Довгий шлях до відродження замку Довгаїв (фоторепортаж)

Довідники пишуть, що в невеликому за площею Закарпатті нараховується 12 замків (або їх руїн) та 7 палаців. Та цифра ця неточна, адже більшість із цих споруд практично зруйновані або ж находяться у плачевному стані, відтак, чи вважати ті чи інші руїни замком – питання дискусійне (якщо зараховувати, то їх кількість значно зросте).

Щодо палаців, то в традиційний перелік наразі не потрапило чимало гідних уваги споруд, нині перепрофільованих або занедбаних. Що вже казати про численні колишні садиби, курії та інші будівлі, які можна назвати „малими палацами” – далеко не кожна з них, навіть перебуваючи у доброму стані, потрапляє до довідників та туристичних маршрутів. На долі цих споруд відбилися і драматичні події багатовікової давності, і роки радянської влади (яка колись проголосила "мир хатинам, війну палацам" - у тому числі й у буквальному значенні, коли „залишки колишньої розкоші” перепрофільовувались під склади, казарми, а то й просто використовувались як джерело дармового будматеріалу), і скрутні часи сучасної України. Нині до архелогічних пам’яток ставлення ніби покращується, минулий рік навіть був на офіційному рівні проголошений Роком замків та палаців Західної України. Та рік минув, а замки та палаци залишились – із своєю історією та сучасними проблемами.

Переконаний, що насамперед варто приділити свою увагу тим історичним спорудам, про які навіть не кожен мешканець Закарпаття знає - не кажучи вже про туристів, кількість яких щороку зростає. Почнемо з палацу в селищі Довге, що на Іршавщині. Автор бачив його зовсім нещодавно, під час урочистостей на честь повстання угорських куруців проти влади Габсбургів. На жаль, палацем пам’ятку історії з рядом унікальних характеристик нині кличе далеко не кожен місцевий мешканець Довгого. Тож, якщо хтось забажає відвідати її і добереться до центру села, краще хай питає, де тут тубдіспансер. Власне, не кожен і наважиться на відвідини такого закладу, хоча наразі до колишнього палацу, де з 1953 року лікують відкриту форму туберкульозу мешканці навколишніх районів, прохід вільний.

Палац нині перебуває у поганому стані, і про колишнє багатство володіння графів Телекі можна здогадуватись, хіба що застосовуючи силу уяви. Це вони протягом ледь не усього 18 століття, а саме з 1712 по 1798 рік зводили палац на місті старого замку 15-го століття. Будівництву передували трагічні події – якраз завершилося придушення угорського повстання, яке почалося у Берегасі/Берегово, швидко охопило усю Угорщину, та попри початкові успіхі борців за незалежність, зазнало поразки. Перше „бойове хрещення” повстанці-куруці прийняли поблизу Довгого, де зійшлись у нерівній битві зі значно сильнішими та краще озброєніними регулярними військами. Окрім угорців, там полегло й чимало русинів. Потім були роки битв, військових та політичних успіхів – та доля тоді була на боці імперій. Переможці Габсбурги жорстко карали рядових учасників-селян, а заможних і знатних керманичів та прибічників повстання позбавляли майна. Так утратили свої маєтки, якими володіли три століття, магнати Довгаї - на честь них і отримало, видозмінившись, своє ім’я село Довге. Нові господарі, графи Телекі, за доволі довгий час збудували палац (дехто зве його й замком), хоч і не розраховуючи на його бойові якості, та все ж у формі фортеці. Напочатку звели нову садибу та житлові приміщення у маєтку, а згодом обнесли їх стінами з бійницями, чотирма вежами по кутах та баштою-в’їздом. В намальованому баштами квадраті розмірами 65 на 65 метрів, за тодішньою модою, розбили парк. У невеличкому, проте стильному палаці нащадки графів і жили до 1944 року.

Коли Закарпаття переходить до складу Української РСР, радянська влада докорінно змінює долю палацу-фортеці. Те, що його не залишили колишнім власникам, за логікою тої доби було цілком зрозумілим. Менш логічним було рішення влаштувати у реквізованому замку лікарню для хворих на сухоти – адже вона виявилась розташованому прямісенько у центрі селища! За радянських часів селяни на небезпечне сусідство нарікали хіба що про себе, а от за демократичних заговорили про історичну помилку вголос. Адже хворі, яких налічується з кількадесят осіб, мають право залишати лікарню і відвідувати усі селищні громадські місця. Та й повітря, насичене „паличкою Коха”, за віковими мурами не затримаєш. До того ж, традиційна вже бідність лікувальних закладів не сприяє належному збереженню колишнього палацу, у чому можна переконатись, обійшовши його по периметру – яка вже там графська садиба! А з іншого боку, як вже писалося, туризм у краї, нівроку, розвивається навіть попри світову економічну кризу. Все більше народу відвідуює й Іршавщину – як наших співвітчизників, так і інозмеців. Насамперед, угорців, які вельми шанують свою історію й місце бойової слави предків проігнорувати не зможуть. Очевидно, що палац Довгаїв-Телекі, відроджений саме як палац (наприклад, із історичним музеєм або, як водиться за кордоном, постійно діючою мистецькою виставкою) для розвитку туризму в регіоні служитиме куди успішніше, аніж тубдиспансер. Зважимо, що недалеко від Довгого бізнесмени вклали чималі кошти у капітальний ремонт санаторію „Боржава”. Хто зна, може, розщедрились би вони й на відродження вузькоколійної залізної дороги, що колись вела від Іршави і аж до Кушниць, не минаючи й Довгого? Яка б то була атракція – стародавнім поїздом проїхати мальовничим Приборжав’ям, із зупинками у цікавих місцях, в тому числі у вишуканому палаці! Та й нащадки родини Довгаїв, далеко небідні люди, згодні вкласти кошти у реставрацію колишнього родинного маєтку – але не в тубдиспансер, зрозуміло.

Бо закладу, де лікуються від справжнього лиха сучасної України – туберкульозу, мало б знайтись інше, доречніше місце. Будучи реалістами, зважаючи на нинішні реалії, повірити у такий варіант складно. Та може, варто все ж залишатись оптимістом? (Новини Закарпаття)