ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

УжНУ ввели в оману

    28 березня 2024 четвер
    Картинка користувача Dmiry.
    Страсті, що вирують довкола питання про реорганізацію вищих навчальних закладів у Закарпатті в останні два тижні настільки захопили усіх, що начебто інших, більш нагальних проблем, вирішення яких вимагає від нас час, і не існує. На даний момент практично всі гравці відкрили свої карти. Одні, під виглядом якоїсь загадкової оптимізації (назвемо їх за Джорджем Орвелом – Міністерством Правди), імітують проведення реформ в сфері вищої освіти «шляхом злиття» чотирьох вишів в один новий під назвою «Закарпатський університет» зі збереженням за ним у наступному «статусу національного», тоді як інші – ректори та їхні колективи викладачів і студентів демонструють з цього приводу дива фантазії. В УжНУ, до прикладу, в паніці апелюють до майже 70-ти річної історії «найдавнішого, найавторитетнішого, з найбільшим кількісно-якісним потенціалом науки й освіти на Закарпатті», хоч ще не так давно (24 березня ц.р.) у найкращих традиціях політичної гнучкості у своєму зверненні до профільного міністра «Від імені колективу ДВНЗ «Ужгородський національний університет» вчена рада виражає шанобливе ставлення до політики Міністерства у напрямі реформування вищої школи». Шановний Дмитро Володимирович натяк зрозумів з півслова. Та не пройшло й півроку, як той самий колектив уже з меншим пієтетом у захваті від реформ вищої школи. У зв’язку з чим така реінкарнація в рідних стінах – відповім нижче. Що ж до інших суб’єктів реорганізації (насамперед ЗакДУ), то тут по принципу «і я не я, і хата не моя» давно примірюють лаври у разі новоствореного навчального закладу собі, а якщо вдасться ще й сподіваються очолити його чи принаймні впливати на хід реорганізації вишів. Даремно мабуть зараз говорити, кому і чим краще б зайнятися: радити, а що гірше огульно критикувати, легше за все. Зрозуміло одне: від утворення нового вишу (а як стає зрозуміло з логіки дій влади іншого варіанту поки що не має) повинні виграти всі. Влада, яка по-державницькому консолідує процес злиття, а суб’єкти надання та отримання освітньо-кваліфікаційних послуг – думають як наповнити його якісним змістом. Та на це поки можна лише хіба що сподіватися. Усі попередні заяви, декларації, інтерв’ю діючих ректорів закарпатських вишів, ймовірних чи ілюзорних нових претендентів на ректорство в УжНУ чи майбутнього об’єднаного університету, оприлюднених до появи 15 серпня ц.р. на офіційному сайті Кабінету Міністрів України славнозвісного Розпорядження від 10 серпня 2011 р. за № 760-р, втрачають свою логіку. Якщо ще до 13 серпня в місцевих ЗМІ всі як один заявляли про своє позитивне ставлення до ідеї об’єднання чотирьох вишів у один (винятком хіба може бути несмілива скептична позиція керівництва УжНУ), то після того як стало відомо з офіційних джерел про істинні наміри влади, почався не справжній «стогін по Європі». Найцікавіше в цій істерії те, що відомий у Закарпатті міністерський урядник після найшвидшої за всю історію цієї каденції засідання обласної ради 12 серпня заявив свою солідарність з колегами по Кабміну, завваживши лише, що ректором об’єднаного вишу має бути «професор з УжНУ» і видав на гора свої чотири кандидатури. А вже після вихідних – діаметрально змінив свою думку. Заявивши 16 серпня, що «як урядовець» він «поділяє відповідальність за прийняте недосконале рішення», тим самим поставивши під сумнів компетенцію усіх міністрів Кабінету Міністрів, відзначив: «необхідність об’єднання вищих навчальних закладів не ставиться під сумнів – протест викликає порядок такої реорганізації». Першими заволали проти такого сценарію розвитку подій зрозуміло в моїй рідній Альма-матер, де 15 серпня запропонували приєднати інші три виші до «найпотужнішого ВНЗ Закарпаття», або ж (другий варіант) проводити реорганізацію «без уведення у майбутню навчальну структуру УжНУ». Вдаватися до пафосної, телеологічної риторики дошукуючи аргументів солідарності з подібною реакцією колег по роботі не буду. Бо ж зрозуміло: на відміну від діючого ректора та майже половини його проректорів, все моє життя, починаючи з 18-ти літнього віку, пов’язано лише з Ужгородським університетом. Тож і патріотизм ужнівський очевидний. Не секрет, що в рідних стінах за останні роки накопилося стільки проблем, допущено стільки помилок, доведено рівень управлінського менеджменту фактично усіх структурних підрозділів до такого низького стану, що все те, що вже було оприлюдненим в ЗМІ та різних висновках комісій з профільного міністерства по перевірці УжНУ за останні роки, мізер порівняно з тим, що собою представляє він зсередини насправді. Однак, найбільшою проблемою рідного вузу бачу в тому, що його керівництво сліпо залежить від однієї дуже відомої та впливової структури в краї. Університетом уже давно керує не діючий ректор, що робить вуз вразливим, несамостійним, залежним від однієї по суті впливової сім’ї. Іноді складається враження, що УжНУ вже давно стало окремим структурним підрозділом бізнес-проекту, або окремою первинною організацією політичної партії «Єдиний Центр». Проблеми Університету в профільному міністерстві роками вирішує не ректор чи призначені ним проректори, а куруючий від Кабміну міністр-надзвичайник. Часто він рятував ректора та його вуз від проблем, у які його ще частіше сам і втягував. То ж і доля його увесь цей час залежала не від нього самого. Нині рідний заклад занадто чітко асоціюється з партією «ЄЦ». Важко не погодитися із С. Федакою: «Якби йшлося тільки про зміну топ-менеджменту УжНУ, ніхто б особливо його не боронив. Зрештою, ніхто не питав згоди у широких викладацьких, а тим більше студентських мас, коли відбувалася повзуча партизація вузу» («єцизація»). Та коли ідеться не про окремі персоналії, а про рідну Альма-матер, то матерями, як відомо, не торгують («Срібна Земля-Фест», 18-24 серпня). Звідси й паніка колективу працівників і студентів УжНУ зрозуміла: від рівноправного об’єднання виграють геть усі – усі крім власне УжНУ. Принаймні такою є офіційна позиція Конференції трудового колективу ДВНЗ «УжНУ» від 17 серпня ц.р., в Рішенні якої, попри все інше, чітко зазначено, що колектив є «категорично проти реорганізації вищої освіти краю за рахунок ліквідації Ужгородського національного університету… як юридичної особи, що виникла в результаті розпорядження Кабінету Міністрів України № 760-р від 10 серпня 2011 року…». Проте, ані в самому міністерському Розпорядженні, ані в юридичному висновку щодо його змісту, професійно виконаному Василем Лемаком, про ліквідацію УжНУ як юридичної особи не йдеться. Звідки ж тоді виник отой весь сир-бор в навзагал спокійному краї: чи бува не тому, що ректор рідного Університету увів увесь свій колектив в оману. Розпочавши о 15.00 17 серпня ц.р. засідання найповноважнішого статутного органу Університету, він зробив сенсаційну заяву, нібито «за ініціативи Віктора Івановича Балоги внесено зміни до розпорядження Кабінету Міністрів України і протягом тижня Адміністрація Президента видасть новий документ. Ці зміни стосуватимуться наступного: по-перше, Закарпатський державний університет, Мукачівський державний університет та Закарпатський художній інститут приєднуються до Ужгородського національного університету. По-друге: студенти вищеназваних вузів після процесу приєднання стануть студентами УжНУ». Трохи згодом у «Старому замку» (18-24 серпня) з’явилося інтерв’ю і самого Віктора Івановича. Логічно, що після таких слів Микола Миколайович зірвав бурні оплески у екзальтованої авдиторії, тоді як ректори інших вузів почали шукати переконливих аргументів як не опинитися в одному ліжку з контрольованим «ЄЦ» університетом. До чого тут Адміністрація Президента ніяк не збагну, однак, Уряд у той день (завершивши своє засідання після 15-ї год.) жодних змін до свого Розпорядження від 10 серпня не робив, хоч на прохання міністра-надзвичайника і вносив таке питання до порядку денного його роботи, але не розглядав. У своєму роковому спічі ректор видав на гора приватну телефонну розмову зі своїм патроном за офіційну позицію Уряду! У рідному вузі і не такі дива-шоу відбувалися, але на цей раз ректор таки палку перегнув. Звісно після таких одверто провокаційних та дискридитуючих Уряд заяв реакція інших ректорів закарпатських вузів нестала на себе довго чекати: спочатку 18 серпня у електронних ЗМІ з’явилася лаконічна заява ректора МДУ Мигалини Ю.В., а наступного дня – уже більш емоційна, із зазначенням заангажованої в справи УжНУ та реорганізацію закарпатських вузів політичної партії «ЄЦ», шантажуюча заява ректора ЗакДУ Ващука Ф.Г. Заяви обох ректорів об’єднує те, що їх копії вони, на відміну від заяв УжНУ, не адресують урядовому кураторові Закарпатської області та не бажають бути приєднаними до УжНУ. А різнить їх, за винятком обсягу, відмінність у позиціях: МДУ просить «сприяти збереженню цілісності та самостійності Мукачівського державного університету», тоді як ЗакДУ, окрім перенаголошуванні на введенні Кабінету Міністрів в оману лідером «ЄЦ», у ході такої реорганізації закарпатських вишів, яку пропонує УжНУ в тандемі з «ЄЦ», просить «вилучити положення, що стосуються Закарпатського державного університету, тим самим, крім іншого запобігти проведенню масових акцій протесту у колективі напередодні свята 1-го вересня». В противному разі, бунтівний ректор погрожує судовими позовами, в т.ч. і в європейських судах. Невдовзі, 20 серпня у суботніх ЗМІ «ректори-ізгої» у інтерв’ю дещо прояснили свою «сепаратистську» позицію стосовно їх приєднання до УжНУ. Так, ректор Юрій Мигалина, в цілому не заперечуючи ідеї укрупнення вузів у регіоні, прокоментував пропозицію УжНУ щодо приєднання до нього інших вишів «ані коректною, ані державницькою», а по суті егоїстичною («Панорама Мукачева», 20.08). Тим часом інший ректор – Федір Ващук, ініціативу Кабміну щодо реорганізації вузів, яка особисто для нього стала «несподіванкою» (і не тільки для нього одного), неодмінно підтримує, хоч і зізнається, що його «даремно називають майбутнім ректором», на посаду якого, він завіряє журналістів, «не рветься» («Трибуна», 20.08). У рідних стінах «зітхнули» з полегшенням. Правда після бравади м’яко кажучи некаліграфічних заяв, звернень та рішень, у суботніх випусках ЗМІ від 20 серпня жодного інтерв’ю чи аналітичного обґрунтування своєї позиції (невеличкі коментарі-репліки університетських професорів чи усіляких там «тверезих Микол» або Довбушів, які переступили поріг людяності та моралі, до уваги не беру). За ситуації, яка склалася навколо питання реорганізації вищих навчальних закладів, ректори та зацікавлені особи зробили ряд публічних заяв суперечливого, інколи навіть протилежного змісту, що дезорієнтовує мільйонну громадськість краю та дестабілізує політичну обстановку в суспільстві, своє консолідуюче слово, з позицій потреб регіону та інтересів держави, повинна сказати Закарпатська обласна державна адміністрація, за підтримки якої і було розпочато реорганізацію ДВНЗ ІІІ-IV рівня акредитації. Ініційоване профільним Міністерством України укрупнення вузів, поза всякого сумніву є адекватною відповіддю на сучасні виклики в сфері вищої освіти. Реорганізацію вишів, щоправда бажано так провести, щоб не було соромно перед нашими дітьми, адже, насамперед ідеться про них і задля них. Стосовно ж викладачів та усіх вузівських працівників головне, щоб більшості не довелося шукати нові місця роботи. Все інше – банальні емоції та панічний егоїзм несумісні з реаліями нинішнього життя. Якщо об’єднання вишів без УжНУ є неможливим, що було б за даних обставин найоптимальнішим варіантом не лише для УжНУ, то іншого шляху, як змиритися і отримати услід за Сократом насолоду від групового екстазу (по-міністерському – злиття), особисто не бачу. Інакше втратити, не приведи Господь, доведеться ще більше. Єдине чого варто уникати місцевій владі, то це щоб анонсований журналістом Сергієм Федакою трохи емоційно-скептичний висновок у останньому номері «Срібної Землі-Фест», не справдився, бо інакше завжди існуватиме ризик, що своє слово скаже, за Хосе Ортеґою-і-Ґасетом, «бунт мас», до чого допустити сивочолим професорам та керівникам області аж ніяк не можна.