Закарпаття: Діти війни чекали пільг до самої пенсії

Закон «Про захист дітей війни» був розроблений народними депутатами Олександром Баранівським та Миколою Рудьковським.

Однак самі автори стверджують, що він був прийнятий, а діти війни не отримали жодних пільг: «проти нас виступили фракції «БЮТ» і «Наша Україна», не запланувавши в державному бюджеті на ці потреби жодної копійки. Саме уряд Тимошенко зробив усе можливе, щоб пригальмувати дію цього закону, не заклавши в бюджет на це ані копійки! І лише завдяки послідовній роботі у цьому напрямку соціалістів, у бюджеті на 2007 рік було заплановано 800 мільйонів гривень на потреби дітей війни.
БЮДЖЕТНА КРИЗА
Сьогодні на Закарпатті проживають 137 тисяч 326 громадян, котрі мають статус дітей війни. Найбільше їх у Мукачівському, Іршавському, Виноградівському, Тячівському районах та місті Ужгород. Із кожним роком кількість дітей війни в області збільшується: на облік беруть все нових і нових громадян, котрі з тих чи інших причин не знали про законодавче визнання такої категорії людей. Скажімо, ще два роки тому на Закарпатті було зареєстровано 104 тисячі 225 таких осіб, нині — майже на 33 тисячі більше. Це люди, котрим на час закінчення Другої світової
війни (2 вересня 1945 року) було менше 18 років. Закон визначає основи соціального захисту дітей війни та гарантує соціальну захищеність через надання їм певних пільг і належного рівня державної підтримки. Минулого року 28 грудня приймався закон про бюджет 2008 року. У цій команді парламентарів фракції соціалістів вже не було. Не було кому відстоювати питання «дітей війни», і, прийнявши закон про бюджет за півтори години, депутати весело й радісно пішли відзначати Новий рік... В результаті ми отримали те, що 103 статті та 19 законів соціального напрямку не були включені в закон про бюджет, тобто не фінансувалися.
— Прикро, — каже керівник обласної організації «Захист дітей війни» Владислав Шатров, — що держава досі не спромоглася віддати належне колишнім дітям, які пережили всі тяготи війни, - голод, холод, розруху, горе від втрати батьків та близьких, знущання окупантів. Було б цілком справедливо бодай на старості надати цим людям хоч якусь компенсацію за їхні страждання воєнного часу Щодо 30% надбавки до пенсії, які ми мали отримати з 1 січня 2006 року, то влада будь-якими шляхами намагається уникнути виплат, розповідаючи казочку про те, що в бюджеті бракує коштів. Тому у нас залишився єдиний вихід - подавати позови в суд згідно з чинним законодавством за місцем проживання. Наша громадська організація дуже тісно співпрацює з обласним осередком СПУ в цьому питанні, який надає всебічну інформаційну та юридичну підтримку.
«ЗМОВА» СУДДІВ?
Однак, як це часто відбувається, ніхто особливо не поспішає виконувати чинне законодавство, тому у різних куточках України тривають судові процеси - люди відстоюють свої права. Не стали винятком і закарпатці. Вікторія Олдак, Тамара Мяснікова і ще з десяток людей із категорії «дітей війни» вирішили вимагати справедливості і повернення пільг через суд. У своїй позовній заяві вони вимагали повернення їм недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги. Однак відповідач - представник Пенсійного фонду — щоразу з'являвся на суд непідготова-ним, тому суддя змушена була переносити судові засідання. Зрештою, коли суд частково задовольнив заяви позивачів, представник ПФ повідомив, що подаватиме скаргу на апеляцію.
— Наше завдання — допомагати людям правильно вести діалог із судами та правильно оформляти потрібні документи, — каже секретар обкому СПУ Юрій Машика. — Складається враження, що існує якась «змова» суддів. В Україні з'явилася така практика, що судді шукають будь-яку, навіть неіснуючу зачіпку, аби не дати хід справі й примусити літню людину ходити по судах безліч разів. Ми з групою юристів опрацьовуємо ці заяви й інколи не можемо второпати, що суддя ще вимагає, якщо позивач всі потрібні документи приніс і правильно оформив. Буває й таке, що суддя переписує всі вимоги, які потрібні, в ухвалу - начебто вони не виконані, — при тому, що перед його очима лежить повний пакет необхідних документів, які оформлені вже за допомогою юристів — не простим пенсіонером, якого можна легко «кинути». Все робиться нахабно й безсовісно.
Закарпатські соціалісти переконані, що ці поодинокі факти є першими ластівками в загальному процесі, у котрий увіллються тисячі закарпатців, чиє дитинство було понівечене жахіттями війни. І готові надавати будь-яку тюсильну допомогу. Адже закон на боці «дітей війни», а, значить, він повинен діяти. А запорукою тому має стати згуртованість і наполегливість всіх, кого безвідповідальна влада намагається позбавити їхніх законних прав.
ОЧЕВИДЦІ
Тамара Мяснікова - одна з тих трьох людей, чий позов був задоволений судом, розповідає, що на першому ж судовому засіданні судді намагаються умовити людину, аби вона забрала свою позовну заяву. «І взагалі, ображає те, що судді поводяться з літніми людьми зверхньо, іноді навіть хамськи, — обурюється жінка. — Наче людина, пропрацювавши весь вік, піднявши разом з іншими країну з руїн, прийшла й залізла до судді в кишеню. Ми лише виборюємо своє конституційне право - ні більше, ні менше».
«Дитина війни» Марія Пришляк згадує, як над головою вибухали снаряди, знущання окупантів. Це — не забути. «Коли я звертаюся до суду по допомогу у вирішенні своєї справи, згідно з чинним законодавством нашої держави, — крізь сльози говорить Марія Іванівна,
- на мене дивляться зверхньо, з неповагою. Я подала заяву, а коли прийшла через два тижні на розгляд, мене без вагань прямо запитали, чи знаю я, що в бюджеті немає грошей? Та знаю, але хіба яв тому винна? Чи винна в тому, що нинішні керманичі не змогли (чи не захотіли?) розпорядитися тими надбаннями,що ми напрацювали, розумно?
Валентин Чередниченко з Мукачева пригадує: «Коли розпочалася війна, мені заледве виповнилося сім років. Ми жили тоді під Горлівкою, поруч із горезвісною шахтою Рум'янцева, де німці стратили та кинули в штоф шахти 50 тисяч комуністів, червоно-армійців та євреїв. Відтоді минуло вже дуже багато років, але стогін покалічених людей я буду пам'ятати все життя... А ще повоєнні роки запам'яталися нескінченними чергами за хлібом, в яких доводилося стояти нам, малюкам, бо дорослі працювали».
Шкода, що деякі люди зрозуміли всю серйозність нинішньої ситуації лише тепер, а не подумали про це перед виборами, бо саме тоді, як гриби після дощу, з'являлися псевдо-громадські об'єднання, які у своїх назвах використовували словосполучення «діти війни» і мали на меті лише привласнити чужі здобутки, щоб отримати голоси довірливих виборців. Саме перед виборами у них зародилася любов до дітей війни. А діти війни навіть не згадали, не подумали, не зрозуміли, хто для них є справжнім другом, і — або піддалися підкупам, або просто повірили у пусті балачки представників «БЮТ» і «Нашої України», тим самим зрадивши тих, хто постійно відстоював їхні інтереси, — соціалістів.
Людмила РУДА, «Чиста політика»