Фантомні болі коаліції: чи існує більшість у Верховній Раді — «Реформа:Парламент»

Чи є у Верховній Раді коаліція? Якщо ви поставите це питання лідерам двох найбільших парламентських фракцій — Артуру Герасимову з «Блоку Петра Порошенка» чи Максиму Бурбаку з «Народного фронту», то швидше за все, вони несподівано пробурмочуть про невідкладні справи, пришвидшуючи ходу у напрямку подалі від вас.

Їхню реакцію легко пояснити — розмови про парламентську коаліцію всередині самої коаліції стали негласним табу. Бо вона нібито є, адже існує коаліційний Уряд і наявність коаліції — це пряма норма Конституції. Але якщо порахувати – не все так однозначно.

Парламентська математика: 221 = 226

Після виборів 2014 року у Верховній Раді сформувалася коаліція «Європейська Україна», до неї увійшли п’ять фракцій. Поступово ВО «Батьківщина», «Самопоміч» та «Радикальна партія» вийшли з більшості.
Торік у квітні, коли Верховна Рада змінювала прем’єр-міністра Арсенія Яценюка на Володимира Гройсмана, для необхідних 226 не вистачало лічених голосів. Коли домовитися про повернення не вдалося з жодною із трьох фракцій-вихідців, в парламенті спостерігалася дивна міграція – кілька позафракційних депутатів раптово захотіли увійти до Блоку Петра Порошенка. Їх було рівно стільки, щоб «коаліція на двох» обрала прем’єра.

Формально сьогодні ми маємо все ту ж коаліцію, яка складається з БПП і «Народного фронту», але за рік вона дещо «схудла». Фракції мають на двох лише 221 депутата. З точки зору простої арифметики — коаліції не існує. Якщо, звісно, не вдаватися до вищої математики з її принципами невизначеності.
Принципи коаліційної невизначеності

Нині в українському парламенті можна говорити про два таких принципи невизначеності. Перший — чи можуть входити до коаліції позафракційні депутати. Другий – чи потрібна коаліція, якщо свою місію — обрати уряд — вона виконала.

Щодо першого. Ще 2010 року, обслуговуючи тодішні потреби режиму Януковича, Конституційний суд дав тлумачення, за яким до коаліції можуть входити не лише фракції, але й окремі депутати. Це мало певну логіку, адже команда Януковича перед тим «повернула» країну до Конституції 1996 року, отже і змішаної виборчої системи з депутатами-мажоритарниками. До речі, це рішення КСУ досі чинне, хоча і є предметом кримінального розслідування в рамках справи про узурпацію влади президентом-втікачем.

Але є й інше тлумачення Конституційного суду, яке датується 2008 роком. За ним коаліція формується винятково з депутатів фракцій. Отже, маємо два протилежних за змістом рішення, які стосуються двох різних редакцій Конституції. Тепер Україна знову живе за Конституцією 2004-го, яку ухвалювали з огляду на пропорційну виборчу систему. Натомість, парламент 2014-го обирався за змішаною системою, де половина депутатів — з мажоритарних округів. Заплутано? Але й це ще не все!

Порядок формування, функціонування і розпуску Коаліції має визначатися Конституцією та Регламентом Верховної ради. Але пошукати в тексті Регламенту слово «коаліція», ви отримаєте нуль результатів. Відповідні розділи були вилучені у 2010 році — тодішня пропрезидентська більшість прибрала будь-які згадування Коаліції із Регламенту. А в лютому 2014, коли голосували за повернення до редакції основного закону від 2004 року, їх просто забули повернути.

Навіть професійні правники-конституціоналісти вагаються з відповіддю на просте питання — чи є в парламенті коаліція.

«Як правник я можу сказати, що, відповідно до Конституції, до Коаліції мають входити лише фракції. Але, зважаючи на нашу політичну дійсність, майже очевидно, що депутати, які пройшли в парламент за мажоритарною системою, теж мають право формувати коаліцію, не входячи при цьому до фракції», — розводить руками експерт Центру політико-правових реформ Юлія Кириченко.
Друзі коаліції

Така юридична невизначеність грає на руку коаліційним фракціям, які уникають запитань про коаліцію. Їхня найчастіша відповідь – коаліція є, оскільки парламент працює і ухвалює закони. Але це, щонайменше, лукавство по відношенню до виборців. Бо всі позитивні голосування парламенту – плоди ситуативної співпраці з некоаліційними фракціями та групами.

Можна перевірити, як часто та чи інша фракція голосувала однаково з представниками коаліції. Наприклад, «Радикальна Партія» і «Самопоміч» щонайменше у 2 із 3 разів голосують синхронно з більшістю. Кожне друге голосування підтримує «Батьківщина». Значно менше, але епізодично допомагають провладній більшості Опозиційний блок, позафракційні та група «Відродження».
Підтримують голосування так званої більшості і депутати «Волі Народу», однак вищенаведена графіка враховує тільки ті голосування, в яких спільно з коаліціянтами голосувала більшість фракції чи групи. Таких у «Волі народу» не було.

Цікаво, що такі ситуативні голосування відбуваються постійно. Ми взяли два проголосовані 13-го квітня проекти, які добре ілюструють як більшість збирає необхідні голоси.

Перший – постанова «Про обрання члена конкурсної комісії з добору кандидатів на посади членів НКРЕКП». Необхідних 229 голосів не було б без Опозиційного блоку. Колишні колеги по коаліції «Самопоміч», «Батьківщина» та «Радикальна партія» голосували проти. А півтори години до того все ті ж «Самопоміч», «Батьківщина» та «радикали» допомогли ухвалити зміни до закону про державні нагороди. Без їхніх голосів 235 «за» не назбиралося б.
«Пропала грамота»

Додамо кілька слів щодо суто формальних показників існування коаліції. Наприклад, Коаліційна Угода. Ніхто з лідерів коаліційних фракцій та й навіть спікер Верховної Ради не знають, де знайти документ, який мав би засвідчувати існування коаліції. Це, погодьтеся, додає сумнівів щодо її існування.

Щодо Списку членів коаліції – за його оприлюднення з Верховною Радою навіть судяться – все марно. Андрій Парубій переконує – такого в Апараті Ради ніколи й не було.

Фінальним же коаліційним парадоксом є те, що Україна – чи не єдина держава, де коаліція записана як інститут влади у Конституції, а не є просто терміном політологів на позначення парламентської більшості. Але при цьому, саме в Україні коаліція є реальним фантомом. Адже функція коаліції у консенсусній демократії — це дещо більше, ніж розподіл міністерських портфелів.

Повну картину проблем довкола коаліції у Верховній Раді, коментарі народних депутатів та експертів, моделі функціонування коаліцій у світі можна подивитися у Спецпроекті Мережі «ОПОРА» та Hromadske.UA «Реформа.Парламент». Ведучі ефіру — Ольга Айвазовська та Андрій Сайчук, гості – народні депутати Владислав Голуб, Остап Єднак, Ігор Попов та експерт ЦППР Богдан Бондаренко. Проект здійснюється за підтримки Програми USAID «РАДА».