ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Бути чи ні „закарпатським джунглям”?

    24 січня 2021 неділя
    "Закарпатські джунглі" навесні

    7 серпня на 25 сесії Закарпатської обласної ради у порядку денному стоїть, серед інших, пункт 5-ий – „Про створення регіонального ландшафтного парку "Притисянський".

    Позитивне рішення закарпатських чиновників дасть початок реалізації нового, без перебільшення – унікального, проекту зі збереження дивом уцілілих ділянок природи в місцях, які з заповідною справою практично ні у кого не асоціюються. Адже у свідомості більшості як наших громадян, так і закордонних гостей, Закарпаття – гірський край. Карпатські гірські краєвиди зачаровують, викликають захоплення і водночас – обурення, коли бачиш плями вирубленого лісу, оголені внаслідок зсувів грунту скелі, стихійні сміттєзвалища, хаотичну комерційну забудову. Те, що карпатські гори слід захищати, здається очевидним кожному, хто бачить у природі не лише місце для гарного пікніку чи заміської дачі. А от факт, що й рівнини під горами ще заслуговують на увагу, може викликати подив. Здавалося б, за тисячоліття людського освоєння Закарпатська Низовина (яка займає лише п’яту частину території регіону, але є місцем проживання більшої частини усіх закарпатців) остаточно перетворилася із краю дібров, озер та боліт у смугу містечок та сіл, щільно заселену людьми, переорану, перетворену на низку пасовищ або малоцінних пустирів, в кращому випадку засаджену штучним лісом, в якому не зустрінеш цікаву рослину, не кажучи вже дику тварину.

    Та все не так трагічно. Більше того – багаторічним зусиллями біологів-ентузіастів доведено, що в низинній зоні Закарпаття збереглись невелички ділянки природи з величезною екологічною цінністю. Збереглись, чесно кажучи, попри людське бажання „не чекати милостей у природи, а брати їх”. Але загроза втрати зовсім не зникла – навпаки, епоха „первинного накопичення капіталу” може стати для вразливих екосистем завершальною. Задля того, аби непоправимого не сталося, багато років група науковців вела грунтовну роботу, результатом якої стало „Обгрунтування необхідності надання природоохоронного статусу цінним для заповідання територіям у Прилаторицькій, Приборжавській та Притисянській частинах закарпатської рівнини (Ужгородський, Мукачівський, Берегівський, Виноградівський, Хустський і Тячівський райони Закарпатської області)”. Науковці доводять, що збережені посеред освоєних територій острівці природи (вулканічні пагорби, рівнинні лісові масиви та, головне – заплави річок Латорица, Боржава та Тиса) мусять бути захищені заповідним статусом. Наразі ж, попри першість Закарпаття у справі заповідання особливо цінних територій (близько 13 % площі області, тоді як у цілому по Україні цей показник не перевищує 5 відсотків), на рівнині лише мізерний процент має природоохоронний статус – один лісовий масив у долині річки Латориці має статус зоологічного резервату, ще кілька ділянок є пам’ятками природи чи заповідними урочищами. Відтак, екологи сподіваються, що на визначених їхнім документальним обгрунтуванням територіях у законодавчо встановленому порядку з’явиться регіональний ландшафтний парк (РЛП) „Притисянський”, головний осередок природоохоронної мережі Закарпатської Низовини.

    За процедурою, на базі зібраного науковцями матеріалу (про самих науковців – трохи далі) Державне управління екології в Закарпатській області подала на розгляд облдержадміністрації та обласної ради зібрані погодження для створення ландшафтного парку. Підготовка документів зайняла більше року, адже працівникам управління слід було отримати погодження про межі майбутнього РЛП із головами десятків сільских рад, представниками лісогосподарств, іншими організаціями та установами. А переконувати людей у необхідності заповідного об’єкта – справа не проста. Адже в пересічній уяві заповідник (чи ландшафтний парк, нюанси обивателям неважливі) – це насамперед купа заборон задля сумнівної користі, на кшталт захисту якихось малопримітних рослинок чи взагалі комах. Хоча, як запевняють розробники проекту, заборон буде мінімум – насамперед, із практичних міркувань. Не секрет, що на наших теренах будь-які заборони за бажання легко оминаються, то чи варто витрачати на них людьскі сили та ресурси (і тих, і інших у природохоронній галузі традиційно бракує, адже збереження природи так і не стало національним пріроритетом)? Відтак, більше сподівань покладється на переконання місцевого населення, що збереження природних екосистем у межах РЛП „Притисянський” – в їхніх особистих інтересах. Будемо відверті – просту людину важко переконати в самоцінності заплавної в’язово-ясеневої діброви на річці Боржаві, вільхового лісу на Тисі чи вербово-тополевої лісової галереії на Латориці. Яка їй справа до того, що на теренах майбутнього парку (а це наразі усього трохи більше 11 тисяч гектарів на території шести районів) зберігатиметься 20 % рідкісної флори Закарпаття, половина видового складу земноводних та плазунів, пристойний відсоток рідкісних та червонокнижних птахів та ссавців тощо?

    Про „закарпатські джунглі” спочатку дізнались в Лондоні, потім - удома

    Проте наших людей добре переконують матеріальні стимули, і в ентузіастів створення РЛП „Притисянський” вони передбачені. За їх переконанням, Закарпаття, яке нині отримує все більший зиск від туризму, має нагоду збагатитись на додаткові туристичні бренди. „Закарпатські замки”, „Озеро Синевір”, „Долина Нарцисів” – ці сполучення вже добре відомі і слугують приманкою не лише для українських, але й закордонних мандрівників. А як щодо бренду „Закарпатські джунглі”? Саме під такою назвою не перший рік популяризує ідею створення ландшафтного парку львівський науковець Богдан Проць. Як він розповідав згодом журналістам, ще у 1998 році побував з австрійським колегою у заплавних лісах Закарпаття. Австрієць був вражений – такої кількості відносно добре збережених лісів подібного типу ніде в Європі він не бачив. Тоді й почалась кропітка робота. Проць разом із колегами з Ужгородського національного університету (Роман Кіш, Андрій Мигаль, Василь Сабадош, Людвіг Потіш, Олексій Луговой та багато інших - всього працювало зо три десятки фахівців) почав працювати над проектом „Закарпатські заплавні ліси, Україна”. У травні 2007 року проект переміг у всесвітньому конкурсі The Whitley Award, і Богдан Проць став лауреатом найвищої міжнародної нагороди у сфері охорони природи, отримавши у Лондоні нагороду, значна частина якої пішла на матеріальну підтримку розвитку проекту. Так, із презентації у британській столиці про заплавні закарпатські ліси (які дійсно, в теплу пору року багатством рослинного світу нагадують джунглі) дізнався світ, а з ним – і самі закарпатці.

    А ті, чого гріха таїти, часом відносяться до своїх багатств не краще, ніж в країнах „третього світу”. Журналіст Алекс Брут, який разом із Богданом Процем знімав промо-ролік для презентації його у Лондоні, і першим в українській пресі почав пропагувати „закарпатські джунглі”, згадував: „ Краса у весняному лісі неймовірна - все навкруги покриває килим з жовтих, білих, блакитних квітів!. Та коли підійшли до Боржави, яка своєю течією мов пояском оминає урочище, то почули якийсь незвичний гуркіт. Те, що побачили просто не вкладається у голові - всю річку перегороджувала гребля ... з пластикових пляшок, що принесла вода з найближчих сіл. Їх так багато, що здається, можна пройти по них на інший берег. На сонці пляшки нагріваються і починають тріскотіти...”(див.„Львів’янин хоче зберегти "закарпатські джунглі"” http://h.ua/story/38690/) Цю картину вони бачили в лісовому урочищи Атак у Берегівському районі – в лихих 90-х тут чимало вікових дубів пали під бензопилами „бізнесменів”, та й досі про повне припинення рубок говорити не доводиться.

    Багато причин для „так”, жодної – для „ні”

    Відтак, рубкам лісів на заплавних територіях має бути покладено край. Тим, хто звик заробляти гроші в найлегший спосіб, це, звісно, не сподобається. Проте інші мешканці навколишніх сіл зможуть відчути переваги ландшафтного парку. В світі вже є загальною практикою, коли створення природоохоронного об’єкту стає базою для надходження різноманітних інвестицій у розвиток туристичного та рекреаційного бізнесу. Закарпатці можуть переконатись у цьому, відвідавши національні парки сусідів – в Угорщині та Словаччині. Там вміло поєднують охорону природи з бізнесом, до якого максимально залучається місцеве населення. Місцевості, прилеглі до майбутнього РЛП „Притисянський”, „перенасичені” цікавими для туризму пам’ятками (дерев’янні церкви, руїни замків та городищ – які, втім, наразі занедбані і потребують догляду, старовинні сільські хати, колишні панські садиби тощо). Слід зауважити, що ландшафтний парк створюватиметься в регіоні, де проживає єдина на Україні угорськомовна громада. А це означає, що він автоматично стане цікавим об’єктом для туристів з Угорщини, які небайдужі до усього, що пов’язано з угорською історією та культурою.

    Допомогти розвитку транспортної інфраструктури може виступити славнозвісна закарпатська вузькоколійна залізниця, про необхідність збереження та розвитку якої тут писали вже не раз (див. „Кушницька Анця” взяла перший сторічний бар’єр! Чи візьме другий?" http://h.ua/story/174835/ та інші). Інший вид туристичного транспорту, який набуває все більшої популярності – водний. Сплав річками стає улюбленою забавою не лише спортсменів-екстремалів (таким підійде стрімка Тиса), але й людей спокійної вдачі (без ризику розбити голову можна спускатися на байдарках чи каное окремими ділянками Тиси, але краще – спокійнішими Боржавою та Латорицею). Мандрівка човном чи іншим плавзасобом закарпатськими річками, окрім гострих відчуттів, дає унікальну змогу побачити навколо-річковий світ із середини. Інакше ніяк не побачиш прибережних зарослів, житла птахів, оголені зрізи грунту – все те, що остається „за кадром”, коли просто їдеш вздвож річок по дорозі.

    Серед основних вигод, які отримає місцеве населення в разі, якщо реалізація РЛП „Притисянський” здійсниться, розробники проекту виділяють такі:
    - Поліпшення гідрологічного режиму. Тотальна меліорація, якою особливо захоплювались в радянській час, призвела до суттєвого зниження рівня вод у низині. Збереження та відновлення лісових масивів допоможе повернути воду у місцеві криниці.
    - Відродження та збереження традиійного природокористування. Попри побоювання селян щодо тотальних заборон, екологи навіть зацікавлені в тому, аби на заплавних луках розвивалось сінокосіння та скотарство. Інакше вони деградують, втрачаючи цінне лукове біорізноманніття. На тлі стрімко занепадаючого в Закарпатті скотарства важливою задачею парку має стати розведення аборигенних порід худоби (майже зниклих, а колись звичайних для цих місць буйволів, тощо).
    - Стійкий розвиток рибальства та мисливства. Розробники проекту сподіваються, що створення РЛП позитивно вплине на відновлення рибного та тваринного світу. Попри критичне ставлення багатьох „зелених” до мисливства як розваги, контрольоване полювання все ж краще, аніж бракон’єрство.
    - Захист від повеней і збереження мікроклімату. Збережені дерева та чагарники у лісових масивах суттєво стримують натиск води під час повеней, а ще пом’якшують літню спеку, та навіть сприяють створенню літніх локальних дощів, що важливо не лише для комфорту людей, а й для збереження врожаїв під час літньої спеки.
    Зрештою, чи не найважливішим завданням ландшафтного парку має стати екологічне та естетичне виховання місцевого населення – чому, зрозуміло.

    7 серпня закарпатські чиновники мають сказати своє слово щодо нового заповідного об’єкта в області - регіонального ландшафтного парку "Притисянський". Сподіватимемось, що це буде слово „Так”. Адже для слова „Ні” немає жодних поважних причин.

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 

    Пунктів: 0

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору