ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Джазові концерти - це те, чого Ужгороду так не вистачає

    25 жовтня 2020 неділя
    Проведення міжнародного джазового фестивалю в Ужгороді стане традицією

    Такі події відбуваються тут, на жаль, вкрай рідко. Тому проведення цілого міжнародного фестивалю в нашому місті є подією більш, ніж визначною. Місцем проведення став Ужгородський Палац дітей та юнацтва, невеликий і затишний зал котрого дарує можливість глибоко проникнутись музикою і навіть кожним порухом музикантів. Це додає слухачу відчуття причетності до магічного дійства музики і робить живі виступи ще більш захопливими.

    Дивно, але чи через збіг обставин, чи з вини романтичного самонавіювання, погодні умови в нашому місті змінювались в такт музиці, яка звучала в той чи інший день концерту.

    Перший день фестивалю видався по-справжньому зимовим, і на зміну осінній всюдипроникаючій вологості, що тривала ось уже декілька тижнів, прийшов різкий і суворий мороз, що беззастережно посковував калюжі і зробив повітря болючим але водночас легким для дихання. Натовп збирався на концерт дуже неквапно, але вже в холі відчувалося позитивне напруження в очікуванні виступу шановного Пітера Брьотцмана. Кожен знав, що цей музикант є вагомою постаттю в джазі, але, гадаю, далеко не кожен знав якої музики слід очікувати цього вечора. І цей самий літній «лиходій» зберігав свою таємничість і неприступність до останньої секунди! Як кажуть, «ніщо не віщувало бурі» - повільною старечею ходою він зійшов на сцену і вмостився на високому стільці зі своїм тенор-саксом у руках. Одна мить і в спокійному морі бубніння глядацької зали зненацька стіною виріс девятий вал неприборканого звукового «шаленства». Як вже опісля концерту дехто влучно висловився: «...аж втиснуло в крісло!», - з такою силою та натиском ввірвалася в залу броьцманівська музика і вже не зменшувала цього натиску аж до кінця концерту. Попри тьмяно-синю гусняву звукової стіни яскравим променем, що розтинає небо навпіл, поперемінно звучали тенор- та альт-саксофони і бас-кларнет. Вся ця контрастність породжувала інфернальну лірику протистояння світла і темряви і не давала розслабитись ні на мить. Можливо не кожен зумів знайти для себе цю музику і знайти себе в ній, але кожен відніс з концерту велику кількість бурхливих вражень, що так само різнилися у всіх слухачів (а будь-яке авангардне мистецтво, чи то живопис, театр, зрештою, музика мають на меті саме «збудження» аудиторії, викликання емоцій, що були до цього заховані глибоко в підсвідомості). Брьоцману вдалось сильно «сполохати» аудиторію і зала кипіла чистими емоціями, а це найцінніший прояв реакції на будь-яке мистецтво.

    На забаганку сліпого випадку концерти ужгородського фестивалю вишикувались синкоповано від найтяжчої для сприйняття до повної мелодійності музики, і це додало особливого присмаку цілому фестивалю.

    Від другого дня фестивалю дехто, напевно, чекав якогось виправдання і відповіді на запитання: «Невже сучасний джаз такий страшний?!». Погодні терези змістились у бік різкого потепління, води гірської ріки скаламутніли і, напившись талим снігом, грозились вийти з берегів. Завжди бере подив: як ця ріка так швидко наповнюється водами і якою непередбачуваною вона стає. Коли бачиш на сцені гурт молодих музикантів, то підсвідомо не чекаєш від виступу якоїсь серйозності. Але з перших гітарних акордів, що так вільно й легко влилися в простір, стало зрозуміло, що гурту Алекса Максиміва притаманні всі позитивні риси сучасного джазу. В межах гурту музиканти з трьох континентів, що стирає культурні відмінності і звільняє цю музику від чітко окреслених композиційних форм, даруючи їй безкінечний простір для свого прояву. Витриманість стилю і повнота звучання, невловимі переходи і постійно «блукаюча» швидкість ритму, простір для імпровізації кожного окремого інструмента і одночасна злагодженість гри, мелодії, що навіяні метушнею великого міста, - все це повністю захопило увагу багатством переживань. Інколи здавалось, що композиції здатні лунати без кінця, настільки легко й довершено переплітались музичні лінії усіх інструментів. Ще більше настрій в залі покращили слова подяки гітариста, промовлені українською мовою і той факт, що він має українське коріння, очевидно, вселив певну гордість кожному слухачеві в залі. Концерт минув на одному диханні, не хотілось відпускати музикантів зі сцени, не хотілось тиші, відчувалось легке спустошення душі в потязі до досконалості...

    Четвертий вечір фестивалю був без перебільшень казковим. Все довкола побіліло, поволі заносило лапатим снігом, стежки чекали бути заново протоптаними взутими слідами. Це так чудово пасувало до концерту, де лунали скандинавські мелодії. Знову ж таки - молоді музиканти дуже приємно здивували. Столітні мотиви, викликані з глибини віків і обіграні в джазі дуже витончено і мелодійно. З допомогою одних тільки акустичних інструментів, музиканти напрочуд виразно "малювали" слухачеві дзюркіт джерельної води, подих північних вітрів і скрип старих соснових лісів. Чудове академічне виконання Насті Литвинюк, справжнє перкусійне шоу Ігора Гнидина, тонка, а містами й вибухова гра Михайла Балога, - цим всім вони піднесли гарне народне оповідання північних народів. Хотілось би колись почути щось схоже з українськими мотивами. Концерт був гідним для урочистості закінчення фестивалю і залишив чудові враження.

    Кінець завжди такий неминучий, а кінець того, до чого вже ніби звик і що дарує тобі яскраві враження, хочеться відкласти назавжди. Спочатку звістка про те, що Джаз Без відбудеться в Ужгороді, сприймалась тільки напівсерйозно, і треба було щоб хтось вщипнув і змусив повірити, що сюди приїдуть такі відомі музиканти, що це знайшло підтримку спонсорів і що знайшлись люди, готові взяти на себе організаторські труднощі. Хочеться висловити подяку кожному, хто був причетний до проведення фестивалю і хочеться взяти з них обіцянку, що проведення його в Ужгороді стане традицією.

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 

    Пунктів: 1

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору