Чим і як живе Закарпатський обласний театр драми та комедії? (ФОТО)

Історія, сучасність, творчі перспективи, а також корифеії сцени про себе, про друзів, про акторське життя.

1. Одного вересневого дня мукачівські дороги привели мене до заступника директора Закарпатського обласного театру драми й комедії Едуарда Дуди. Уже з перших хвилин перебування у цьому справжньому театральному храмі, що має славну історію, я вмить занурився у орбіту добрих справ акторів, довідася чимало цікавих життєвих епізодів із їхнього театрально-культурницького життя. Найперше дізнався, що минуло два роки з того часу, як пан Дуда зайняв цю посаду. Але за час, який минув, зумів непогано "утягнутися" у свою роль. Сприяє цьому те, що наділений цей чоловік позитивними якостями, здібностями організатора та управлінця, тож із творчими людьми, справами йому працюється та справляється він легко. І взагалі, він є тією людиною, яка здатна дбати про подальший розвиток цієї важливої для закарпатців духовної сфери. Віриться, що його добрі діла, активні пошуки у цій царині дадуть щедрі ужинки. Я безмежно тішився й радів, що саме за його участі й ініціативи познайомився з унікальними особами, знаними серед краян артистами, найперше заслуженим діячем мистецтв України, художнім керівником цієї провідної на Закарпатті театральної установи Юрієм Шутюком.
2. Виявилося, що у цьому театральному закладі останніми та наступними місяцями сталося й гряде чимало гарних дат, ювілеїв, інших знакових подій і миттєвостей. Найперше театр у Мукачеві увійшов у свій 70-й творчий сезон і подарував глядачеві такі п‘єси, як "Ідеальний чоловік" драматурга Оскара Уайльда та "Украдене щастя". Остання сценічна версія належить кандидату мистецтвознавства, хустянину Василю Андрійцю. Будемо сподіватися, що ці вистави сподобаються шанувальникам театрального мистецтва, тим паче, що у жовтні із ними вони помандрують на фестивальні оглядини у південний Миколаїв. Безсумнівно, звідти, як завжди, повернуться з нагородами. А якщо оглянутися назад, то сімдесят – це ціла сценічна епоха одного окремо взятого театрального колективу, який зі своїми гастроляму протягом стількох десятиліть побував у 150 містах планети. Хоча історія театральної трупи, яка з‘явилася на теренах древнього Аккермана (під Одесою), також невдовзі святкуватиме 115 літ. Чим не привід відзначити цю дату яскраво, ефектно, виразно, різноманітно, тобто фейєрверково та ще в унісон нашому сьогоденню. Хто нині пригадає, що перший доробок мукачівських акторів – драма "Полководець Суворов", яким і тоді ожив театр. І пішло-поїхало, завирувало творче життя.
3. Слід сказати, що театром жили, у його стінах творили відомі митці, які назавжди прославили рідне Закарпаття, залишивши про себе гарні спогади серед шанувальників сцени. А їх у Мукачеві вистачало завжди! Не хотілося б зараз усіх перераховувати, про все переповідати, але варто сказати, що Ю. Шутюк на капітанському місточку цього храму Мельпомени кермує із 1979 року. Справжній театральний генерал. У ті часи мало хто думав-гадав, що стільки суспільно-політичних епох, етапів і потрясінь він переживе та прийде із цим колективом до сьогоднішнього дня. Проминув тут шлях від молодого та хвацького керманича до статечного в житті дідуся. І весь час у русі, пошуках, творіннях. Тож коли він запросив мене до свого службового кабінету, що запросто може слугувати музеєм очолюваного ним театру, де від інтер‘єру розбігаються очі, повідав таку деталь: 2 жовтня, тобто усього через кілька днів, на його життєвому календарі своєрідна дата – минає п‘ятдесят п‘ять літ, як розпочали писатися рядки творчої біографії. Згодом кинув якір у місті на берегах Латориці – теж неабияка подія. Відтоді й розпочалося його професійне сходження, яке триває донині. Такий сценічно-театральний марафон мало хто витримає та зуміє дійти до ювілейних дат і перемог. Здійснити це може тільки той, хто крокує впевнено й твердо йду уперед. Саме таку натуру має Ю. С. Шутюк.
4. На жаль, спілкувалися ми не довго – робочий будень кожного кликав до справ. Але із рук цього щедрого душею та приязного керівника я отримав цінну книжку "Закарпатський театр драми та комедії над Латорицею", яка завдяки творчим зусиллям місцевих журналістів, зокрема, Віктора Дворніченка, Михайла Бейреша, Миколи Рішка, Сергія Уманського та інших побачила світ в одному з львівських видавництв. Об‘єднувала їхні старання, намагання, потуги, налаштовувала на творчу ноту, ладнала все до купи, згруповувала до єдиного знаменника головний редактор видання, кандидат-політолог Оксана Головчук. Що сказати про цей другий у творчо-сценічній історії театру книжний доробок? У ньому багатюще число фотографій, до того ж унікальних, раритетних, таких, що у домашніх архівах мабуть зберігаються по одному примірнику. Гортаючи сторінки цього кольорового, майже 80-сторінкового текстового фотоальбому, вичитуєш творчі характеристики цілої плеяди талановитих особистостей, які написані гарною, свіжою та соковитою мовою. Без найменшого перебільшення, минуле, теперішнє та майбутнє усіх артистів – на сторінках однієї книжки, що вийшла 1000 тиражем, до того ж мовою світлин, і це – красиво та корисно. Мати у власній бібліотеці таку цінну та гарно ілюстровану працю – вельми почесно. Відрадно, що завдяки ентузіастам чудовий задум вдалося довести до логічного кінця.
5. Із чого статтю почали – тим і завершимо. Отже, повернувшись з Львова із нещодавнього відрядження, де в Національному академічному театрі опери та балету імені Соломії Крушельницької відбулася нарада театральних керівників Західної України, Е. Дуда про свою поїздку коротко інформував колег. Звик так чинити завжди. Чесно та демократично. Найперше за чашкою кави розповів про цю вельми корисну та потрібну ділову зустріч із колегами народній артистці України Лідії Пироговій, яка сюди за велінням серця прийшла ще у далекому 1965 році. Відтоді зіграла понад 100 ролей, а скільки набралося виходів до публіки на подіумі – не порахувати. Вона уважно слухала, що казали у Львові, які настанови дали колега Федір Стригун, український режисер і актор, голова західного відділення Спілки театральних діячів України. Він, як і пані Пирогова, має звання народного артиста України. А ще: лауреат Шевченківської премії, авторитетна постать на театральній українській мапі тощо. На цьому зібрання своїми думками з приводу подальшого розвитку театрального мистецтва ділилася "українська Мадонна", відома актриса театру та кіно, громадський діяч, народна артистка України Раїса Недашківська. Театральна рать із низки сусідніх областей уважно це все слухала та фіксувала, аби у подальших планах, у тому числі на 2017 рік, обгрунтувати та донести цифри, проблеми до обласних управлінь культури. Бо не за горами – формування бюджетів, тож необхідно все прорахувати, аби згодом від держави гроші на зарплати мати.

6. У ту мить, коли Е. Дуда за чашкою кави "доповідав" корифею Л. Пироговій про свою львівську поїздку, підійшов "батько" усіх драмтеатрівців Ю. Шутюк. Йому теж було цікаво. Він також активний учасник майбутнього творчого "забігу" акторів, сценічних перемін – адже без них, як і без нього, аж ніяк. Довідався, що їздив Едуард Лукіч до Львова не один, а разом із заслуженим артистом України Василем Фурдьом. Це він звик казати, що любить, обожнює свого глядача, завжди йому віддано та чесно служить..." Та хіба тільки він один? Усі три десятки акторів – творчі, обдаровані професіонали. Їхні погляди у майбутнє спрямовує головний режисер театру драми та комедії Євген Тищук. Щойно відзначив свій чудовий ювілей – 50-річчя. Дбає, аби щодень, повсякчас збагачувався творчий потенціал мукачівських театралів, щоб не падав їх тонус, він шукає п‘єси, підбирає ролі, продовжує добрі традиції своїх попередників, найперше С. Мойсеєва (головного режисера Київського національного тетару ім. І. Франка), який у 1991 р. "підхопив" у Мукачеві його з дружиною. Але ще є майже п‘ятдесят інших осіб, без яких театр не може повноцінно творити. Усі разом вони складають єдину сім‘ю мукачівських культпрацівників із театру драми та комедії, який носить високе ім‘я Закарпатський і якому – цілих сімдесят літ. Ювілей. Подібних гарних дат тут багато. Віриться, що їх кількість зростатиме щорічно. З цього й формується театральний марафон мукачівського театру.

Михайло СИНЬООКИЙ