Анфас і профіль творчої родини Желізняків із закарпатської Свалявщини (ФОТО)

Бабуся Ганна Желізняк у Дусині здавна малює, донька Ксенія Федосєєва у Кривому Розі добре вчителює, її донечка Вікторія у цьому ж місті талановито віршує...

Чому творче тріо й чому з одного кореня? У підзаголовку ніби усе розшифроване, хто є хто, де живе і чим займається. Але до цього треба додати, що якби на світі не було пані Ганни, яка з молодості фарбами та пензлями жонглює, себто малює, робить ескізи, створює живопис, образотворче мистецтво, не народилася б її донька Ксенія, яка стала прекрасною українською мовницею, то, мабуть, і маленька Вікторія, яка так заповзято своєї мети добивається у поезії, у нашій розповіді не фігурувала б. На щастя, у цій родинній ієрархії усе вийшло класично, тобто так, як пишуть у книжках: до речі, уся трійця – від бабусі й аж до онучки – живе, напористе, змістовне, вольове та повнокровне жіноцтво. І хоча доля розкидала їх від закарпатської Свалявщини й аж до Кривого Рогу, що на просторах України дорівнює рівно тисячі кілометрів, це аж ніяк не зашкодило запровадити в пріоритети такі духовні цінності, як повагу до культури, мистецтва, слова, літератури тощо. Так було тоді, коли Ксенія вчилася у Дусинській середній школі, до якої також ходили два її брати, Василь і Віталій, що пробували свої сили у малюванні та різьбі з дерева (але, як виявилося, це тільки на рівні хобі). Так сталося згодом, коли молода й інтелігентна дусинчанка здобула вищу освіту й прийшла сюди вчителювати. Знання осягала, між іншим, в одному з найстаріших і найголовніших педагогічних закладів країни – Глухівському національному педагогічному університеті ім. О. Довженка. Випускниця цього вишу цілу лекцію, ще й змістовну, нешаблонну й оригінальну, могла б прочитати про його історію, як, приміром, тут "кували" педагогічно-вчительські кадри аж із позаминулого століття, про славетного та невмирущого українського кінематографа, письменника, митця Олександра Довженка, чиїм ім‘ям названо університет, про інших відомих випускників. Не кажучи про такі нюанси, як сюди, у містечко Глухів, Президент країни Віктор Ющенко з покійним нині міністром освіти Іваном Вакарчуком приїжджали та посвідчення про присвоєння вишу статусу національного вручали тощо. Скориставшись нагодою, я запитав, а чому у такі далі поїхала вчитися, невже не було ближче вузу? Аніскільки не здивувавшись, Ксенія відповіла, що у цьому тодішньому інституті не було такої корупції, як деінде. Словом, не пошкодувала, що саме на Сумщині п‘ять років вищу науку штудіювала. А те, що вищий навчальний заклад "дав" життєвий досвід, зарядив оптимізмом, щирістю й любов‘ю до прекрасного, пристрастю до школи, не піддається ніякому сумніву.  

А потім зайшла бесіда про 69-річну маму Ганну Семенівну, про її предків із прізвищем Павлович – відомим і знаковим як у селі, так у краї загалом. У цій родині було аж дев‘ятеро братів і сестер, якими Дусино гордиться ще й тепер. Їхній батько пан Василь очолював сільську раду у важкі післявоєнні часи, виводив "сільсовєт" на нову колію життя. У цьому йому допомагала дружина Олена, яка була мудрою берегинею родинного вогнища. Цікаво було довідатися, ким стали їхні нащадки, тобто найближчі родичі педагогині Ксенії – тітки, вуйки, дядьки, двоюрідні її брати та сестри, племінники, племінниці. Яких тільки професій у фамілії немає: від учителя, фахового міжнародника з дипломом ЛНУ ім. І. Франка, медика, торговельника, правоохоронця й аж до робітника-заробітчанина. Вона залюбки, з подробицями розповідала, як і де мама навчалася, який напрям у мистецтві їй найбільше до душі, хто підказує теми, надихає, купляє її полотна тощо. Спочатку було Свалявське ПТУ-9, де отримала спеціальність маляра-штукатура. За направленням цього навчального закладу поїхала до м. Первомайськ Харківської області. На одному з будівництв працювала майстром-плиточником півтора року. Далі – робота малярем в "Курортбуді", пізніше – художником-оформлювачем у Свалявському хімкомбінаті. Доля подарувала їй знайомство з талановитим художником І. Ю. Шустером, який став для неї учителем і наставником. Спостерігаючи за його роботою, за тим, як він змішує фарби, грунтує полотно чи добирає натуру, Ганночка і сама почала малювати. Йоні-бачі, як шанобливо називали художника, дивлячись на її труди, то хмурився, то усміхався, а згодом почав хвалити, бо побачив у ній неабиякий талант. Улюблені жанри художниці – пейзажі, натюрморти. Мисткиня уміє передати найтонші відтінки кольору, світло й тіні на її картинах настільки гармонічні, що не потребують ніяких доповнень. Захід сонця, гори в туманному серпанку, літній сад, зимова природа чи бешкетне море – все вдається якнайкраще, радує око поціновувачів її творчості. Ще одна улюблена тема сільської майстрині – картини релігійного змісту. Постаті, вирази облич святих, їхній одяг, християнські погляди мирян – усе зачаровує вдало підібраними кольорами, увагою до деталей. Ганна Семенівна своїми роботами прикрасила стіни їдальні Дусинських ЗОШ і ДНЗ. Вважає, що діти повинні рости серед краси, естетики, щоб у їхніх серцях розвивалися найліпші та найшляхетніші людські почуття. Бувало, що віддавала свої полотна на різні виставки, за кордон у тому числі. Одні повертали, а деякі залишалися у тамтешніх колекціонерів. Із колегами-художниками самоучка доброї справи їздила також на пленери, де завше додавала знань до свого самобутнього таланту.  

Перед тим, як перейти до освітянського труда вчительки Ксенії Василівни у середній школі рідного села, її подальший переїзд до чоловіка у Кривий Ріг, про те, як серед рідних, односельців, колег-педагогів тут і там сприймаються такі неординарні прізвища, як Желізняк і Федосєєва (дівоче і в заміжжі), з якими особистостями вони асоціюються, вустами жінки була розказана історія її колоритного імені. Воно має грецьке походження й означає чужоземка, мандрівниця, гостя тощо. А охрестили Ксенією, бо в моді свого часу були індійські фільми, і один із них називався "Єсенія". Нарід йшов дивитися це кіно усім селом. А назва потім "перекочовувала" з клубів і залів у молоді сім‘ї, де дівчат йменували Єсеніями. І коли в сім‘ї Ганни та Василя Желізняків народилося мале дитятко, священник місцевого храму з певних причин "потитулував" дівчатко на свій лад і воно дістала ім‘я не головної героїні індійського кіна, а зі стрічки "Гуцулка Ксеня". Хоча й вважалося тоді рідкісним у наших краях, але зараз стає дедалі популярнішим. Співбесідниця каже, що її уява насправді не є бідною. Вона могла б пригадати чимало історій, як, наприклад, училася у школі, в університеті, родинні стосунки, але є такі важливі епізоди, які дійсно повинні увійти до цієї зарисовки. Найперше: народження чарівних доньок Вікторії й Евеліни, які захоплюються відповідно поезією та східними танцями. Потім окреслила літературно-мовно-етнографічний внесок у культуру й історію рідного села, про яке освітянка-філологиня Павліна Гуйван написала кілька років тому цікаву книжку "Дусинські нариси". На етапі підготовки цієї 300-сторінкової праці до друку у видавництві "Карпатська вежа", вона допомагала авторці укладати зміст, деякі розділи редагували спільно, а відтак її рукою була написана дуже тепла та мила передмова. Ксенія Василівна запросила читачів "доторкнутися" до минувшини рідного краю, села, в якому народилися її дідусі та бабусі, батьки, де й вона зросла та у повнолітньому житті аж двічі брала курс на північ і схід країни: спершу у Глухів – на навчання, а згодом у Кривій Ріг – за місцем постійного проживання. Звісно, не забути б і початок цього року, який для неї особисто, як і всієї рідні, почався зі смерті батька – безмежного душевного болю та скорботи в очах. Безперечно, якщо старанно, добросовісно "копатися" у їхньому життєписі, то можна виявити чимало інших благодатних знахідок-родзинок, які точно що прикрасили б оцю цікаву розповідь про творче жіноче тріо з одного родинного кореня. Знаємо: він почав рости у Дусині, де у сув‘язі переплелися творчі натури, які щедро плодоносять і, слід сподіватися, щедро будуть родити у майбутньому.      

к відомо, кожна людина талановита по-своєму. Хтось гарно малює, у когось є видатні спортивні досягнення, дехто творить неперевершену музику. Треба вміти побачити та розпізнати такий талант, допомогти йому розвинутися, зміцніти й спливти. Саме так, з дня у день «дужчає» творче начало Вікторії Федосєєвої, учениці 6 класу Криворізької загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів № 76, яка має неабиякий літературний хист. Дівчинка складає оповідання, пише казки, творить-формує, як наголошувалося вище, хороші вірші. І чим далі, та все ліпші. Натхнення приходить як у школі, так і вдома. Твори обдарованої Вікторії, яка є позитивною та доброзичливою юнкою, неодноразово займали призові місця на Всеукраїнських, обласних і міських творчих фестивалях, конкурсах, олімпіадах. Так, у 2017 році робота тоді ще дівчинки-третьокласниці «Казка про Тома» посіла ІІ місце у Всеукраїнському літературному конкурсі із правил дорожнього руху «О-Бачність». Нагороду юній авторці вручав земляк-криворіжанин, відомий шоумен «95 кварталу» Євген Кошовий, який до речі, приятелює з Президентом України Володимиром Зеленським. Ще через рік, у 2018-му, твір учениці «Казка про Тома, або Вивчаємо правила дорожнього руху» посів І місце в обласному конкурсі дитячо-юнацької творчості «Країна чарівних книжок» (номінація «Літературна творчість»). Звання «Кращий юний автор України» та «Майбутнє України» Вікторія отримала у вересні 2018 року під час І Всеукраїнської дитячої літературної першості “Я – майбутнє України” та І Міжнародного дитячого фестивалю “Literature Future”(м. Чернівці). Плідним для 12-річної Віки виявився 2019 рік. Доробки дитини посіли призові місця в обласному конкурсі «Собори наших душ» (І місце – в номінації «Поезія», ІІ місце – в номінації «Проза») та у ХVIII Всеукраїнському конкурсі учнівської творчості»  (І місце у обласному етапі, номінація «Література»). Поезія школярки Вікторії Федосєєвої увійшла у двадцятку найкращих творів юних авторів України під час першого Всеукраїнського дитячого конкурсу патріотичної поезії імені Олени Теліги й Олега Ольжича та була надрукована в альманасі «Я – теж Вітчизна». Тож за свої досягнення дівчинка отримала звання «Обдарована дитина – надія Криворіжжя». Нещодавно стало відомо про ще одне досягнення дитини – поезія «Батьківщина» посіла І місце у Всеукраїнському конкурсі творчості дітей і учнівської молоді "За нашу свободу". Своїми творчими здобутками  Вікторія завдячує своїй родині, зокрема, мамі К. В. Федосєєвій, учительці початкових класів вже згадуваної Криворізької дев‘ятирічки, яка нерідко зауважує, що сім‘я – це колиска Божої любові. У ній і ростуть і творять дві сестрички – Віка й Евеліна. Але принагідно слід сказати, що онучка дусинської художниці Ганни Желізняк має талант до віршів не позичений, а власний: виразний, справжній, її поетичні рядки проникливі, оригінальні, щирі, викликають захоплення. І якщо така лірика з її вуст "литиметься" й надалі, якщо вона невпинно буде своє перо "точити" та вдосконалювати, то досягне більшого, аніж художниця-бабуся й філологиня-мати. Мені чомусь щиро в це віриться. А інтуїція підказує: так воно й буде!

Михайло Папіш