Автостопом по Закарпаттю

Для того, щоби дати собі раду з усвідомленням складних речей, люди часто послуговуються аналогією, створюючи собі простіші моделі, схеми, макети, глобуси, алегорії. Зрозуміло, що найскладнішою для усвідомлення річчю, якою, однак, найчастіше займаються люди, є життя.

Тому споконвічною є потреба простіших аналогій. Того разу моя аналогія називалася автостопом. Автостоп - як життя. Життя - як автостоп. (Якби було більше потреби, часу і місця, то перелік подібностей міг би розтягнутися до багатьох тисяч.) Залежно від вродженої схильності до більшої чи меншої філософськості, з'являється розуміння того, що ти живеш так, як стопиш. І стопиш так, як живеш. Окрім того, переконуєшся, як багато може змінити те, чому ти навчився. І як багато всього не залежить від того, що ти знаєш.

Усе почалося в Ужгороді. Ми не пішли на автобус, бо був надто літній день. Ми сіли у випадкову машину. Виноградники, великі і малі сади, кам'яні хати з червоними дахами, смуги кукурудзи, тонкі і високі муровані церкви, придорожні хрести з плоскими, ніби вирізаними з фанери, розп'яттями. У всьому тому присутня якась особлива плодовитість. Якась благодать, поєднана з опрацьованістю. За Мукачевим починаються тотальні гори, з усіх сторін, навіть спереду і ззаду, бо тут гори, які будуть ще кілька разів разюче змінюватися з півдня на північ, обступають дорогу стрімкими конусами. Ми залишилися на узбіччі, недалеко від дощаної конструкції, на якій викладені бутлі вина, в'язанки сушених грибів, слоїки маринованих.

Тепер ми стали фрагментом пейзажу, уривком фільму, який оглядають ті, кого ми встигаємо зафіксувати в автомобілях. Ми намагаємося виглядати якнайбезпечніше, уважаючи, щоб якоюсь дрібницею не налякати водія, який міг би зупинитися. Нам зупинилися старезні "Жигулі" з бездоганним двигуном. Чоловік і жінка їхали лише до Поляни, але це у потрібному керунку. День трапився щасливий, бо наступна машина, яка спинилася нам у Поляні, їхала аж до перевалу.

Від перевалу починається рай для любителів панорам. Гори відступають від дороги, але за великою долиною гірські хребти накладаються один на одного аж до кінця неба. Ми їхали вже на модерній вантажівці рено, обганяючи всіх, хто ще недавно не зважив на наше голосування. Кабіна була велика і чиста, вона містилася так високо, що до неї треба було лізти справжньою драбиною. Досить проїхатися на такій висоті знайомою дорогою, щоби вона здалася незнаною.
Переїзд через перевал може слугувати ілюстрацією до підручника з лісівництва - бук різко змінюється смерекою. Хати убогі, старі і дерев'яні, жодних городів, лише окремі латки картоплі, сади мізерні. Найцінніше, що є в цих господарствах, - то стоси страшенно якісних дров для палення. Ми знову опинилися при дорозі. Взагалі, автостоп у Галичині трохи сумний. Галицькі водії не вважають за потрібне підбирати людей там, де їздить так багато маршрутних таксі й автобусів. Але якщо трохи постояти і почекати, тобі все ж зупиняться і довезуть до потрібного місця.

Якраз є трохи часу, щоби сформулювати уявну відповідь на запитання: пощо їхати автостопом. Рейсовий автобус теж життя, але життя інакше. Безсумнівно, трохи гірше, бо запропоноване кимсь іншим, хто його розраховував для тебе без тебе.

Тарас ПРОХАСЬКО