Юрій Сегедій : "Слідчий - це така професія, де вчитися треба постійно"

Закарпатська міліція завжди була багата на визначні особистості, які не тільки вийшли з народу, а й cвоєю працею щодня доводили вірність своїм землякам, своєму краєві та Україні. 58-річний підполковник міліції у відставці Юрій Михайлович Сегедій – представник саме такої кагорти людей...

...У середині 70-х років по центральному телебаченню транслювався радянський односерійний фільм „Я – слідчий”. У кінострічці йшлося про те, як досвідчений слідчий московської міліції розслідував та розкривав тяжкі злочини. Методи, які герой кінодетективу застосовував, аби вирішити сукупність складних, заплутаних питань, до глибини душі вразили, а відтак запам’яталися 13-річному Юрку із села Полянська Гута, що на Перечинщині. Не по літах розвиненого хлопчину настільки захопили гострий розум головного героя, його здатність інтуїтивно передбачати подальший розвиток подій, вгадувати можливі вчинки зловмисника, що він уже тоді твердо вирішує: будь-що стану таким же слідчим. Задля здійснення своєї мрії Юрко почав багато читати. Аби навчитися тонко розумітися на характерах і поведінці людей, зокрема злочинців, не раз перечитував важкий роман Федора Достоєвського „Преступление и наказание”. Відтак, з появою доступної літератури, намагаючись пояснити психічні проявили людини, став штудувати психоаналіз за Фрейдом та роботи Дейла Карнегі.

Та провінціальне життя вносило свої корективи в життєві плани Юрка. Після закінчення Порошківської середньої школи, найстаршому із п’яти дітей сільської родини довелося влаштуватися випалювачем деталей на престижний тоді перечинський завод „Стеатит”. Відтак була служба в армії. Так звану „учебку” рядовий Сегедій проходив в Дебрецені, в Південній групі військ в Угорщині. Потім – служба в лінійних військах в Естергомі, під Австрією. Демобілізувавшись, хлопець повертається на завод, на якому доводиться працювати ще три роки.

1976 рік стає доленосним для мрійника із гірського села. У цьому році райком партії клопоче перед обласним керівництвом закарпатської міліції направити молодого, кмітливого та спостережливого працівника заводу на навчання у Волгоградську вищу слідчу школу міліції. Як згадує нині Юрій Михайлович, їх вчили справжні професіонали. Навчання в цьому учбовому закладі було поставлено так, що теоретичні знання та виклади обов’язково закріплювалися практично. Тобто, слухачів школи систематично залучали як до несення служби по охороні громадського порядку, так і до розслідування кримінальних справ, як помічників слідчих. Через чотири роки навчання випускники школи мали по розподілу роз’їхатися на місця несення служби. Однак їх затримали ще на один місяць, аби виконати дуже почесну місію: забезпечити охорону громадського порядку на ХХ-х Олімпійських іграх, які у 1980 році проводилися в Москві.

Службу в закарпатській міліції Юрій Сегедій розпочав слідчим Ужгородського райвідділу, яким у той час керував Василь Мордованець. Слідство ж очолював Іван Дідик. – Ми хоч і вийшли зі стін школи міліції теоретично підкованими, -- згадує Юрій Михайлович, -- для реальної роботи цього було замало. Та на моє щастя я попав у такий колектив, де багато уваги приділялося підвищенню професіоналізму власних кадрів, набуттю й відпрацюванню у слідчих навичок нестандартного мислення та дій у складних умовах. Банально звучить, але девізом Василя Мордованця були слова легендарного Чапаєва: „Делай, как я!”.

-- Цей керівник мав чим поділитися з молодими працівниками, -- продовжує Юрій Сегедій. -- Більше того, вимагав від начальників підрозділів навчити нас за один рік усьому тому, що знають самі. І якщо після закінчення цього терміну молодий працівник не показав відповідних знань та навиків, суворо питав саме з його керівника. Начальник райвідділу вважав, і я з ним погоджуюсь: аби з працівника вийшов добрий слідчий, треба щонайменше п’ять років. І це при умові, що його увесь цей час будуть навчати, наставляти та підказувати.

-- Перебрав я від Василя Мордованця і другий постулат – роботу на єдиний результат. Злочин розкривали усі гуртом: слідчі, розшуковики, дільничні, даішники, бехеесники, -- констатує підполковник у відставці. -- Ми, молоді співробітники, відчували надійне плече і старших колег з обласного управління. З приводу цього пригадується перша справа, яку мені доводилося розслідувати. У Мукачівському районі мала бути свадьба. Молоді на автомобілі поїхали в Ужгород в аеропорт зустрічати батьків молодого. Повертаючись, у Середньому, якраз на крузі, автомобіль влітає під причіп автофургону. Уявіть собі картину, яку я побачив: верх автомобіля знесло вщент, знесло голови і водію та пасажирам легковика. Це жахіття трапилося більше тридцяти років тому, а мені воно і досі інколи сниться ночами. Дізнавшись про це ДТП, із управління відразу приїхав заступник начальника закарпатської міліції нині покійний Іван Свереняк. Глянувши на нас, переляканих та розгублених від побаченого, він схопив рулетку і сам став робити відповідні заміри та опитувати очевидців.

У 1991 році, після десяти років служби у районі, уже капітана міліції Юрія Сегедія переводять до Ужгородського міськвідділу на посаду заступника начальника слідчого відділу. І цього разу Юрію Михайловичу напрочуд поталанило, бо керував тоді слідством ужгородської міліції справжній „корифей” слідства – Іван Муска.

-- Робота у міській міліції дуже відрізнялася від роботи у районі, -- продовжує свою розповідь підполковник міліції у віцдставці. -- Перш за все навантаженням на одного слідчого, адже саме на Ужгород припадала третина кримінальних справ області. Міськвідділ вважався найтяжчою ділянкою роботи як за радянських часів, таким він є і нині.

У міськвідділі Юрій Михайлович виховав гідних послідовників своєї справи. У свій час сержантом на посаду помічника слідчого був призначений Олег Черленяк. Учень виявився дуже здібним, тож не випадково саме він сьогодні є заступником начальника, слідчого управління Закарпатської міліції.

Більше того, професійне ядро слідчого відділу ужгородської міської міліції складають теж учні Юрія Сегедія. Це підполковники міліції Наталія Ондуляк, Сергій Роговик та Віталій Іванцик.

У 2001 році, так само після десяти років служби в Ужгородському міськвідділі, Юрія Михайловича переводять в Управління, де в слідчому апараті очолює відділення по розслідуванню злочинів загальнокримінальної спрямованості. І знову пліч-о-пліч з ним – сильні особистості, такі як: заступник начальника УМВС, начальник слідчого управління полковник міліції Михайло Василиндра – заслужений юрист України.

У 2005 році підполковник міліції Юрій Михайлович Сегедій вирішує піти на пенсію. Однак відпочивати не став: займається адвокатською практикою/діяльністю. За сумісництвом – викладає в коледжі Закарпатської державного університету, навчаючи студентів криміналістики та кримінального процесу. Повірте, людині, яка понад тридцять років віддала слідству, є про що розповісти та навчити майбутніх юристів.

Начальник ужгородського міського відділення
Ужгородського МУ УМВС України в Закарпатській області
підполковник міліції
Катерина КИЙОВИЧ