Звернення від особового складу та командування 15 ОГПБ

Не хотілось відповідати на ганебні і недостойні «ветерана», як він себе називає, нападки Андрія Мазура, колишнього військовослужбовця 15 огпб, на свого командира, але мусимо. І не тільки нижчезазначеним текстом, а й, в перспективі, судовим позовом про захист честі, гідності та ділової репутації комбата.

Давайте почнемо з того, що на базі 15 окремого гірсько-піхотного батальйону навесні 2014 року була сформована БТГр, яка вирушила для виконання бойового завдання в зону АТО 19.05.2014 року. Батальйон, в якому на той час були тільки військовослужбовці контрактної служби, практично в повному складі пішов на війну в саму динамічну та кровопролитну її фазу. І співслужбовці Андрія Мазура менш ніж за рік пройшли пекло Луганського аеропорту, боїв за Щастя, бою під Металистом, де 15 огпбр поніс втрати і загиблими, і полоненими. Далі була оборона Дебальцевського плацдарму, де 15 батальйон тримав Чорнухіно, Нікішино, Рідкодуб та Кам’янку.

Але в районі АТО Андрій Мазур поїхав вперше лише в середині 2015 року, коли ситуація, попри постійну напруженість на певних ділянках фронту, була вже відносно стабільна. До цього моменту Мазур відмовлявся убувати в район проведення АТО, маніпулюючи тим фактом, що на його утриманні троє дітей, що, погодьтесь, не зовсім послідовно як для офіцера, сьогодні декларуючого готовність «життя віддати за свободу і незалежність своєї Батьківщини».

Андрій Мазур, вочевидь, не зовсім розрізняє поняття «виконувати бойове завдання в зоні АТО» та «їздити в АТО». 4 поїздки в район проведення АТО, про які він з гордістю пише, це з урахуванням відпусток та відряджень до ППД (пункту постійної дислокації батальйону в м.Ужгород). А зовсім не 4 виходу батальйону у складі бригади для виконання бойових завдань в районі АТО.

Слід відмітити, що Андрій Мазур під час його перебування в районі проведення АТО не мав жодного бойового виходу, не виконував жодних бойових завдань (це також до питання участі Андрія у ГО "Спілка учасників бойових дій на Сході України"). Це й не дивно, бо Андрій Мазур виконував обов’язки заступника командира роти по роботі з особовим складом, але запам’ятався військовослужбовцям цих підрозділів саме поведінкою при обстрілах. Опустимо ці подробиці, бо страх це цілком природнє явище, і гріх когось засуджувати за побоювання за своє життя, але цьому офіцеру не варто зараз, напевно, публічно акцентувати увагу на тому, як він «намагався завжди бути прикладом для особового складу».

Андрій Мазур, в своїх публічних висловах звинувачує командира батальйону у фактах самовільного залишення військовослужбовцями місця служби, небойових втратах та самогубстві військовослужбовця. Але нагадаємо, що Андрій, з його слів, мав «можливість вивчити особовий склад і піднімати його бойовий і моральний дух» рот, де він служив заступником командира роти по роботі з особовим складом. І, нагадаємо, саме заступник командира роти по роботі з особовим складом відповідає, згідно Статуту, і за військову дисципліну, і за профілактику правопорушень серед особового складу, і за морально-психологічне забезпечення бойової готовності роти. Втім, Андрій Мазур не вбачає своєї вини а ні за «дезертирів», а ні за небойові втрати, більшість яких, на жаль, є продовженням низького рівня морально-психологічної підтримки військовослужбовців та профілактичних заходів із зміцнення дисципліни, що було прямим обов’язком Андрія. Ну й згаданий Андрієм прикрий випадок, коли військовослужбовець звів рахунки з життям, трапився в пункті постійної дислокації батальйону, і, от несподіванка, саме Андрій Мазур перебував в той час в ППД і виконував обов’язки заступника командира батальйону по роботі з особовим складом.

Згадані Андрієм Мазуром військовослужбовці, яких він називає «бойовими контрактниками» та «бойовими офіцерами», що з його слів звільнилися з вини командира батальйону, при ретельній звірці фактів виявляються в більшості (знов несподіванка) «відказниками», що відмовлялися убувати для виконання завдань в районі проведення АТО і дійсно були звільнені через службову невідповідність, а деякі із згаданих офіцерів, «які пройшли гирло війни», є фігурантами кримінальної справи за вчинення військових злочинів - за відмову виконувати наказ у бойовій обстановці та погрозу начальству, інші ж звільнені по статті 17Б (для тих хто розуміє). Викликає здивування, що симпатії Андрія Мазура на стороні військовослужбовців, що явно не відповідають стандартам Андрія який, власне, з його слів, цінує патріотизм та відданість військовій присязі.

Про випадок із доставкою тіл загиблих військовослужбовців, який Андрію Мазуру так закарбувався в пам’яті, і той факт, що в своїх суб’єктивних враженнях про той випадок Андрій винить командира батальйону, що віддав наказ, можемо зробити єдиний висновок – це природньо. Природньо боятися смерті. Природньо відчувати дискомфорт біля мертвого тіла, втрачати присутність духу біля родичів, що втратили близьку людину.

Андрій Мазур, нажаль, з самого початку не був готовий до війни, до розлуки з родиною, до бойових дій, до втрат, до небезпеки, до ризиків та до відповідальності.

Про це свідчать факти, про які вже згадувалось – відмова убувати разом зі своїм батальйоном в район проведення АТО в 2014 році через ризики для життя та прикриваючись дітьми, поведінка в зоні проведення АТО, де частіше його можна було знайти в підвалі чи бліндажі, ніж на позиціях разом з особовим складом, звільнення з військової служби за сімейними обставинами, хоча фактично – він не впорався з роботою, зі своїми службовими обов’язками, і винить в цьому (і знов несподіванка!) комбата.

Довгу історію, як Андрій Мазур позивається до своєї військової частини опустимо. Вона того не варта. Сподіваємось, суд розставить всі крапки над «і».

Напади з боку Андрія Мазура на свого командира з будь-якого приводу, огульні звинувачення без наведення конкретних фактів, які підхоплюють лише нечисленні симпатики з числа тих, хто покинув армію (досить показово, що діючі військовослужбовці батальйону не виказують підтримки своєму колишньому співслужбовцю і засуджують його дії) – навіть за всією своєю безпомічністю дуже схожі на спробу помсти.

Хочеться спитати Андрія, чи 15 огпб єдиний підрозділ в Збройних силах України, де він може довести вірність своєму народові та виконати клятву служити його та захищати? Чи просто пункт постійної дислокації цього батальйону знаходиться в зручному для проживання Андрія разом з родиною місті?

Впевнені, що офіцер запасу, який дійсно готовий під час бойових дій на сході України захистити державу від російсько-окупаційної навали, цілком може знайти собі місце служби, де його б влаштовував і командир батальйону, і командування бригади. Але не впевнені, що Андрію, аж настільки болить за Україну.

І дійсно, хто якщо не Андрій Мазур та його симпатики, ветерани, зі схожими рисами, встромлять в спину воюючого четвертий рік командира батальйону ніж?