ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Володимир Чубірко

"Еквітес" на чолі з ужгородцем Голтісом відкриває світ для України й Україну – для світу

    22 жовтня 2020 четвер
    Від полюса до полюса: Команда українських мандрівників "Еквітес"

    Команда всесвітньовідомих українських мандрівників «Еквітес» на чолі з закарпатцем Володимиром Вукстою на літаку обігне всю земну кулю, зупиняючись на кожному континенті.

    Про команду «Еквітес», мабуть, чули всі. Ці професійні мандрівники, треновані для виживання в екстремальних умовах, об’їздили весь світ. Гори Кенії та Кіліманджаро, вулкани Текелі й Камерун, водоспад Вікторія, пустелі Калахарі й Сахара, мис Доброї Надії – це далеко не повний перелік дивовижних місць планети, де побувала команда.

    У листопаді 2008 року екстремали наважилися на неймовірний експеримент: перетнути Атлантику без їжі та води. Лише після 14 днів подорожі вони дозволили собі освіжити водою, але тільки тією, яку подарувала їм природа, тобто дощем і росою. Здавалося б, завдання неможливе, але не для цих мандрівників. Вони повторили шлях Колумба на вітрилах і в ході експедиції відзняли документальний фільм про це плавання.

    Близько десяти років тому «Еквітес» здійснив перехід через важкодоступні та недосяжні регіони понад 30-ти країн Африки. Мандрівники об’їздили близько 70 тисяч кілометрів уздовж берегової лінії африканського континенту. Свідками цієї захоплюючої подорожі були глядачі телеканалу «Інтер».

    Члени команди – відважні мандрівники Ґолтіс (Володимир Вукста), Костянтин Могильник, Андрій Супрун. Вони подорожують світом, що не має кордонів, а їхні експедиції підтверджують можливість задоволення потреб людини без шкоди для довкілля – гармонійного існування у природному середовищі.

    Капітаном команди є Ґолтіс. Він родом з Ужгорода. З 9-річного віку займається східними бойовими мистецтвами, має чорний пояс, 2 дан, автор діючих методик тренувань для виживання у надважких умовах.

    У 1981 році Ґолтіс здійснив екстремальні переходи на Кавказі, Сибіру, Памірі, Алтаї, Тибеті, Ірані, у пустелях Африки та Саудівської Аравії, а через десять років – 50-денний перехід тибетського нагір’я з обмеженою кількістю їжі та води.

    Незабаром «Еквітес» відправиться у чергову подорож. Цього разу на літаку, пілотуватимуть який американець Джон Рівард та російський космонавт Юрій Лончаков. Недавно члени експедиції зустрілися й обговорили деталі подорожі, яка стартуватиме у листопаді 2011 року з Гренландії. Проект назвали «Сльози Землі», а мета його – привернути увагу суспільства до проблем глобального потепління та випробувати можливості людського організму.

    Під час відпочинку Ґолтіса і його друзів на Закарпатті автору цих рядків випала нагода стати складовою частиною славнозвісної команди мандрівників, щоправда лише на один день. Користуючись нагодою, взяв інтерв’ю від командира «Еквітес», яке пропонуємо нашим читачам.


    – Що таке «Еквітес» і яка його мета?


    – Equites у перекладі з латинської – «вершник». Так називалися передові кінні загони розвідників, від яких залежала доля всієї Римської імперії. Вони йшли туди, куди ще не ступала нога людини, проводили розвідку і здобували цінну інформацію. Загалом, вершник – це символ співіснування з природою без насильства над нею, символ, що стверджує принципи активної, але не деструктивної взаємодії людини і природи.
    Основна мета нашої команди – доносити красу світу до людей через фільми, фотографії, слово. Ми дуже любимо флору і фауну, мандруємо по різних країнах, континентах. Об’їздивши практично всю Африку, знімали фільм. Була в нас і передача на телебаченні. До речі, вона зайняла перше місце на міжнародному фестивалі у Москві.
    В Антібах на фестивалі підводного кіно наша стрічка «Салім-експрес» (про корабель, що затонув із паломниками) здобула третє місце. Це успіх, бо з-понад 250 робіт, презентованих 40 країнами світу, наша була визнана однією з кращих. Ще до цього, у 1998 році, фільм «Африка – путь до себе», що розповідає про велосипедний перехід пустелі Калахарі, отримав перший приз фестивалю аматорського кіно в Данії.


    – Що стало вирішальним поштовхом для створення команди «Еквітес»?


    – Кожен із нас ще в дитячі роки багато мандрував, і це було улюбленим захопленням, без якого не уявляємо свого життя. Тож, одного разу, перебуваючи у Кримських горах, споглядаючи цю неймовірну красу природи, хотілося, щоб увесь світ побачив її. От ми порадились і вирішили створити свою національну команду мандрівників.
    Своїми подорожами «Еквітес» відкриває світ для України й Україну – для світу, сприймає Землю як наш спільний дім, розширює звичні уявлення про життя і кличе за собою всіх небайдужих.


    – Під час подорожей часто доводиться ризикувати?


    – У наших експедиціях завжди є певний відсоток ризику. Команду спіткали всілякі прикрощі, але намагаємось максимально страхуватися, щоб не трапилося біди. Ми особливо обережні при переправах через бурхливі річки.

    – У кожній мандрівці трапляються труднощі й різноманітні пригоди. У цей момент складно, але пізніше приємно згадувати про них…

    – Під час велосипедного переходу по Африці ми зупинилися біля озера на ночівлю. Залишивши тут усі свої речі, пішли зібрати хмизу для розведення вогню. В одного мого колеги була пухова куртка, з якою він ніяк не розлучався. Цього разу залишив її разом з іншими речами.
    Попереду на нас чекав серйозний перехід через пустелю Калахарі, під час якого я радив подарувати цю куртку вождю одного племені, бо ж холодно вже не буде і зайвої ваги позбудемось. Товариш ніяк не погоджувався на це.
    Отже, коли ми повернулися із хмизом, очам своїм не повірили: наш табір окупувало стадо бабуїнів. Ми стривожились, бо ж якщо якась річ зникне, то експедиція може не продовжитися. Особливо турбувалися про паспорти і фотоапаратуру. Ці мавпи могли схопити будь-що і їх, звісно, ніхто вже не наздожене. Яким же було наше здивування, коли вони нічого не взяли, лише оту пухову куртку. Стадо забралося на дерево і роздерло її. Розлетівся пух і це дуже збудило бабуїнів. Вони почали подавати звукові сигнали, а мій товариш, розчарований втратою куртки, – кричати на них. Я ж зрадів, що, нарешті, вдалося позбутися непотрібної ноші й завжди з гумором згадую цей випадок.


    – Ви об’їздили всі континенти. Який куточок планети вам найбільше припав до душі?


    – Важко сказати. Навіть пустеля, що здається мовчазною стихією. Вона дуже красива. Однак, скільки мандрую світом, мабуть, такого колориту, краси, тепла, як у Карпатах, немає ніде.


    – Які враження залишилися від подорожей Закарпаттям?


    – Тут зупинився час, тут вічність, дивна краса, спокій… Відчуваєш, як твоє серце наповнюється радістю. Впевнений, що заради цього варто жити, співіснувати з природою. Вона ж бо зцілює серце і душу.
    Дуже важливо, щоб люди помічали навколишню красу і берегли її.


    – Дякую за інтерв’ю. Нехай щастить!


    Юрій БАБІЧИН, "Старий Замок "Паланок"

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 

    Пунктів: 0

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору