Дещо про "кронування" дерев по-ужгородськи

Приводом до написання цього матеріалу стало звернення у «Новини» нашого читача Ігоря Русанова. У телефонній розмові він пояснив, що на подвір’ї однієї з місцевих шкіл мікрорайону Радванка безжалісно обрубують начебто здорові дерева. Поїхали, щоб побачити все це власними очима. Дерева на передньому подвір’ї школи наче скошені під лінійку, залишилися самі стовбури.

Для пенсіонера пана Ігоря, котрий, власне, звернувся у редакцію, таке кронування незрозуміле. Він згадує, як його покоління вчили садити дерева, а нині молоді показують тільки приклад їх знищення. Чоловік намагався завадити цьому, звертався до дирекції школи, проте там, запевняє, відповіли, що з цих дерев тільки гілки та листя опадають, які потім доводиться ще й прибирати.Мешканці сусіднього будинку Петро Пішкар та Альфред Лонський також не в захваті від проведеного кронування.

Кажуть, що можливо і варто було обрізати гілля, але не по самий стовбур. В облуправлінні ДСНС запевнили, що кронування дерев на території школи №7 проводилося на основі платних послуг та на підставі відповідних дозвільних документів. Це підтвердила її директор Олена Ціник.

Більше того, каже, що дозвіл на обрізку дерев комісія землевпорядників Ужгородської міської ради видала ще у 2009 році. Проте реалізувати це вдалося лише цьогоріч, адже коштує така процедура недешево: більше 2 тисяч гривень.

«Минулого року під час бурі боялася випускати дітей зі школи, адже тополі гнулися майже донизу. Їхня висота була на рівні чотириповерхового будинку, посаджені ж ще в 70-х роках, – каже Олена Василівна. – Вирішили обрізати дерева не самовільно, маємо акт обстеження зелених насаджень, відповідно до якого видаленню підлягають 4 тополі та верба, які, власне, вже обрізали, а 12 потрібно кронувати. Проте зараз не маємо ні засобів, ані бажання це робити, бо всі благі наміри у нас чомусь засуджуються».

Після подібного кронування, наче потрапляєш на іншу планету...

З’ясувати на чиєму боці правда – непросто. Безпека дітей – однозначно найголовніше, проте в обласному центрі знають чимало випадків, коли кронування дерев, навіть за наявності відповідних документів, проводили «на хлопський розум». Відтак обчикрижені насадження ще й понині не відновилися. Те, що до цієї проблеми у нас ставляться надто поверхнево та неуважно, підтвердив і співробітник науково-дослідної лабораторії охоронно-природних екосистем біологічного факультету УжНУ Роман Кіш.«Останніми роками, ніби за якоюсь незрозумілою методикою, усі великі дерева вирішують кронувати. Можливо, окремі з них справді цього потребують, проте, на жаль, обрізують і ті, які перебувають у хорошому стані. Не розумію, чим у таких випадках керуються. Адже кронування має свої обмеження, які стосуються кожної окремої породи дерев, їх не можна обрізати за одним шаблоном, – каже науковець. – Чомусь, коли йдеться про проведення електропроводки чи каналізаційних мереж, то без фахівця не обходяться, а от озелененням, вважається, може займатися будь-хто… Одним з найбільш яскравих прикладів варварства та дикості, коли йдеться про кронування, кілька років тому ми спостерігали на ужгородському проспекті Свободи. Тоді на живі пні начепили скульптури сумнівної естетичної цінності.

Зрештою, це ознака культури тодішнього керівництва міста…».Пан Роман розповідає, що мав можливість спостерігати за кронуванням дерев у місті Кошице, що у Словаччині. Там ця процедура проводиться дуже обережно: укорочуються окремі гілки.

А от високоцінні дерева, й особливо ті, які мають історичне чи культурницьке значення, зберігають у первозданному вигляді якомога довше.«У центрі Кошице стоїть старовинний платан, він настільки дряхлий, що його довелося укріпити спеціальними підпорками. Поряд також встановили інформаційну табличку, яка, зокрема, попереджає й про те, що не можна знаходитися поруч під час грози, – каже пан Роман. – Подібні дерева є не меншою цінністю міста, ніж будь-які архітектурні пам’ятки. Адже зелені насадження перед фасадом створюють ефект гармонії.

До того ж останні можна й реставрувати, а зрубане дерево не відновить ніхто. У всьому світі це вже давно зрозуміли, тому культ вікового дерева – одна з ознак європейськості.Особливу увагу зеленим насадженням приділяють у Британії, там збереглися найстаріші в Європі дуби. У цій країні навіть існує товариство любителів старих дерев, до якого входить чи не чверть населення держави. Абияк кроновані дерева для цивілізованих людей – ознака варварства, примітивності та дикості».За словами науковця, є багато методів, які дозволяють «знешкодити» проблеми та зберегти дерево. Зрізати ж його – крайність. Не тільки дерева несуть небезпеку, адже під час грози зі стріх може злетіти шифер чи цегла.

Таких випадків було зафіксовано чимало. Проте пан Роман наголосив і на тому, що верби і тополі – недовговічні дерева. Вони – не найкращий варіант для озеленення міст. Останнє ж повинно проводитися відповідно до рекомендацій фахівців, а не за ситуативним принципом.Роман Кіш пригадує, що колись на вулиці Волошина (саме тут відбувалася наша розмова. – Авт.) росли величезні платани. Їх видаляли цілу зиму. Мовляв, ті підточують фундаменти. Так, за останні 20 років Ужгород втратив чималу кількість вікових дерев, а ті, які залишилися, можна побачити хіба що у паркових зонах. Це сталося, зокрема, тому, що в обласному центрі досі нема повного переліку бодай особливо цінних зелених насаджень. А це означає, що недопрацьовує не тільки влада, але й біологи та громадськість. Бо одне дерево може бути більш цінним за інше завдяки унікальній породі, історичному чи культурному значенню. Наприклад, як відомий дуб, під яким сидів Шевченко. Зараз це сакральне місце для українців, адже має національну цінність.«На жаль, екологічне виховання в українців бажає кращого. Можемо носити у кишенях найновіші гаджети, але мізками велика кількість населення є ретроградами, помітно відстає від тих екологічних норм, які усталені на Заході. Там не можна бездумно наступити на черв’яка, зірвати щось живе лише тому, що так собі захотіли, – зауважив науковець. – Бо таке ставлення до живого кожного з нас порушує рівновагу на планеті».

Яна МИЙСАРОШ