ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Чому жителі Праги раптом "забули" російську мову

    23 квітня 2021 п'ятниця
    "Я люблю Прагу без пражан"

    Багато чула, що чехи не люблять українців, але це перейшло всі межі… Сталася ця прикрість, коли ми купували наліпку для подорожі автобаном. На заправці продавчиня вимагала, аби ми сказали їй, що саме хочемо купити, чеською мовою.

    У туристичних операторів сформувалося поняття «японський туризм». Це коли за кілька днів, а японці частенько полюбляють саме так мандрувати Європою, об'їжджаєш більшість європейських столиць, фотографуєшся на фоні найбільш визначних пам'яток, і лише вдома, роздивляючись світлини, усвідомлюєш, де був і що бачив.

    Майже таку подорож автомобілем найближчими до українського кордону столицями мала останніх вихідних я та ще три мої подруги. Маршрут «вимальовувався» сам по собі. Спочатку ми мали намір відвідати лише туристичну перлину Польщі - добре знаний Краків, але завадив випадок. Для нас не надто приємний, але він підтвердив тезу - все, що стається, стається на краще, і ми таки змогли отримати порцію позитивних вражень від Європи, змінивши вектор мандрів у бік чеського кордону - до Праги. Для мене це був не перший візит до золотої столиці, проте він, як і подорож загалом, додав до моєї скарбнички вражень низку позитивних і негативних емоцій.

    Перше, що усвідомлюєш, перетинаючи кордон між Польщею та Чехією, а про те, що ти потрапив з однієї держави у другу, свідчить лише невеликий знак з прапором ЄС, - це суть словосполучення Європа без кордонів. Тільки один штамп у паспорті, а далі жодних митних постів - Чехія, Австрія, Словаччина, Угорщина... Наша жага до вражень закинула нас і туди, - летиш, куди хочеш. Особливо це розумієш, перетнувши попередньо українсько-польський кордон з «колєйками» автомобілів та автобусів.


    Люблю Прагу без пражан


    Хочу застерегти тих, хто, як і ми, вирішить мандрувати до Праги автомобілем - у цьому місті надзвичайно складні дорожні розв'язки, і якщо ви їх не знаєте, то у жодному разі не наважуйтеся їхати автівкою не те що до центральної частини міста, а навіть у її напрямку, інакше це коштуватиме вам купи нервів, пального і знайомством з місцевою поліцією. Найкраще містом подорожувати в метро.

    Столиця Чехії цього разу мене здивувала, хоча з огляду на те, що світ охопила криза, закономірно, що на вулицях міста значно поменшало туристів. З попередніх подорожей до Праги пам'ятаю, що зробити фото у центральній частині міста, наприклад, біля собору святого Віта, храму Діви Марії перед Тином, Златій вуличці, де творив великий Кафка, Карловому мості, доторкнутися до скульптури Яна Непомуцького (а це, за легендою, є гарантією сповнення найзаповітнішої мрії) чи без тисняви поспостерігати за дивовижним танцем апостолів на годиннику міської ратуші Орлой. Цього разу спокійна прогулянка казковими вузькими вуличками, наче театральними, із відреставрованими будинками, старої Праги, узбережжям Влтави, була реальністю.

    Цього разу я помітила ще й те (можливо, це пов'язано зі зменшенням кількості туристів, а можливо, з роботою місцевої влади), що місто стало чистішим, також значно поменшало жебраків - колись їх можна було побачити майже на кожному кроці. Проте хочу додати, що у місцевих пунктах обміну валют і надалі продовжують «махлювати» - реальний курс обміну можна розгледіти лише під лупою. Тому, коли будете обмінювати гроші, просіть, щоб суму у чеських кронах вам написали або показали на калькуляторі.

    Під час прогулянки ми зустріли багатьох співвітчизників. Чуючи рідну мову, українці підходили до нас, запитували, звідки ми, пропонували допомогу - показати визначні місця, «чесні кантори». Власне від наших ми дізналися, що для подорожі чеським автобаном, як і в кожній іншій країні Європи, потрібно купувати відповідні наліпки, за відсутності яких можуть оштрафувати майже на 300 євро. Додам, що доти ми без такої наліпки проїхали пів-Чехії, і як тільки її придбали, одразу наштовхнулися на поліцію.

    А от позитивної зміни у нахабному ставленні чехів до українців з часом так і не відбулось. Колись я почула фразу - «Я люблю Прагу без пражан». Після цієї подорожі також дотримуюся цього твердження. Наше «спілкування» із господарями міста якось одразу не склалося. Вибачатися, коли штовхають, тут не прийнято, а головне - нас чомусь уперто ніхто не розумів - ні польською, ні англійською, ні російською, хоча ще два роки тому складалося враження, що половина мешканців Праги - росіяни. Довелося запитати у продавця проїзних квитків, чому всі чехи раптом забули російську мову. Відповідь була такою: «Вы тут тупо разговариваете на своем украинском языке, не хотите переходить на русский». У голові пролунало, що я не хочу у таку Європу, де мені не можна навіть приватно розмовляти рідною мовою. А після наступної події мені взагалі на якийсь час перехотілося повертатися до цього казкового за архітектурою міста. Багато чула про те, що чехи не люблять українців, але це перейшло всі межі... Сталася ця прикрість, коли ми купували наліпку для подорожі автобаном. На заправці продавчиня вимагала, аби ми сказали їй, що саме хочемо купити, чеською мовою. Коли одна з моїх подруг показала їй листок, де було чеською написано, що власне нам треба (ми заздалегідь попросили колишніх львів'ян зробити надпис), жінка, червоніючи, чеською випалила : «Скажи це чеською». Їхати без відповідної наліпки далі ми не хотіли, тому зробили другу спробу її придбати, відтак знову рушили до заправки. Бачачи, що ми маємо намір зайти до приміщення знову, жінка заблокувала вхід через розсувні двері. Отримавши гірку пігулку від пражан, ми вирішили поїхати до столиці Австрії - 300 км відстані після того, як ми проїхали всю Польщу, вже нас не лякала. Купили ми наліпку для подорожі австрійськими дорогами одразу на кордоні в усміхненої жінки, яка, звертаючись до нас, одразу перейшла на англійську.


    Толерантне місто Відень


    Від багатьох своїх знайомих львів'ян, які вже мали нагоду побувати у Відні, я неодноразово чула, що це єдине після Львова місто, де вони би змогли жити. Після того, як побувала там сама, зрозуміла, що вони мали на увазі. І це стосується не того, що мешканці столиці справді живуть у достатку, вулиці прибрані, а будинки доглянуті... Місто переповнене відчуттям застиглого ще з минулих сторіч спокою, передбачуваності, поваги та толерантності. Я не маю на увазі того, що тут нема динаміки життя, просто ця динамічність не робить з міста тісного вулика, з якого хочеться втекти. Відень - місто вільних за духом, врівноважених, а головне - усміхнених людей. Вони поважають себе, своє місто, піклуються про те, яке враження складається від нього, тому будь-що намагаються допомогти - підказати, пояснити. Навіть поліція, коли ми порушили правила - виїхали на зустрічну смугу, бачачи машину з іноземними номерами, нас не оштрафувала, а намагалась англійською пояснити, що треба їхати в іншому напрямку. Не знаю, чи то нам так щастило, чи це загальний принцип роботи австрійських побратимів наших даішників, але так було. До речі, місце для паркування нашого авта нам знайшли самі віденці на безкоштовній стоянці, і лише переконавшись, що ми припаркувалися і йдемо у правильному напрямку до центральної частини Відня, пішли у своїх справах. Місто - це люди, які в ньому живуть!

    А от щодо архітектури столиці Габсбургів, то враження від неї склалося двояке. З одного боку - це монументальність, більший простір вулиць, на відміну від вузесеньких «артерій» Львова чи Праги, насиченість повітрям, послідовний перехід від старого міста, із його символічним кордоном через Дунай, до районів із багатоповерхівками... і водночас вкраплення сучасної архітектури в самому серці Відня, зокрема біля одного із його символів - собору святого Штефана.

    Це наочний приклад того, чого б я особисто не хотіла бачити в майбутньому у Львові, скажімо на розі вулиць Краківської-Вірменської. Як на мене, це руйнує архітектурну цілісність Відня. Хоча заради справедливості варто зауважити, що мої товаришки зі мною не погодились. Вони навпаки казали, що ці вкраплення нової архітектури не є радикальними, а послідовно «вписані» в ансамбль будинків. Не знаю, що про ці будівлі думають самі віденці, проте мені, як сторонньому спостерігачеві, шкода, що вони є і руйнують ауру будинків, набуту зі звуками сторічного вальсу, музикою вуличних виконавців, яких у цьому місті, як і художників, дуже багато, та запахом кави. Саме ці ноти виринають у пам'яті за згадки про столицю колишньої Великої імперії з її незмінними символами - Гофбургом, оперним театром - «Штатсопер», Віденським лісом, собором святого Штефана. Додам, що, заходячи у цей храм, відчуваєш піклування про парафіян - центральну частину собору закрито огорожею для відвідування туристів, туди можна зайти лише тим, хто прийшов на Службу Божу.


    Братислава та Будапешт


    Наша подорож пролягла ще через дві столиці ЄС - Братиславу та Будапешт. Нехай мені пробачать всі, хто закоханий у ці міста, думаю, що таких є багато, проте яскравих вражень від них у мене не залишилося. Братислава видалась надзвичайно спокійною. Навіть у центральній частині міста ввечері вже практично немає людей. Та й історичний центр Братислави, який не надто великий, чомусь дуже нагадав Львів. Це місто, як на мене, підходить тим, хто прагне спокійного відпочинку.

    Звичайно, Будапешт, і з цим неможливо не погодитися, вражає архітектурою, особливо парламентом над Дунаєм, Королівським палацом та Оперою, а також термальними купальнями. Але про цю столицю залишилося якесь дуже розмите враження - на вулицях безліч сміття, всі будівлі обшарпані...

    З міста наче хотілось стерти шар бруду, щоб воно заблищало, бо «діамантів» у цій короні безліч. Проте я у жодному разі не можу сказати, що їхати до Будапешту не варто. Варто, бо ви маєте сформувати власне враження про кожне з цих міст.

    А коли ми поверталися додому, у розмові виявилося, що всі ми дійшли спільного висновку - наша країна таки найкраща. Карпатські краєвиди не гірші за «малюнки» чеських чи австрійських гір. Львів має надзвичайну архітектуру, і ти усвідомлюєш весь його невичерпний і невикористаний потенціал. Проблеми з дорогами, як і ямковий ремонт, на жаль, існують усюди, навіть в Австрії, хоча всі країни ударними темпами намагаються вирішити це питання. А от що в Україні погано, порівняно з країнами ЄС, - це система дорожніх знаків. Точніше, дорожні знаки у нас просто відсутні, і коли іноземець, до прикладу, захоче потрапити з українсько-угорського кордону до Львова, довший час він не знатиме, чи їде правильним шляхом, бо жодного знаку, навіть українською мовою, немає. Здогадатися, що їдеш у правильному напрямку, може хіба наш співвітчизник, який знає, що не так давно трасу Київ-Чоп ремонтували, і тому треба їхати тією дорогою, де немає ям.

    Отже, бувати треба всюди, щоб щоразу розуміти, що вдома таки найкраще!
    Наталія Єфіменко, Z-D.net

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 

    Пунктів: -1

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору