Чому в зоні АТО знову стріляють?

Стрімке посилення бойових дій поблизу Авдіївки вже тиждень у центрі уваги. Обстріли ГРАДами, чималі втрати, безперервні бої по 15-20 годин, знищення залишків інфраструктури прифронтових міст і сіл – страшні події наших днів.

Зрозуміло, про тактику і стратегію зараз не має права розповісти жоден воєначальник. Але у вітчизняних реаліях неминуче виникають питання з політичним підтекстом: кому вигідні бої і чим вони можуть закінчитися?

Відповідь на торговельну блокаду

Першим поясненням раптової активізації бойових дій стала блокада торгівлі з окупованими територіями, яку почали депутати Семен Семенченко і Володимир Парасюк із групою ветеранів АТО тиждень тому. «Зупиніть бізнес на крові» – під таким девізом невелика група людей заблокувала рух потягів із вугіллям та іншими товарами між Україною і окупованою частиною Донбасу.

На тлі заяв керівництва СБУ і Міністерства окупованих територій, які наввипередки звучали весь минулий тиждень, перехід в активну фазу бойових дій із метою відновлення торгівлі виглядає логічним.

«Паралелі між будь-якою спробою українців захистити свою країну із загостренням на фронті відслідковуються дуже чітко, – переконує Семен Семенченко. – Починається корупційний скандал? Загострення на фронті. Є неприємна історія про продажність влади? Починається загострення на фронті. Почалося реальна протидія торгівлі з терористами? Почалася історія в Авдіївці. Усі вдумливі люди давно зрозуміли, що між такими діями є прямий взаємозв’язок».

У розмові депутат називає прізвища олігархів, які мають економічні інтереси в зоні ведення бойових дій і контролюють великі всеукраїнські ЗМІ: Пінчук, Ахметов, Льовочкін. У цьому питанні з ним згоден і експерт Українського інституту майбутнього Юрій Романенко.

«Я сам нещодавно об’їжджав лінію фронту і мені прямим текстом усюди повторювали: «Торгують усі, – каже він. – За два роки там склалася величезна інфраструктура торгівлі. Причому із двох боків. Коли це відбувається в такому «сірому» форматі, як зараз, завжди буде присутній і час від часу загострюватися конфлікт інтересів».

Романенко нагадує, що крім вугілля Україна досі залежить від окупованих районів Донецької області в постачанні, наприклад, Маріуполя водою і електрикою.

Військовий експерт Юрій Карін бачить більший сенс в активізації війни у сфері міжнародної політики, але згадує і виключно «Авдіївський фактор».

«Ще одним гравцем, вплив якого в цьому загостренні недооцінюють, – це власник Авдіївського коксохіму, який нещодавно закликав вивести українські війська з Авдіївки, оскільки вони «створюють напругу і небезпечність для місцевих жителів», – нагадує Карін. – Як то кажуть, не минуло й трьох місяців, як ці «побоювання» почали матеріалізуватися».

Авдіївський коксохім перебуває у складі групи ДТЕК, основним акціонером якої є Рінат Ахметов. Велика частина експертів не схильні називати його замовником і інтересантом загострення війни, але просте обмеження фінансових потоків, зав’язаних на торгівлю, могло викликати озлоблення бойовиків. Далі – на війні як на війні. На кожен постріл і вибух маємо реакцію і в якийсь момент ситуація виходить з-під контролю.

Міжнародний трикутник

Якщо підсумувати думки експертів щодо міжнародного компонента активізації бойових дій, то звучатимуть постійно три слова: Путін, Трамп, Європа.

Військовий експерт Сергій Згурець вважає, що, з точки зору військової стратегії, війна навколо Авдіївки не вплине на розклад сил безпосередньо в зоні АТО. А ось міжнародний контекст читається відразу.

«Ситуація із загостренням сталася одночасно з перемовинами українського президента з канцлером Ангелою Меркель, – наголошує експерт. – Загострення на фронті постійно відбувається в унісон із раундом міжнародних перемовин і покликане показати, що українці не можуть контролювати ситуацію у власній країні».

Утім, нинішню ситуацію Україна може використовувати для своєї користі та для цього вже є зовнішні передумови. Місія ОБСЄ, яку рік тому жартома називали «сліпі спостерігачі», раптово почала фіксувати тисячі випадків порушення режиму тиші і досить конкретно звинувачувати в цьому бойовиків самопроголошених республік.

«Ключовим для нас є максимально широке донесення інформації про обстріл в європейські структури і безпосередньо до європейських лідерів, – переконує Згурець. – Вони, у принципі, усе це знають, але ось таке «бомбардування» поточною інформацією може змінити Кон’юнктів серед лідерів Європи та нового керівництва США».

Найпопулярніша версія – це спроба Володимира Путіна виторгувати у Дональда Трампа скасування антиросійських санкцій. Юрій Карін пояснює логіку мислення російського президента.

«Він же поговорив із Трампом, належної уваги не отримав, тому вирішив розігнати ситуацію ось у такий спосіб, – говорить експерт. – Путін перетворюватиме Авдіївку на українське Алеппо: чим більше крові і обстрілів, тим більше охочих із ним «поговорити». Не дарма Пєсков закинув заяву про те, що Авдіївка вже перейшла під контроль так званої «ДНР». Вони вважають, що цього буде достатньо, щоб звинуватити в її обстрілах ЗСУ».

Витягнути голову з піску

Найважливішим уроком і наслідком загострення військових дій під Авдіївкою чимало експертів називає зміну української політики щодо окупованих територій. Різняться лише підходи: якщо Семен Семеченко і співтовариші виступають за цілковиту транспортну блокаду, Юрій Романенко підтримує ініціативу ухвалення закону про «статус Донбасу», але з деякими критичними поправками.

«Чим довше ми відтягуватимемо для себе ухвалення важкого рішення щодо прийняття статусу Донбасу на наших умовах, а не на умовах Путіна – тим більше це чинитиме негативний вплив на політичну та економічну ситуацію в Україні, – прогнозує Романенко. – Потрібно ухвалювати закон про окуповані території, який розробили деякі депутати, але з суттєвими правками: будувати повноцінний кордон, легалізувати торгівлю і запровадити жорсткий контроль держави над нею і забезпечувати прифронтові території ізольованою інфраструктурою».

А ось «вишенькою на торті» у процесі зміни політики щодо окупованої частини Донбасу і Криму міг би стати загальнонаціональний референдум про визнання «статусу окупованих територій», переконує експерт. Усі прогнози свідчать про те, що такий статус можуть підтримати від 60% до 80% українців.

«Це дасть нам інструменти для всіх наступних рішень: і Мінські домовленості він заблокує, і дозволить послідовно обмежувати торговельну співпрацю, і посилить позиції в міжнародних перемовинах», – вважає Романенко.

Проблемою на цьому шляху може стати незгода серед самих українців щодо долі окупованих територій. Згідно з останніми опитуваннями, переважна частина населення країни дотримується формули: «Так, як зараз, – неправильно, але і що робити – не знаємо».

Як цей штекер між важким визнанням і небажанням українців щось міняти омине влада – незрозуміло. Очевидно лише, що клубок торгівлі, олігархічних інтересів, інфраструктурної взаємозалежності і міжнародні інтриги піддають Донбас загрозі нескінченної війни. І щоб хоч якось змінити ситуацію, час витягнути голову з піску.

Ілля Лукаш