Дружина Орбана Аніко Левої : Зичу всім закарпатцям добра і достатку

– Як мати п’ятьох дітей ще може викроювати час для напруженої благодійницької та іншої діяльності?

– Є завдання, які не можна ставити на ваги. Благодійництво саме з цієї категорії. Крім того, мене запрошують і на багато інших важливих заходів. Звичайно, кожне таке прохання почесне. Проте тільки тоді погоджувалася виконати його, коли твердо знала, що є кому нагодувати дітей, перевірити уроки тощо. Правда, останнім часом уже легше: син та дочки повиростали, сьогодні вдома переважно тільки наймолодша. Коли ж нас було семеро, завжди могла розраховувати на підтримку чоловіка. У нього дуже добрі стосунки з дітьми, він завжди дбав, аби з кожним із них мав «двохконтактну програму». Мої батьки виховували в нас насамперед такі риси, як відповідальність, працелюбність, сумлінне ставлення до роботи, оптимізм. Сподіваюся, що в такому ж дусі разом із Віктором виховаємо і наших дітей.

– До речі, як ставиться до вашої благодійницької діяльності чоловік?

– Підтримує. І не лише морально, а й матеріально, маю на увазі персонально. Ми ж одна сім’я. Отож, коли вношу благодійні внески я, те саме робить і він.

– Ваше найпотаємніше бажання?

– У діяльності нашої служби допомоги беруть участь переважно жінки: фахівці, соціальні працівники, волонтери, просто ентузіасти. На жаль, серед нужденних теж в основному представниці слабкої статі. Тому найжаданішим бажанням є, щоб одного дня можна було сказати: в нашій допомозі більше немає необхідності. Щоб люди жили достойно, в достатку, могли займатись улюбленою справою, мали забезпечену й спокійну старість, і насамперед жінки, адже на моє глибоке переконання, саме їм випадає в житті левова частка навантажень.

– Що для вас означає робота в УЕСД? – Це і покликання, і, якщо хочете, хобі, тобто улюблене заняття, і обов’язок, відповідальність перед іншими водночас. УЕСД стала для мене другою родиною, інколи навіть під час кризових ситуацій частіше бачу своїх колег, ніж дітей (усміхається, – авт.). Але я люблю цю роботу і виконуватиму її до тих пір, поки в цьому є потреба.

– Знаєте, Хемінгуей говорив, що людині в житті потрібно знайти рівновагу між егоїзмом і самовіддачею. У вас із цим як?

– Гадаю, хто занадто егоїстичний – той залишається сам, хто віддає себе понад міру – того часто використовують.

– Усе ж у вас є ця рівновага?

– Велика сім’я дає велику силу. Правда, й чималу зайнятість, але багато радості. Велика родина потребує і значної енергії. Але це окупається сторицею. Як уже говорила, дуже люблю свою роботу, вона приносить мені радість і тому віддаюся їй сповна. Та знаходжу час і для себе, для відпочинку. Радо відвідую різні вистави, концерти, оперу. А ще я затятий книголюб. Удома, коли всі засинають, сідаю в любиме крісло й читаю. Колекціоную книжки, завжди купую щось новеньке. Сподіваюся, що на мене чекає довга і спокійна старість, тоді хоча б частину із придбаного осилю (усміхається).

– Що може вас роздратувати?

– Лінь, безпорадність, діяльна дурість.

– А що робите, коли вас роздратують?

– Бігаю. Щоранку. Це мої ліки від роздратування. Але під час бігу добре й думається. Перевірено ще в студентські роки під час підготовки до іспитів – бігла і в голові «прокручувала» все вивчене. Спрацьовувало. Тепер під час ранкової пробіжки планую свій розпорядок на день.

– Незабаром Великдень. Як готуєтеся до нього?

– Це свято завжди було одним з найулюбленіших у нашій родині, як і в кожній іншій сім’ї. Мама пекла цілий короб різної смакоти, і частенько більша половина зникала ще до настання урочистої миті. Я теж полюбляю поратись на кухні. Готую переважно з того, що вирощую сама за допомогою дітей, причому за біометодами, на власному городі. До Пасхи, безумовно, теж постараюсь здивувати родину чимось оригінальним, маю на увазі з печива. От уже тепер думаю над цим… Користуючись нагодою, хотіла б побажати всім закарпатцям, жителям України насамперед мирного неба, спокою, затишку в родинах, веселих і радісних Великодніх свят, достатку й віри у краще. Хай береже вас Господь!

Розмовляв Микола ГОРВАТ

Аніко Левої народилася поблизу м. Солнок (Угорщина) в багатодітній родині. За фахом – юрист. З 1990 року працює в Міжнародній службі порятунку дітей, з 1998-го – Посол доброї волі Угорської екуменічної служби допомоги. Голова редколегії гастрономічного журналу, автор книги «З вікна кухні». Виховує п’ятьох дітей. Старша народилася в 1989-му, найменша – 2004 році. З Віктором Орбаном одружилися в 1986-му.