Драмтеатр із Мукачево відкрив свій 73-й сезон виставою “З днем народження, Генріх” за п’єсою Ольги Степнової

Спершу на сцені двоє – колишні чоловік (Петро Коваленко) і дружина (Сірануш Маттл), він у білому, вона у чорному – зовсім як шахові фігурки. Згадуються триходівки: “Білі починають і виграють”. Але в цій партії ходів значно більше, і обом сторонам доводиться дуже нелегко, тим більше, що скоро з’являються ще й червоні – колишня коханка Сандра (Марина Чопей). Спостерігати за усім цим не тільки вкрай цікаво, а і повчально. це у небесній механіці задача трьох тіл (про спільну траєкторію трьох планет, комет, зірок, що притягують одне інше) вважається нерозв’язною у загальному виді. Реально же кожному з глядачів доводилося бодай раз у житті видряпуватися із любовного трикутника і відкривати все нові і нові особливості цієї клятої фігури. Спектакль саме про це, але зроблений з такою неповторною елегантністю, ненав’язливим гумором, глибиною, проникненням у сутінки людських душ, що сприймається на єдиному диханні.    

Дві жінки дуже контрастні, між ними спалахує не менш напружена партія, ніж в обох з чоловіком. Жіноча суперечлива дружба-ворожнеча, намагання використати одна іншу у власних цілях – це взагалі ціла поема, за якою публіка слідкувала, затамувавши подих.

Хоча головна тема – змагання чоловічої і жіночої натури. Чоловік спершу явно грає у піддавки, присипляючи пильність обох партнерок, зате потім показує себе в усій красі: робить обманні рухи, провокує жінок, буквально керує ними, інколи навіть передбачає їхню реакцію. Обидві природи (чоловіча і жіноча) постають в усій своїй складності. При цьому ніхто не ідеалізується, негатив вихлюпується з такою само інтенсивністю, як і позитив, кожний персонаж подається стереоскопічно, як живий.  

Десять років тому ці дві жінки знехтували даним чоловіком, тепер він повернувся за реваншем. Грає на обох дошках справді віртуозно. Він медик – хоч і не психотерапевт, а отоларинголог, проте до партії підготувався як високий професіонал. Без досвіду дурості (перша його фраза на сцені – “дурно її чекати!”) всяка мудрість фальшива. Артист демонструє як дурість перетікає у мудрість – хай навіть уже і дещо запізно.

Остання фраза чоловіка – це просто вишенька на торт. Вимовлена з непідробним чоловічим шармом, вона надовго засідає в головах. Знай, мовляв, наших. Не тільки жінки здатні крутити чоловіками, а й навпаки. Фінал тут щасливий, хоча і далеко не однозначний. Принаймні, і глядачі, і глядачки після вистави виглядали задоволеними і усміхненими.

Увесь спектакль – безперервна серія вивірених мізансцен, що плавно перетікають одна в одну. діалоги поступово складаються у єдиний ланцюжок. Місцями це нагадує балет чи капу еро, місцями – живі картинки, застиглі скульптури, кожна зі своєю драматургією й інтригою. Нехитрий реквізит – два ліжка, три стільці і столик (сценографія і костюми М.Чопей) – буквально літають по усій сцені. Ти сам наче перебуваєш у готельному номері на 46-му поверсі, де розігрується уся ця епопея.

Днями цю виставу везуть на театральний фестиваль до Миколаєва.

Сергій Федака.