Берегово - місто двох культур

Берегсас, Лампертсаз, Берегове
Берегове – єдине місто в Україні, де переважає угорське населення – понад 48 відсотків, українців же на десять процентів менше. А ще тут компактно проживають цигани, румуни, росіяни – всього понад два десятки національностей.

Тож і не дивно, що на вулицях цього прикордонного міста звучать різні мови. У кав’ярні до вас спочатку звернуться угорською, але, побачивши зацікавлений вираз вашого обличчя, перейдуть на російську або ж українську. Кілька разів, запитуючи про щось у перехожих на вулиці, чула у відповідь “Нем тудом”, що в перекладі з угорської означає “Не розумію”. Угорською мовою обслуговують у банках, у касах авто- та залізничного вокзалів, у всіх державних установах, мовою нацменшини тут видається періодика, написи на вулицях теж … хотіла сказати дублюються угорською, але правильніше сказати – переважно угорські й частково дублюються українською мовою. На урядових будівлях – два прапори: український і угорський. І Берегове, як і переважна більшість Закарпаття, живе за своїм, місцевим, а не за київським часом.
… Містові понад дев’ятсот років. Його назву пов’язують із легендою про пастуха Саса, який пас биків. Нібито після чергової “кориди” біля річки Верке пастух знайшов горщик із золотом й за ці гроші згодом побудував на березі храм. А вже біля нього й виросло поселення. Звідси й назва – Берегсас. Інший переказ, ближчий до реальності, оповідає, що поселення було засноване принцом Лампертом, молодшим сином угорського короля Бели І, і на його честь назване Лампертгаза. Після зруйнування міста ханом Батиєм король Бела ІV запросив на ці терени переселенців із Саксонії, надавши їм певні привілеї. Тоді центр комітату (адміністративної одиниці ) Берег став Берегсасом, але це – далека історія. Сьогодні її можна “відчитувати” в берегівських будівлях, палацах і палациках, які представляють різні стилі, епохи і держави, під чиїм підпорядкуванням перебував цей край.
Ось на березі майже безводної Верке – цікава будівля колишнього казино, а тепер ресторану “Золота пава”. Це – справжній палац і своєрідний осередок культури міста. За “бабці-Австрії” тут аж гриміли бали на зразок віденських: мисливські, аграрні й тому подібні, а на початку дев’яностих років минулого століття була спроба відновити цю традицію, і в “Золотій паві” відбулося кілька вечірок для підприємців, які згодом переросли у більш масове свято – фестиваль білого вина.
Із розмахом побудували тут за Австро-Угорщини приміщення суду – справжній палац у стилі французького бароко. Імперія ще не знала, що доживає останні роки… Сьогодні в цій будівлі знаходиться Закарпатський угорський інститут, єдиний в Україні заклад, навчання в якому ведеться тільки угорською мовою. Ці архітектурні пам’ятки не обминає жоден турист, як і римо-католицького костелу в центрі чи палацу родини Бетленів.
А ще в Берегові мирно співіснують пам’ятники угорському поетові Шандору Петефі і відважній радянській комсомолці Зої Космодем’янській...

Музей Берегівщини
… Пройшовши кам’яний міст через канал Верке, потрапляємо в палац Бетленів, де розташований музей Берегівщини. Про те, що ми щойно потоптали ногами пам’ятку архітектури національного значення, яка числиться у всеукраїнському реєстрі під номером 20, дізнаємось уже в музеї. Таких мостів у Європі мало залишилось. А варто було б хоча якийсь напис про це зробити… Музей Берегівщини у березні цього року святкує своє перше десятиліття. Про це гордо каже його завідувач, ініціатор створення і єдиний екскурсовод Іван Іванович Шепа.
“Ви історію Закарпаття знаєте?” – це перше, що ми почули від нього на порозі музею. І недаремно, бо уже тут війнуло Середньовічною Європою з її релігійними війнами, інквізицією і спаленням відьом. Так, це теж було на Закарпатті, про що охоче розповідають туристам в інших замках. А цей палац побудований на місці домініканського монастиря, який зруйнували реформатори в ході релігійних воєн. Його власником був угорський граф Габор Бетлен, що очолював Трансінвальське князівство – васала Туреччини.
“Угорщина, Румунія, Чехословаччина, Підкарпатська Русь, знову Угорщина, Закарпатська Україна, Радянська Україна”, – екскурсовод перелічує держави, які були тут у ХХ столітті. “Моя бабця, не виходячи з дому, побувала у семи державах без віз, – каже, усміхаючись. – А всього на Закарпатті за 100 років було 25 держав”. І кожна з них залишила в цьому краї якийсь відбиток своєї історії, культури, про що й розповідають експонати музею.
Нам з гордістю показують – як велику реліквію – військовий прапор, який брав участь у війні угорського народу проти габсбурзької Австрії 1703-1711 років. Ці події можна прирівняти з визвольною боротьбою українців під проводом Богдана Хмельницького, яка теж закінчилася поразкою, але сприяла самоусвідомленню нації. Саме звідси, з цього палацу їхній лідер Ференц Ракоці ІІ закликав співвітчизників до збройної боротьби. Ця споруда у ті часи мала оборонне значення, відігравала роль фортеці, якої в Берегові не було, але зараз вона виглядає доволі скромно. Тепер тут ліцей сфери послуг, а чотири кімнати займає музей.
Серед експонатів увагу привертають берегівські гроші, характерні тільки для цього міста, які “ходили” тут у 1919-1920 роках, а загалом у нумізматичній колекції цього музею – 38 кілограмів купюр і монет. Є на що подивитися! Багата колекція ливарних виробів, адже на цих теренах діяло кілька ливарень. Тут такі експонати, які не побачиш у жодному іншому музеї: скороходи-гачки, якими лісоруби прикріплювалися до плотів під час сплаву лісу по швидкоплинних гірських річках, мініатюрні терези, які поміщаються в кишеню – і можуть зважити понад сто кілограмів, макет церкви із сірників, яку виготовив хворий на рак хлопчик і одужав. Уже сім років, як страшна недуга відступила... Є багато предметів народного побуту, характерних для цього краю, окремі експозиції присвячені відомим людям міста: найсильнішій людині планети Іванові Фірцаку, актрисі, угорці за національністю Шарі Федак.
У коридорі – портрети угорських правителів і королів, яких там було більше, ніж в Англії, фотовиставка “Один день міста на ста світлинах”, яка відображає прихід у Берегово угорців у 1938 році і мирну передачу влади. Усе так просто: чеський бургомістр на очах берегівчан передає ключі від ратуші угорському бургомістрові…

Старі винниці
Бути у Берегові і не відвідати винних погребів – це те ж саме, що бути в Римі і не бачити Папи Римського. Берегівщина – край виноградарства і виноробства, бо саме тут найбільше сонячних днів у році. Це – єдине місто в Україні, яке має свій лицарський орден святого Венцела, що займається популяризацією вина як Божого дару. Тут щороку провадяться фестивалі білого вина, а від 1909 року запрацював Музей виноградарства і виноробства – у цьому ж палаці Бетлена, а точніше – у його підвалах, яким уже понад сімсот років. Його ініціатор – цей же невгамовний Іван Шепа, вроджений музейник, заслужений працівник культури України. Він привів до ладу занедбані підвали, куди майже сімдесят років ніхто не заходив, і розмістив на 160 квадратних метрах цікаву експозицію. Тут можна побачити всі зразки винограду – 260 видів, які ростуть на закарпатських пагорбах. До музею навіть приходять місцеві господарі і просять встановити сорт винограду, який росте на їхній ділянці. Це особливо потрібно приїжджим людям, які за останні роки купили собі тут будинки із присадибними ділянками з виноградом. “Таких зараз багато у нашому місті, – каже гід. – А до 1991 року Берегово було закрите, не можна було нічого ні купувати, ні продавати. Навіть не приїдеш без спеціальної перепустки”.
У музеї можна побачити різну техніку й інвентар, який використовується в домашніх умовах для виготовлення вина та догляду за виноградом. Є унікальна річ – карта виноградників за 1884 рік, аналогів якої уже не знайдеш ніде, безліч різноманітних пляшок, бутликів і плетенок для зберігання вина, картина із зображенням святого Вінцента, який молиться за добрий врожай винограду. Покровительство цього святого і молитви до нього допомагають виноробам. “Цього року на Закарпатті був рекордний урожай винограду, – каже Іван Шепа. – Це завдяки великій кількості сонячних днів – у нас три місяці не падав дощ. З такого винограду дуже хороший напій. Вина за 2011 рік будуть дуже дорогими в колекціях”. І показує нам вина, які подавали на чемпіонаті світу з футболу в Америці, у Франції, які розливалися на Закарпатті для Європи, а сировину привозили ще й з Латинської Америки, зразки вин, які випускають два теперішні берегівські заводи – “Котнар” і “Чизай”, але при цьому перегляді можна хіба що облизуватися, бо дегустації в музеї нема. Для цього у Берегові є інші заклади: дегустаційні зали при заводах, винні підвали ХVІ століття при готельно-ресторанному комплексі “Жайворонок” – із сучасним дизайном і запахом плісняви із сивої давнини, зі старими бочками, винним інвентарем і теж із різними колекційними винами. Ось тут уже можна відвести душу…

Купання зі снігом
А справжньою "родзинкою" Берегова, його туристичною Меккою вважається термальний басейн під відкритим небом. Вода до нього надходить із підземних гейзерів із 1600-метрової глибини. Коли надворі мінусова температура і падає сніг, вода тут все одно булькоче зі сталою температурою – 59 градусів, а в середньому у водоймі – 31-32 %. Справжня зустріч зими і літа! Для тіла – це істинний контрастний душ. Взимку тут – справжній туристичний бум. І рай одночасно! Це треба спробувати: купатися у відкритому басейні, коли на голову падають лапаті сніжинки і все навкруги вкрите білою ковдрою.
Берегівські підземні джерела, з яких надходить вода, – надзвичайно рідкісні у світі: подібні є лише на Камчатці, у Новій Зеландії та в сусідній із Береговом Угорщині. Їх хімічний склад і висока мінералізація створюють над відкритим басейном своєрідний парниковий ефект і вбивають усі мікроби. Не дивно, що сюди на лікування, реабілітацію і просто на відпочинок приїжджають з різних куточків України та з-за кордону. За кілька днів відпочинку ми чули тут багато цікавих історій, як люди позбувалися різних недуг, навіть залишали милиці, як відновлювали свої сили після важких переломів тощо. Звичайно, для цього слід приїхати хоча б на десять днів як мінімум.
"Термальні води у Берегові відкрили в 60-х роках минулого століття, – розповідає заступник генерального директора спортбази "Закарпаття" Петро Антонович Копинець. – Геологи шукали у цих краях нафту і газ, тож обстежили Закарпаття вздовж і впоперек. Звичайно, родовища також знайшли, але не настільки багаті, щоби розпочати промисловий їх видобуток, а ось термальні води – це й насправді неабияка знахідка. У 1971 р. збудували басейн і спортбазу "Закарпаття" для тренування спортсменів. Зараз басейн відкритий для усіх відвідувачів. За день можемо прийняти понад вісімсот осіб, а у вихідні і в дні туристичного буму – удвічі більше відпочивальників буває".
Термальну купальню в Берегові не оминає жодна туристична група, яка навіть на день чи два приїжджає у Закарпаття. Оглянувши замки та інші цікавинки краю, туристи веселими юрбами заповнюють під вечір водойму. Тут стає гамірно, як у вулику. Хто ж надовше приїжджає сюди поправити здоров'я, не має жодних проблем із побутом. Зупинитись можна як у місцевих господарів, так і в невеличких готельчиках, на базі "Закарпаття" в тому числі. У приватному секторі доба в середньому коштує 60 гривень з особи, а на спортбазі є вибір: від найпростішого нічлігу в номері без умов за 50 грн. й до "люксового", де ціни значно вищі. Пообідати у найближчому кафе-їдальні можна за 30-35 гривень.
А ще в Берегові, яка здавна йменують містом двох культур – угорської та української, дуже смачна кава. Як у центрі, так і довкола нього, – багато затишних кав'ярень. Щоби відчути дух цього угорськомовного міста, мало про нього прочитати, сюди треба приїхати. Неодмінно!

НАДІЯ ПАСТЕРНАК