До роковин листопадових революцій. Що маємо?

Якби, заплющивши на все очі, змалювати наше сьогодення у рожевих тонах, вважався б відданим патріотом і ярим антипутінцем.

Намагаючись реально (хоча можливо дещо суб’єктивно, не наполягаючи, що це остання інстанція) описати дійсність є загроза стати ненависником Незалежності, пропутінським посіпакою і т.д. Доводиться вибирати, а оскільки крутити хвостом не вмію, виходить наступне…

Незабаром роковини української революції (чи революцій?). Два роки Верховній Раді 8-го скликання, майже два з половиною роки при владі президент Порошенко. Що маємо і що нас очікує у політично-економічній площині?


СПЕКУЛЯНТИ З ВЕЛИКОЇ ДОРОГИ ЧИ ДЕРЖАВОТВОРЦІ?
Або нам усе «по барабану» -- ми із вінницького базару

Важко навіть уявити рівень зубожіння народу. Владна верхівка все списує на обставини, мовляв у нас війна, через неї кляту так мусить бідувати весь народ. Та чи війна винувата у всьому? Питання риторичне, згадуючи відомих в Україні придворних діячів Яценюка, Насірова, Гонтарєву, Вовка, Кононенка, Пашинського, Березенка, Гриніва і т.д. Про їх роль на сучасному етапі існування нашої держави буде сказано (позитивного, негативного чи можливо навіть кримінального – це вже питання) ще чимало.


Чому Катерину ІІ, Миколу І чи його тезку Азарова та Олександра Клименка Луценкові не вдається викликати в Генпрокуратуру…

Одним з важливих державних органів є Генеральна Прокуратура України. Однак тут у післяреволюційний період одразу якось не заладилося: ні виходець їх «Свободи» Махніцький, ні колишній міліціонер Ярема, ні його наступник і кум президента Шокін не вразили своєю діяльністю на такій важливій посаді. Довелося ставити ще одного кума, який пройшов й огонь і воду – Луценка. Як і очікувалося він розвернув бурхливу діяльність: багато галасу і шуму, різної балаканини й шоу – і жодного реального результату. Серед іншого пояснення на кшталт того, що ні Катерина ІІ, яка чимало лиха наробила українцям, чи Микола І, який теж не відставав у цьому плані, його тезка Азаров або Олександр Клименко не з’являються на допити в Генпрокуратуру, хоча їм систематично направляються запрошення. Не йдуть кляті – хоч трісни…
Хоча, якщо врахувати нинішні настрої у суспільстві, українці у перших рядах на лаві підсудних воліли б бачити не тільки Януковича і його оточення, але насамперед й багатьох нинішніх діячів причетних до офшорів, рейдерства, творців стіни для зайців, авторів вовчих тарифів, «смотрящих» тощо.
Так ось, щоб не повторювалося подібне у майбутньому, варто б створити якийсь громадський форум з фіксацією усіх діянь (і позитивних, і негативних чи кримінальних) наближених до влади. Якщо вони стверджують, що у нас війна (хоча й називається АТО), то нехай пам’ятають, що це обтяжуюча обставина їхньої діяльності. Якщо ти сприяв зростанню обороноздатості держави, вкладав кошти в ефективні економічні проекти – честь і хвала, людська пошана, якщо зловживав на бідах народу і нинішніх негараздах – до відповідальності. За нинішньої ситуації об’єктивно з’ясовувати діяльність владної верхівки ніхто не буде і не збирається, ці результати повинні реалізовуватися у майбутньому. Однак у стислий час і за законами, як стверджується війни, оперативно на базі зібраних матеріалів, здійснюватися народним трибуналом з притягненням до відповідальності причетних до цього осіб та конфіскацією незаконних статків. Щоб наступники Луценка не інтерпретував свою безпомічність (не виключено, що іноді й корисливу) неможливістю виклику в Генпрокуратуру Катерини ІІ чи Миколи І…
А то іноді здається, що замість банди Януковича до влади на хвилі революції прийшло ОЗУ Порошенка.


Ротердам плюс при формуванні ціни на вугілля нам нав’язали. А про Лондон чи Франфурт плюс – до зарплат чи пенсій довго не йшлося. Коли ж про це заговорили…

Нам часто стверджують, що Україна повинна пережити (як до прикладу сусідня Польща) «шокову терапію». Хоча 25 років тодішня влада нам уже стверджувала, що у нас економічний «шок», а далі буде краще. Не вийшло, знову шокують. Стверджують, що опісля вже точно поповземо в гору.
Хоча б варто нагадати, насамперед палкому прихильнику шокуючи реформ прем’єр-міністрові Гройсману, що Польща не намагалася поєднати апріорі не поєднуючи речі (ніби гадюку і їжака) – злиденний народ і ненаситних олігархів. Не було їх в Польщі на той час, і немає нині. У формулі олігархи-реформи-народ останній завжди будуть в програші. Тут один завжди хтось зайвий. А реформи з нечуваним підняттям цін на комуналку – це швидше наміри вкотре наповнити кишені олігархів, які втратили частину статків через події останніх кількох років.
Яскравим приладом цього є формування ціни на вугілля через формулу Ротердам плюс, внаслідок чого кожна тонна дорожчає на 25 американських доларів. Різниця відомо куди йде, а ціни на енергоносії оплачує народ.
Подібне із формуванням ціна на газ. «Шоколадний» Вовк, голова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, далекий від цієї теми, яку назвали зверху, таку й «намалювали». В уряді вихваляються повальною субсидізацією населення, мовляв уже близько 60 відсотків отримують. Здається, наміри урядовців охопити понад 90 % українців субсидіями, тоді буде все в порядку. Хоча і самі заплуталися, нерідко висловлювання віце-прем’єра Розенка та профільного міністра Реви суперечать одне одному. Іноді взагалі заговорюються. От уряд ніби висунув нову ідею, розбивати комунальні платежі на цілий рік. Це для тих хто може платити, але немає такої можливості, -- резюмував Розенко. Як це уторопати? Та чому б уряду не піти далі і розбивати такі платежі на десятиліття, як кредити за квартиру. От у цій п’ятирічці ти можеш платити, але не маєш такої можливості, а імовірно у наступній фінанси на це знайдуться…
Тим часом енергоефективності від т.зв. «реформи» немає, а хто не отримав субсидії, майже всі свої доходи, які не встигають за зростанням цін, витрачатиме на «комуналку». І ще одне. Якщо в СРСР планами обумовлювалося зростання якоїсь реальної сфери економіки (чи був такий підхід доцільним – питання дискусійне), то ці намітили плани по субсидізації… Це схоже на конвульсії. Хоча зрозуміти нашу верхівку можна: вважають, що субсидіянти не протестуватимуть проти дій влади. Однак не враховують, що навіть без оплати «комуналки» збідніле населення і так ледве животіє.


Біда українців та особисто Гройсмана, що він завчасно подорослішав

Одним з досягнень теперішнього уряду називалося те, що вперше за багато років до парламенту було надіслано бюджет на наступний рік. Та не довго звучали фанфари: зненацька, мов грім з ясного неба, прем’єр-міністр заявив, що з 1-го січня 2017 року мінімальна зарплата становитиме 3200 грн. У партнерів з МВФ та радників на кшталт Бальцеровича, здається, голова кругом іде від таких несподіваних новин. Воно й зрозуміло, адже у попередній редакції було закладено «міні малку» у 1700 грн., а тут майже вдвічі більше. Напевне, пересічні українці вперше не зраділи такому підняттю зарплати, з острахом сприймають таку інформацію, адже добре відають про можливості нинішньої владної верхівки. Постійно курсуючи з протягнутою рукою світом у пошуках займів, тепер зробили такий щедрий жест. Економіка зруйнована, митниця «дирява» (та же Наісоров і «бригада»), потенційна можливість оформлення субсидій ще більше загнали зарплати «в тінь». Зрозуміло, що без підняття цін та інфляції такі процеси не минуться. Чи розуміють це «на верху»? Напевне, хоча тут варто звернути увагу на те, що нинішній прем’єр-міністр ще в юному віці став на трудову стезю. Для сімейного бюджету та й статусу самого юнака це був звичайно, позитив. Однак не слід забувати, що працював він на… базарі. А там свої звички і закони, без систематичної спекуляції не вижити. І ще: як «главний» сказав, так воно і буде, майже все в ручному режимі. Потім Володимир Борисович успішно керував Вінницею. Практики було вдосталь, а от теорії?..
Не виключено, що завзята праця поглинула фахове навчання. Тепер же треба охоплювати економічне функціонування великої країни на макрорівні. Чи не виникнуть тут проблеми, ніхто поки що обґрунтовано не спрогнозує майбутнє, в т.ч. чим обернеться різке зростання мінімальної зарплати. Негативним піком може стати березень-квітень наступного року.


НЕ ОЛІМПІАДОЮ ЄДИНОЮ: ЗАКІНЧУЄТЬСЯ РЕСУРС СРСР І ПЕРЕЙМЕНОВУВАТИ ВЖЕ НІЧОГО

Показовим прикладом загального занепаду є результати, продемонстровані нашими спортсменами на олімпіаді в Ріо-де-Жанейро: всього 11 нагород і тільки два «золота». Хоча до цього ми мали не менше 20 медалей різного ґатунку, а на першій після отримання Незалежності олімпіаді в Атланті було аж 9 чемпіонських титулів. Здається, до чого ж тут виступи у спорті? Та це і є показник розвитку держави. І так на всіх напрямах. За 25 років із промислово розвинутої держави ми стали сировинними придатком Європи з найнижчими доходами на рівні відсталих країн Африки. Замість реальних справ наші державники зайнялися масовим перейменуванням населених пунктів, вулиць та площ.


Вперед у… ХІХ століття

Нинішні керманичі спрямовують свої зусилля (здебільшого на словах) зростання сільськогосподарського виробництва. Звичайно, майже третина світових чорноземів при вмілому керівництві може принести добрі фінансові вигоди. Однак, навряд чи землеробство і тваринництво у ХХІ столітті можуть на рівних конкурувати з постіндустріальним розвитком передових країн. Набуті клопіткою працею тисяч і мільйонів людей протягом десятиріч досягнення у передових технологіях, зокрема, космічній сфері, нам тепер намагаються замінити вирощуванням добрих врожаїв злакових


ЧЕРЕЗ 3-5 РОКІВ УКРАЇНА ПРОРВЕТЬСЯ ВПЕРЕД, У НЕЇ НАЙКРАЩІ МОЖЛИВОСТІ НЕ ТІЛЬКИ У ЄВРОПІ, А НАВІТЬ У СВІТІ

Наверху зрозуміли, що народу потрібна якась надія на майбутнє. Спершу колишній міністр фінансів України Наталія Яресько видала, що через 25 років ми наздоженемо нинішню Швейцарію. Подібне ми щось чули на цю тематику про ішака і падишаха… Гройсман вирішив бути конкретнішим, і нещодавно заявив, що через 3-5 років Україна прорветься вперед, бо в неї найкращі можливості не тільки в Європі, а навіть у світі. Щось подібне нам говорили представники Народного Руху на початку Незалежності, оприлюднюючи різні показники економічного потенціалу. Сьогодні ми мали бути десь попереду Франції. Не вийшло… Впевнено, що з нинішньою владою не вийде ні через три, ні через п’ять, ні через 25 років. Взяти до прикладу діяльність ДФС з її одіозним керівником Насіровим. Економіка в занепаді, кордон «дирявий». Здається, що Клименко передав естафетну паличку надійному наступнику.


200 мільярдів гривень украдених Клименком і соратниками та річний бюджет держави поцуплений оточенням Януковичем

Неперевершений майстер слова Луценко якось заявив, що колишній очільник ДФС України Клименко із своїми соратниками привласнили близько 200 мільярдів державних коштів. Сума величезна, та відповідного резонансу в суспільстві не набула. Мабуть, вже всі звикли до всіляких подібних оприлюднень колишнього соціаліста. Тоді поступила інша інформація: оточення Януковича за два роки поцупило суму еквівалентну річному бюджету України. Знову суспільного ефекту це не викликало. Хоча саме Генпрокурору і руки в карти: розслідуйте, повертайте крадене в казну. Хоча віз і нині там. Та хочеться у зв’язку з цим зауважити, що незрозуміло, чому Азарову чи комусь з тодішніх до цього часу не дали Нобелівської премії у сфері економіки. Уявіть собі: за два роки річний бюджет пішов «наліво», а держава жила. При тодішніх «копійчаних» (у порівнянні з нинішніми цінами) за комуналку люди отримували майже таку саму зарплату (у гривнях) як нині, хоча в доларовому еквіваленті це було майже втричі більше. Навіть якщо у нас війна і витрачаються значні кошти на обороноздатність, але все-таки хотілося б знати, скільки державних бюджетів і за який термін іде «наліво» тепер? Це все з логіки виступів Луценка. Чи куди тоді випаровуються кошти?..


Стіна для… зайців

На цю тема одразу й підказка – Європейський вал або по-народному стіна. На відстані понад дві тисячі колишній український прем’єр Яценюк до речі, за його ж висловами – учень Азарова, та наближені до нього високопосадовці, наполягли відгородитися укріпленнями від ворожої Росії. У підсумку замість валу вийшла стіна для… зайців. Мовляв, нічого куцохвостим з території Росії забігати до нас, нагулювати жирок, а потім знову у північно-східному напрямі – ми стіну встановимо. Гроші списали немалі, а загородження дикі кабани місцями геть спотворили – не відали, що вона захищає тільки від зайців.
За колишнім прем’єром подібних справ ще чимало. Чого варта лише інформація про зловживаннях на держпідприємствах, оприлюднена колишнім керівником Держфінінспекції України Миколою Гордієнком. Можливо кається колишній? Та ні – марить політичним майбутнім, адже в Україні подібне можливе, та ще й на партію на політичних банкрутів, які прославилися хіба що зловживаннями і скандалами, з держказни виділяються сотні мільйонів, …
І дуже сумно слухати, коли за подібної ситуації висувається гіпотеза, що загрозою для Путіна є побудова процвітаючої України. ВВП може почуватися спокійно, йому з цього боку нічого не загрожує, бо за нинішніх реалій та владної верхівки і кількох життів не вистачить для побудови успішного суспільства.
Ту ж митницю за три після революційні роки треба було оновити мінімум на три чверті особового складу. А поки що замінюють одних, які попалися на зловживаннях, на інших точно з такою ж історією, ніби в цьому рука Москви винувата. І так в багатьох інших сферах. Хоча в деяких з них, як Прокуратурі чи Нацполіції були хоча б деякі потуги реформ, можливо результати колись відіб’ються на їх роботі. А от у ДФС і кінь не валявся…


ТРАМП – ЯК ГРІМ З ЯСНОГО НЕБА
Або чи є світло вкінці тунелю…

Владна верхівка напевне ж намірювалася продовжувати грабувати країну під виглядом реформ, звітуючи своїм патронам про небачені успіхи. На потреби і запити народу ніхто зважати навіть і не думав. Однак за останні дні все змінилося: іноземний «дах» після перемоги Трампа несподівано «з’їхав», всередині країни підтримка мінімальна, а страшилки Путіним (хоча часто і не безпідставні) все менш ефективні.
Протягом двох-трьох останніх тижнів українці у своїй переважній більшості, можливо навіть того не помічаючи, змінилися і вже ніколи не будуть колишніми. Спершу е-декларації нашої «еліти», потім вибори в США. Добряче тряхнуло й верхами, американські події показали справжнє обличчя нашої влади: незрозумілі і недолугі виправдання, боягузливе вичищення інформації про одного з кандидатів у президенти США в соцмережах тощо…
А попереду річниця революцій, тяжка зима. Та й невідомо, що там із самими революціями. Одним словом – повна безнадьога. Одні сумнівні перевіряють інших таких же сумнівних, одних «липкоруких» тасують на таких же систематичних крадіїв – головне процес іде…
Здається, найбільше за всі страждання Януковича у після золотоунітазний період українцям відомстила, звичайно окрім Путіна, (і продовжує це робити) нинішня вітчизняна влада. Мовляв, нічого революції творити…

Хоча якщо перефразувати Віктора Цоя, ми не тільки чекаємо змін, ми хочемо і вимагаємо їх. Якщо народне невдоволення переллє чашу терпіння ні рука Кремля, ні «лапа» Держдепу США уже будуть ні до чого…

Артем ВОРОПАЙЧИК