заповіт
Визначення заповіту законодавець дає у ст. 1233 ЦК України. Відповідно до цієї статті, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Рано чи пізно перед людиною постає питання: що вона залишить своїм нащадкам?
Стаття 1233 Цивільного кодексу України передбачає, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. За своєю природою заповіт є одностороннім правочином.
За заявою особи, яка заповідачем або спадкоємцями заповідача призначена виконавцем заповіту, нотаріусом за місцем відкриття спадщини видається свідоцтво виконавця заповіту.
Заповіт – це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Згідно вимог пп. 1.1 п.1 глави 3 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року № 296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 року за № 282/20595 (далі – Порядок),
«І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом…»
Т. Г. Шевченко
Повернутися ще раз до попередніх публікацій, які друкувалися в закарпатській пресі, нас змусили «надокучливі» дзвінки «невгамовної» мешканки села Дубрівка Ужгородського району пані Віри Валько.
Зовсім небагато «пролетіло» днів з того часу, від коли наші читачі мали змогу прочитати дві досить цікаві публікації: «Чи достатньо каністри бензину для того, щоб позбавити людей життя?» та «Для чого обманювати президента держави, пресу та високопосадовців?».
Мешканці Закарпаття мали вже неодноразову можливість читати на сторінках місцевої преси різні публікації, в яких йшлося про те, як у п.