Для закарпатців Друга світова розпочалася ще у 1938-му

А для їхніх сусідів-галичан – 1 вересня 1939 року.

Кажуть, що розумні вчаться на чужих помилках, а дурні - на власних. Люди з досвідом стверджуюють, що перших - дуже мало. Тому в історії окремих осіб, націй і людства вцілому так багато помилок. Проте, існують чужі помилки, які, як лампочка для собаки Павлова, вмикають захисні властивості організму на виживання.

Наближається День Перемоги.

Дуже неоднозначний день у календарі багатьох країн світу, а в нас, українців, певно, найсуперечливіший.

Уже починаючи з того, що початок і тривалість самої війни та окупації території для українців були абсолютно різними.

Для закарпатців Друга світова розпочалася ще у 1938-му, а для галичан – 1 вересня 1939 року.

Оголошена Радянському Союзові 22 червня 1941-го війна стартувала на українських землях, і до кінця року більшу частину території УРСР було зайнято німецькими військами. Проте, східні райони Харківської, Ворошиловградської (Луганської), Сталінської (Донецької) областей тоді ще не були окупованими.

До 1 липня 1942-го оборонявся Севастополь, а 22 липня 1942 року, коли Червона Армія залишила місто Свердловськ Ворошиловградської області, вважається офіційною датою повної окупації території України…

Зворотній шлях нацистських військ розпочався 3 серпня 1943 року битвою за Харків; восени вони відступали за Дніпро.

До весни 1944-го від ворога було звільнено більшу частину Правобережної України, до кінця літа – Західну, а 28 жовтня завершено ліквідацію німецьких військ у Закарпатті.

Для українців Лемківщини і Пряшівщини бої точилися аж до 20 січня 1945 року.

На Закерзонні протистояння українців, викликане депортацією з рідних місць через договори між СРСР і Польщею, тривало до липня 1946 року, а з 28 квітня до кінця липня 1947-го відому операцію «Вісла» пережили українці Західної Галичини (південно-східні землі теперішньої Польщі) за пасивної підтримки радянських і чехословацьких військ…

Імовірно, відсутність чіткої наукової позиції України, як держави, до подій Другої світової війни, також називатимуться науковцями серед причин теперішніх подій у Криму та на Донбасі. Хоч американський філософ Дж.Сантаяна застерігав: «Хто не пам’ятає свого минулого, приречений пережити його знову»…

Жоден із очільників України не захотів взяти на себе цю важку ношу і відповідальність озвучити істину, що для українців досі відкритим є питання: якщо 9 травня – День Перемоги, то хто кого переміг: один загарбник іншого? один ворог – іншого? одне зло – інше? окупація декількох років змінилась на окупацію десятиліть?...

Проте, політика замовчування – «щоб не дратувати» - ні своїх співгромадян, ні уряди і народи інших країн, як показав час, не стала панацеєю, не вирішила проблем, породжених різним баченням і розумінням історичних проблем.

А от відсутність чіткої оцінки тих подій – і є той грунт, на якому так щедро плодяться «колоради і Ко».

Пригадуючи легендарне інтерв’ю Царьова на «Громадському», де Роман Скрипін виявив тупе незнання «головного поборника русскава міра» навіть дати початку Другої світової війни, не перестаєш дивуватися двом речам:

це як сильно треба любити гроші, щоб бути готовим задля їх отримання виставляти себе на посміховисько,
невже в Росії така криза з підбором кадрів, що вони платять купу років гроші таким примітивам.

Зрештою, можна згодитися, що не всі «туплять» за гроші. Є й ті, що за ідею.

Як виглядає та ідея – то вже питання іншого порядку.

Може, банальна ситуація: кум кума самого кума, яка змушує відповідати отриманому званню, «тягнутися» до рівня того, чиїм кумом (сватом, другом) назвався?..