ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Чому пілігрими не зраджують Закарпаття

    29 жовтня 2020 четвер
    Карпати: у здоровому тілі— здоровий дух

    «Ну що казать, ну що казать? Влаштовані так люди: бажають знать, бажають знать, бажають знать, що буде». Ці слова з ретрошлягеру знову стали популярними. Актуальності їм надав грип. Точніше, так звана пандемія. Нині цей медичний термін емоційно «косить» не лише старих і малих зі слабким імунітетом, а й вітчизняний турбізнес.

    Навіть там, де за офіційними даними постраждалих від вірусу немає. Ось одне з підтверджень: «На території Закарпатської області та у Виноградівському районі випадків захворювання вірусом свинячого грипу А/Н1N1 не зафіксовано». Це не перебільшення, а інформація адміністрації кількох санаторіїв. Провівши своєрідне дослідження, переконалася: грип пішов по-ленінському — іншим шляхом. Такої думки дотримуються й сміливці з Києва, Дніпропетровська, Донецька, Сум, Одеси, Запоріжжя, Червонограда й навіть Рима, котрі, незважаючи на теле- і радіозалякування, подалися на Срібну Землю (так називають Закарпаття) лікуватися й відпочивати.


    Коли голова болить не від грипу

    — Зійшовши з поїзда в Мукачеві й побачивши невеличкі гурти з валізами й рюкзаками тих, кого старість та хвороби вдома не застануть, усвідомила: «на води» їде значно менше людей, ніж зазвичай,— поділилася враженнями одна з киянок, котра вирішила пройти курс лікування в Теплиці.
    Як з’ясувалося, кількісний спад негативно позначився на оздоровницях, турфірмах, готелях, ресторанах і насторожив місцеве керівництво. На сполох ударили авторитетні фахівці, бо спочатку п’ять іноземних та українських туристичних груп скасували свій приїзд. Потім відмов побільшало, що вплинуло на роботу підприємств сфери обслуговування та туризму. Якщо ситуація не поліпшиться найближчі місяць-два, вони можуть збанкрутувати. Наразі навіть у ресторанах виторг зменшився в десять разів.
    Утім, серед місцевого населення активізувалася тенденція виїжджати за кордон. Цікавляться в турагентствах цінами на вояжі до Таїланду, Єгипту. Менеджери швиденько зорієнтувалися й підвищили вартість путівок. Не забули й про найближчий зимовий сезон на рідній землі. Подейкують, він буде сніжним і здоровим. Тож, аби покрити осінні збитки, ціни піднімуть. Що буде потім — побачимо. Нині ж у Закарпатті для гостей справжній рай — емоційний та матеріальний. Не вірите? Зануртеся в Інтернет або зателефонуйте в оздоровниці, пансіонати, санаторії. Почувши заманливі пропозиції, «рвонете» туди, де є можливість вилікувати понад сто (!) хвороб, погуляти територією природно-заповідного фонду. Пізнавши такі принади краю, особливості й колорит, станете його патріотами-ентузіастами. Адже в області досліджено понад сімсот проявів мінеральних вод і розсолів у складі 67 основних родовищ. Такий потенціал дає можливість активно використовувати термальні води з лікувально-рекреаційною і промисловою метою. Деякі з них за своїм складом унікальні й визнані аналогами «Боржомі» та «Єсентуків». Перевірити це на собі можна без проблем.
    Знаєте, чому саме зараз вражень буде мільйон і маленька каруца (так там називають брички)? Бо вартість послуг упала майже на п’ятдесят відсотків. Це вам не традиційне міжсезоння, а нове явище: період виборів, вірусів, кризи (ВВК). На щастя, люди відповідальні, за справу галузі взялися самовіддано, бо втримати на плаву 298 санаторно-курортних, туристично-рекреаційних і готельних закладів ой як нелегко.


    Попід Чорною горою...

    Те, що в Закарпатті вояжерів люблять споконвіку, переконувалася не раз. Місцеві завжди радо демонструють «фірмові» принади — замки, палаци, винарні... Возять у гори, частують смачнющими стравами з пасулею (квасолею), парадичками (помідорами), крумплями (картоплею), севлюшем (виноградом), олмо (яблуками) і продуктом, який рятує від недуг,— токаном із овечою бринзою. Останній зараз в особливій ціні. За літрову банку традиційної бринзи просять 70 гривень, а ось «люта», з гірчинкою з дубової діжки, дорожча вдвічі.
    Проте це проза життя. За великим рахунком, вона не впливає на міжнародне визнання Срібної Землі. Ще на пам’яті у старожилів часи, коли американський художник Рокуел Кент писав тут майже фантастичні пейзажі. Відтоді вони — престижні експонати Київського музею Богдана й Варвари Ханенків. Не раз на зйомки фільму приїжджав і знаменитий італійський режисер Карло Понті. Литовці створювали в мукачівському замку Паланок стрічку про свого Вітовта. Китайці «розстрілювали» Овода з однойменного кінотвору. Нині наймолодша область нашої держави опинилася біля дверей Європейського Союзу. Близькість до кордону з Угорщиною, Румунією, Словаччиною, Польщею сприяє налагодженню контактів з іноземними партнерами. Щоправда, через чутки про грип вони поки зробили паузу.
    Я ж вирішила побувати в найтеплішому куточку Закарпаття — місті Виноградові. Цей мальовничий 28-тисячний райцентр живе й процвітає під внутрішнім вулканічним поясом Східних Карпат біля підніжжя Чорної гори на висоті 570 метрів над рівнем моря. Виноградівці кажуть, ніби ця гора до появи людини була діючим вулканом. У наш час вона надихає багатьох на творчість. Навіть у пісні про місто її не забули. «Попід Чорною горою Тиса хвилями шумить. / З виноградною лозою рідне місто гомонить».
    «Гомоніти» допомагають учасники фольклорних свят, численні пілігрими, котрих возять сюди на екскурсії, й традиційні щочетвергові базари, де крім привітання «добрий день», почуєш аналогічне «йоо ештет» угорською мовою. Цей спокійний і затишний регіон — мала батьківщина русинів-українців, угорців, румунів, євреїв, росіян. Пройшовши центральними вулицями і побачивши різні за стилем, формою, масштабами храми, дізнаєтесь, що там мирно співіснують діти різних віросповідань — католики, греко-католики, православні, реформісти й юдеї. Вони спілкуються між собою, шанують один одного.
    До слова, одна поважна пані, котру запитала, як пройти до палацу Перені, розповіла й про три вулиці, що за 20-ліття чехословацького правління було вимощено бруківкою, й про колишню початкову школу з гебрейською мовою викладання. Вона заінтригувала інформацією про те, що Виноградів раніше за Ужгород, Мукачеве, Берегове одержав статус міста. Все це надихнуло знайти досвідченого гіда й віддатися улюбленій справі — занурюватися в діла давно минулих днів.
    Бажання пізнавати несподівано задовольнила молода жінка-психолог із Донбасу, котра переїхала в Закарпаття й працює менеджером з туризму в кліматобальнеологічному санаторії «Теплиця».
    — Я вже звикла, що всі, хто приїжджає сюди на оздоровлення, набравшись за кілька днів сил, стають активними екскурсантами,— поділилася моя нова знайома Світлана Пархоменко.— Зазвичай туристи цікавляться всіма 15-ма маршрутами, котрі їм пропонуємо. При нагоді зверніть увагу: навіть інформація про грип їх не відлякує. Їдуть у Міжгір’я в музей лісу та сплаву, на озеро Синевир, до водоспаду Шипот. А ще в село Колочава, де завдяки київському голові Спілки закарпатців Станіславові Аржевітіну створено п’ять музеїв і відбудовано дерев’яну церкву ХVІІ століття. Відвідують Ужгород, Мукачеве, Берегове, Хуст, Іршаву, Тячів, замок і палац Шенборнів і, звісно ж, Виноградів.
    Саме з цим містом я попросила мене ознайомити. Виявляється, сучасна назва й старовинні Севлюш і Сивлюш — споріднені. В перекладі означають «виноград».
    Коли і хто його заснував — невідомо. Втім, уже в 1262 році в латинських документах воно фігурує як королівське місто. Як звали першого короля — таємниця, а ось те, що після смерті Андрія ІІІ з династії Арпадовичів наступником став неаполітанський принц із родини Анжу,— Карл-Роберт — вражає. Кажуть, ніби його особистість привертає увагу італійських істориків. Один із них побував тут.
    Це логічно, бо темпераментний неаполітанець не сидів склавши руки. Він у 1307-му подарував Севлюш феодалові Беке Боршо. А той звів замок Канків, до руїн якого я й подалася на Чорну гору. Скільки людських романів, драм і трагедій пов’язано з цією нинішньою пам’яткою старовини! Екскурсоводи розповідають, що зруйнували замок через зраду Боршо королю. Згодом на цьому місці виріс замок-монастир для монахів-францисканців. Виявляється, Канків — назва верхнього вовняного одягу монахів. Це й залишилося незмінним. Саму ж споруду руйнували не раз. Особливо нищили, коли стіни розбирали, аби камінь використовувати на будівництві терас для вирощування винограду. Неподалік Тиси мешкали втікачі від тирана Дракули з Мараморського села Угля.
    Якщо ця особистість асоціюється з жахами, то прізвище Перені — зі сміливістю, патріотизмом, благодійністю. Недаремно один із міських парків називається парком Перені. Перший з цього роду прославився ще в 1396 році, коли розбив турків у битві біля болгарського Нікополя. За це одержав у подарунок Севлюш із околицями. Його роду належала й фортеця «Ньолаб» у селищі Королево. Зупинялися в ньому правителі Угорщини, коли приїжджали на полювання. Тепер це один із екскурсійних об’єктів. Щоправда, найчастіше там бувають туристи, котрі їдуть у Королево на дегустацію продукції винного заводу.
    Є ще одна перлина уславленого роду — палац Перені. В ньому після реставраційних робіт 1987 року знаходиться районний відділ освіти. Попросивши у співробітників дозволу подивитися на споруду зсередини, відчула велич і талант невідомого зодчого, котрий у ХVІІІ ст. після перебудови надав їй барочного стилю. Чим займався і що сповідував барон Перені, розповідає рельєфний герб на парадному фасаді палацу. Кажуть, найпрогресивнішим був Жигмунд Перені. Він заснував у місті лікарню, віддавши під неї хорошу земельну ділянку. Згодом став видатною постаттю революції 1848–1849 років. За що і був страчений Габсбургами. А ось улюбленець усієї Угорщини і мій, до речі, теж композитор і піаніст Бела Барток у Виноградові вперше в житті в десятирічному віці дав концерт. Його тут шанують. Навіть міський голова Степан Бочкай ділиться враженнями про земляка.
    Узагалі причетні до туризму вважають непосидючими не лише гостей міста, а й городян. Вони люблять проводити час на річці Тисі та в зоні відпочинку Теплиця.


    У здоровому тілі— здоровий дух

    Посидівши за кавою з місцевою мешканкою пані Магдою і її приятелькою зі Львова Іреною, почула таке, що вирішила разом з ними вирушати на «реставрацію» організму в їхню Теплицю. Щоправда, спочатку треба було привітати там молодят, котрі, не боячись вірусів, після вінчання поїхали в мальовничий парк санаторію, аби серед пишної зелені біля скульптур у народному стилі й фонтану сфотографуватися на пам’ять про головну подію життя.
    Першими «секрети» цієї місцини відкрили мої знайомі. Тут екологічно найчистіша точка України, а також унікальна питна вода з кремнієм — мінералом «молодості», здатним уповільнити процес старіння тканин, зміцнити волосся, нігті, відновити й омолодити шкіру. Це результати досліджень, проведених фахівцями Українського науково-дослідного інституту медичної реабілітації й курортології. Наразі — це частина принад оази. Зацікавившись, вирішила теж їх «дослідити» і при нагоді перевірити на собі.
    — Власне, що хочете перевіряти на собі? — поцікавився Дмитро Лях, директор цієї багатопрофільної установи.— Поспілкуйтеся з тими, хто тут на певний час знайшов стіл і дім та ще й лікарів.
    — До речі, хто безпосередньо зводив комплекс з лікувальними басейнами, облагороджував територію, «оселяв» не лише диких качок, а й образи казкових героїв? Видно, що все тут нове й сучасне,— запитала у «генерала санаторного кар’єру».
    — Я б сказав точніше: молоде, — уточнив пан Дмитро.— Ви бачили тут хоча б одного літнього співробітника? У нас працює 112 молодих оптимістів. Уміють і хочуть робити багато чого. Ми всі разом займалися справжнім відродженням старого санаторію. Задумане втілили в життя в серпні 2005 року. Тепер з особливою пристрастю боремося за визнання. Ви ж знаєте, «суперників» у Закарпатті не бракує. І в горах, і в долах струменять мінеральні води, є лікувальні солі й грязі. Тож відставати не можна.
    Зізнаюся, хотіла ще порозпитувати Дмитра Олександровича про особливості місцевих принад, але раптом почула пісню «Листья желтые над городом кружатся...». Алеєю йшла мила пара з букетом дубового й кленового листя та співала.
    Познайомившись, дізналася, що вони одесити — Юрій і Катерина Канашевські. В міжсезоння традиційно по путівках їздили в Крим, де в Місхорі або на Ай-Петрі підліковували дихальну та серцево-судинну систему. Знають, хоч як це прикро, але там не годиться забувати про відкриті кишені обслуговуючого персоналу. Ще вони з одеським гумором розповіли, як доводилося навіть боротися за столом за олію для салатів. Сміючись, сказали, що вже хочуть не змагатися, а спілкуватися, розслаблятися і відчувати себе ніби на святі життя.
    Саме так почувалась моя нова знайома з Італії. Уродженка Хуста, тепер синьйора Єлизавета вже десять років живе й працює в Римі. Заслуживши відпустку і приїхавши на батьківщину, отримала презент від доньки і сина — путівку в Теплицю. Каже, коли почала дихати кришталевим повітрям свого дитинства, пити цілющу джерельну воду з романтичною назвою «Олегівська», відчула себе молодою, сильною й веселою. Одне слово, душа і тіло заспівали.
    — Коли їхала сюди, дехто мене залякував грипом, та діти сказали, що про пандемію лише чують, тому відсиджуватися не варто. Дуже рада, що не піддалася на ту своєрідну провокацію,— поділилася нинішня римлянка Єлизавета.
    Зарекомендували себе реалістами-практиками Іван і Людмила Ступак з Київщини. Вони вирішили не чекати на вірус у Фастові: взяли трьох своїх дітей-дошкільнят і на машині поїхали «за бугор», тобто за гори Карпати. На їхню жваву компанію всі звертали увагу і в бюветі, й на дитячих майданчиках. І в басейні з термальною водою, де можна не лише плавати, а й займатися аквагімнастикою, аквафітнесом, аквастепом. Щоб усе було, як у пісні: «Аби тіло і душа були молоді, ти не бійся ані спеки, ані холодів — загартовуйся, мов сталь...».

    Олена СЕДИК, "Демократична Україна"

    Розкручені Лумшори, або Чому в популярному закарпатському селі стало тісно жити старожилам

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 

    Пунктів: 0

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору