ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Циганський табір — це "ерогенна зона Європи"

    18 квітня 2021 неділя
    Цигани — найзамкненіше безумство, оточене нездійсненними бажаннями

    Уперше в житті цигани явилися мені, як істоти зі снів. У дитинстві я чітко знав, що, лігши спати натщесерце, побачу циган уві сні, а позаяк сни легко прикликати, я справді їх бачив. Були позбавлені будьяких атрибутів, бо й звідки їм взятися, просто невиразні фігури - дорослі, діти (певно, десь уже встиг почути, що в циган зазвичай багато дітей).

    Стояли й дивилися на мене, було трохи лячно, але далеко не так, як у справжніх кошмарах. Лагідні вершителі кари за сміховинну провину, вони були у змові зі мною; траплялося, що я навіть чекав їхнього приходу з тривожним нетерпінням, ніби моменту, коли батьки підуть геть і буде нагода заглянути до шафи, де може виявитися бозна­що. Я тишком намагався під час вечері з'їсти якнайменше.

    Першими справжніми циганами, яких я побачив, були якраз діти. Різного віку, в околицях продуктового базару, вони зчинили дикий галас, найменші з них намагалися наступити на голуба, старша дівчинка вже щось там патрала, сподіваюся, якогось більш їстівного птаха. Потім було багато інших: цигани з сувенірного ринку в Болгарії, один мені награвав на сопілці "Калінку" і ніяк не хотів припинити торгуватися, хоч у мене через півгодини був потяг і я вже радо приставав на його ціну; дві товсті закарпатські циганки, що везли мішок із чимось там на інвалідному візку; осмалена циганська дівчина, що задирала спідницю і показувала свій фантастичний зад будапештським поліцаям; ще одна циганка, знову в Ужгороді, вбрана в щось, що нагадувало кольорову ковдру, - погрожувала мене проклясти, бо я стояв чи дивився якось не так. І не було в них усіх нічого від благих і повних доброго дива моїх оніричних циган. Ні крихти.

    Здається мені, Європа і цілий світ пережили з ними подібну пригоду, що і я. Спочатку, ще в далекому XV сторіччі, цигани з'явилися в Західній Європі, як істоти зі сну: стали табором біля брам Парижа, і городяни протягом трьох тижнів збиралися подивитися на них, на їхніх тварин, на їхніх жінок, вдихнути їхнього диму, послухати, як бряжчать золоті прикраси, як звучить їхня голубина мова. Ваґанти екзотичного Сходу, ідеальний рухомий світ, у який можна беззастережно вірити. Після "Циганочки" Сервантеса вони входять у літературу, Європа помножує свій сон у багатьох виконаннях - музичному, театральному, кабаретовому, нарешті, кінематографічному. Цигани - підсвідоме західного світу, яке постійно шумить і зблискує на його окраїнах; його невибране. Вони - та вирішальна частка свободи, якою західна людина воліла пожертвувати заради власної безпеки, бурхлива нероздільна теперішність, яка на Заході завжди надкушена майбутнім. Як писав Матійс ван де Порт, циганський табір - це "ерогенна зона Європи, найзамкненіше безумство, оточене нездійсненними бажаннями". Вічна спокуса, якій не можна віддатися, докір за власну малодухість - із таким важко жити поряд, воно обурює, ображає. Тому найкраще його приручити, видобути з нього ароматичну есенцію, а весь м'якуш, усю в'язку і нестравну плоть викинути на смітник. Нейтралізувати небезпеку, залишивши для себе її напівсонний чар - ось стратегія західної людини. Гіммлерові, який любив "вогонь циганської гітари", ніщо не завадило вислати до Аушвіца понад 20 тисяч циган - навіть те, що вони, на його переконання, належали до "арійської раси".

    Я теж європеєць, принаймні тому, що страждаю цією головною європейською хворобою. Острахом прямо глянути на сонце, потребою конструювати складні системи дзеркал, аби забезпечити собі необхідне світло. Я люблю моїх циган, тих, що живуть у снах. Я йду шляхом легкої любові, каюсь і далі ним іду.
    Остап Сливинський, "Суботня пошта"

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 

    Пунктів: 2

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору