Cин закарпатки Сніжани хвалиться в садочку, що його мама – військовий медик!

На подвір’я військової частини виходить молода тендітна дівчина з рудим волоссям і привітно посміхається. Це – 24-річна медсестра Сніжана Чейпеш, яка у серпні минулого року підписала контракт на службу у Збройних силах України.

– Бути контрактником – моє свідоме рішення. Так як я здобувала освіту медсестри на державному замовленні, 3 роки, як і годиться, відпрацювала за направленням, спочатку в Ужгороді, а згодом – у Виноградівській райлікарні, – розповідає Сніжана. - Там, у гістологічній лабораторії трупарні ми робили аналізи на рак людям. Працювала по 5 годин на день. Було цікаво, але той момент, коли онкохворим треба було оголошувати результати аналізів – психологічно дуже важкий. Та й зарплата медсестри, самі знаєте, яка мізерна. Ще й працювати доводилося з різними хімічними речовинами, вкрай шкідливими для здоров’я. А я сама виховую 5-річного сина. Він росте і вже має певні забаганки. Сумно, коли не можу їх реалізувати. А тепер, із заробітної плати в 7 тисяч гривень, вже можна не лише гарно одягнути його, а й виконати деякі примхи. До того ж, чесно кажучи, мені завжди подобалися люди в формі, тому і сама потайки мріяла одягнути солдатське камуфляжне вбрання. Проживаю з батьками у селі Холмовець. Нас в сім’ї п’ятеро дітей. Я – старша. Зараз паралельно навчаюся на реабілітолога. Мама і тато працюють і допомагають мені, підтримують, за що я їм дуже вдячна.

Позаяк на Сході країни тривають бої, першим питанням було, чи не вагалася вона йти на контрактну службу у такий неспокійний час. Відповідь була достойною:

– Під час «учебки» в «Десні» нас тренували на рівні з чоловіками, навіть вчили стріляти. Переважно готували для участі в АТО: вчили, як правильно витягувати поранених і надавати їм першу медичну допомогу, як поводитися під час обстрілів тощо. Це мене зовсім не відлякало від контрактної служби. Я бачила багато молодих дівчат, котрі йшли на війну добровольцями і готова, у разі потреби, йти на територію ведення бойових дій, аби допомагати нашим хлопцям. Адже робота медика – рятувати людські життя.

За словами дівчини-медика, саме через ведення антитерористичної операції на Донбасі вибір зміни місця роботи не схвалила її мама, навіть відмовляла, побоюючись за життя доньки. А от син Сніжани хвалиться в садочку, що його мама – військовий медик.

– Тут, за високою стіною військової частини, вирує цікаве життя, постійний рух, спілкування з живими людьми… Я почуваюся тут лікарем, а не медсестрою. Відверто кажучи, «на гражданці» я ніколи не робила так багато уколів, як доводиться тепер. Працюю кожну четверту добу. Ранок починається з шикування. З 16 до 18-ої години у нас прийом хворих, яким вимірюємо температуру, артеріальний тиск, при потребі – робимо уколи. Також проводимо тілесний огляд на наявність синців на тілі. На щастя, «дідівщини» у нас нема. На даний момент у нас нема лікаря, тож, у разі скарг на стан здоров’я, відводимо до терапевта у райлікарню, а відтак відвозимо у шпиталь на санітарній машині військової частини. Так як я є санітарним інструктором у дорожній роті, разом з хлопцями йду на стрільбища, аби, у разі потреби, надати їм медичну допомогу. Всі строковики ставляться до мене з повагою, звертаються по імені та по батькові, або «товариш старший солдат». Та й старші колеги дуже хороші і привітні. Пощастило нам і з командиром.

Також до обов’язків дівчини-медика входить перевірка під час чергування якості страв, які споживають строковики і медичного стану кухарів. За її словами, останні готують дуже смачно і ставляться до юнаків, як до рідних синів, огортаючи їх материнською турботою.

- Коли новобранці вперше обідали у військовій їдальні і в них на тарілках лежала порція гречки, велика котлета з м’яса і салат – вирішили, що в той день якесь свято. Вони дуже здивувалися, що це не святковий, а буденний раціон їх харчування. – розповідає Сніжана.

Товариш старший солдат з великим задоволенням розповідала мені про свою роботу. Відразу видно, що військова служба за контрактом їй до душі. А коли людина любить свою роботу, то й отримує від неї заряд позитиву і наснаги.
Наталія Кобаль, група по роботі з особовим складом та громадськістю Закарпатського ОВК