ДеРАТАція-5: ассенізатор з Поштової

У енциклопедії «Природа навколо нас» якось довелося побачити дуже цікаву рослину. На вигляд цілком безпечна, вона своїми товстими гілками-ліанами обплутує необережну жертву і та, немаючи змоги вирватися, задихається від нестачі повітря. Називається це чудо природи «Пасткою диявола» і порятунку від неї фактично нема.

Коли озираєшся на те, що коїться сьогодні в Ужгороді, також складається враження, що Поштова,3 перетворилася на гігантську зажерливу рослину, яка тягнеться своїми щупальцями до всього, з чого можна отримати зиск. Давно канули в Лету прозорі тендери та аукціони, триває рейдерське захоплення земель, будівель, зелених площ та об’єктів комунальної власності. Звісно, небезкоштовно і з зиском для усіх сторін оборудок, окрім тих, звичайно, заради яких вони проводяться. Знаючи, що при сумі до 300 тисяч гривень, проводити тендер необов’язково і користуючись цією лазівкою у законі, мер, м’яко кажучи, творить дива. Наприклад, понад рік тому було прийнято рішення про заміну вікон та дверей у освітніх закладах. Комусь із коллег, і про це тоді писалося, вдалося підслухати тоді розмову директора фірми-підрядника, який нахвалявся, що мер, за солідний відкат, звичайно, віддав це замовлення саме їм і «… якщо потрібно, будемо міняти металопластикові конструкції по другому колу»… Історія замовчує, скільки саме грошей вгатили на реконструкцію Проспекту: відомо ж бо, що окрім тих, котрі списали з бюджету, були кошти, котрі примусили заплатити підприємців, які здійснюють діяльність по Проспекту. Така собі подвійна бухгалтерія, при котрій хтось примудряється туго набити власні кишені.
Однак, вочевидь, просто отримувати відкати шановному меру набридло, і він, як та «безневинна» рослина, намагається самотужки займатися усім, до чого можна «дотягнутися» в цьому місті.
Тільки весною мер сам же і проштовхнув рішення, в якому йдеться про те, що з цього опалювального сезону в Ужгороді не буде централізованого опалення: хто собі не зробить «індивідуалку» буде взимку мерзнути. Пояснення цьому було благородне: через застарілу структуру тепломереж багато тепла йде в повітря. Тоді автономок не мала половина ужгородських квартир. Однак, щоб отримати дозвіл на їхнє встановлення, потрібно зібрати ряд документів, частину із яких ви не отримаєте, поки не дасте згоду встановлювати собі котли чи бойлери через конкретну фірму, яка, як можна здогадатися, через підставних осіб належить тому ж таки меру… А на колишньому пивзаводі «555» в Горянах, де мер згодом зробив таку собі курортну зону для себе і К, нині працює цех по виготовленню тих же металопластикових вікон і дверей. І, як знову можна було здогадатися, замовлення поступає з бюджетних організацій, – які сам мер і патронує.

Ще, кажуть, створено кілька приватних фірм по благоустрою. Це значить, що облаштування тротуарів, прибудинкових територій, ремонт освітлення також поволі переходить до того, що колись в місті називали «РІО-імперія».
А минулоріч стався взагалі курйозний випадок: за якісь там несплати було покарано агонізуюче підприємство «Комунтранс» і міська податкова виставила на аукціон машини з ассенізаційними діжками. Ідея меру припала до вподоби і, кажуть, не без сприяння начальника ужгородської податкової, машини за безцінь були продані ТОВ «Ужгородбудпроект», яке очолює близька його родичка. До речі, якщо вдуматися, то це золоте дно: попри кризу, людська фізіологія працює справно і потреба в ассенізаторах була,є і буде, особливо, якщо взяти до уваги, що в самому місті є понад 2000 приватних будинків, у яких не проведено каналізації, не враховуючи цілі мікрорайони — Червениця, Дравці, Горяни, Доманинці. Якщо сюди додати ще й близькі села з району – Минай, Сторожниця, Оноківці, Кінчеш, то починає вірити що з г.... таки можна зробити конфетку. Щонайменше 300 гривень за один виклик і будь-який ассенізатор перетворюється на мільйонера, особливо якщо цей ассенізатор займає крісло міського голови. Ось кому гроші точно не пахнуть…
Але це ще далеко не повний перелік. Знову ж таки, подейкують, що у найближчих планах мера – відкриття приватної школи на місці існуючої нині ЗОШ№9. А ще – коммунального підприємства цвинтарів. Якщо зауважити, що в пологовий будинок йому вдалося поставити свою людину і втримати її на місці після корупційного скандалу, то виходить, що під світлом сонця, яке називається Рата, ми будемо ціленьке своє життя – від пологового будинку і аж до цвинтаря. Весела, одним словом, перспектива – точно як у тенетах пастки диявола…
Людмила Руда