ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Фестивалі на Закарпатті приваблюють туристів або втрачають свій імідж

    22 вересня 2020 вівторок
    Закарпаття славиться своїми фестивалями

    З понад двох сотень фестивалів нашого краю справді якісні свята можна перелічити на пальцях двох рук. Чому так сталося, хто винен і що робити? Враження експертів.


    Закарпаття любить фестивалити. І численність фестивалів зумовлена не лише розмаїтістю місцевого колориту, несамовитим змішанням і поєднанням національних культур, кухонь, звичаїв, традицій, ремесел… І також, не лише з тієї причини, що фестивальний рух є однією із закличних візитівок краю, наживкою на туристичному гачку області, а ще й тому, що якщо у сусіда «хижа вища», то треба обов’язково на своїй прибудувати мансарду чи поставити флюгер. Простіше кажучи, з почуття здорової конкуренції і суперництва між містами, містечками й селами. І фестивалі – це прекрасно, бо не лише туристи з-поза меж області, а й багато закарпатців зберегли прекрасні враження і спогади, мегабайти фото і відео з торішніх «Селиської співанки», «Гамори», «Рахівської бринзи», «Червеного вина», «Закарпатського божоле», «Чернянської начанки» і… неможливо перерахувати всі. Бо торік в області, за свідченням туризмознавців, що стежать за процесом, відбулося понад дві сотні фестивалів і фестивальчиків. Чому ж ми наголошуємо про враження минулих років? Бо в 2010-му у цій сфері щось «зламалося». І настільки сильно, що це видно неозброєним оком. Розчаровані журналісти, яким часто нема що поставити у кадр для «стендапу», зажурені туристи, які часто-густо зізнаються, що, ймовірно, цьогоріч дарма витратили час і гроші на дорогу до Закарпаття.

    Де ж “перевернувся возик” ?

    Що ж змінилося? Що пішло не так? Якість перейшла у кількість? Не зовсім. Бо ж цього року деякі фестивалі і зовсім відмінили. Наприклад, той самий фестиваль голубців «Толтоткапостофестівал» у селі Четфалва на Берегівщині, що так славно виглядав і набув широкого розголосу минулоріч.

    Джерела, які у журналістиці заведено не завжди розкривати, кажуть, що сталося це через розбіжності у баченні заходу між ентузіастами-організаторами та сільською владою. А більшість фестивалів поступово перетворюються з автентичних, колоритних, цікавих дійств на сільські шашлично-пивні посиденьки із виступами самодіяльних гуртів.

    І це поруч із тим, що кафедра туризму УжНУ, Турінфоцентр, ряд громадських об’єднань провели торік масовану медійну кампанію на підтримку фестивалів. Видається, саме це надало їм «ведмежу послугу». Бо за словами тих же туризмознавців-медійників «кожен перший» захотів мати власний фестиваль з безкоштовною медіа-підтримкою, не пропонуючи навзамін нічого. І от, як кажуть на Закарпатті, «правда ся указала». Розповідає завкафедрою туризму УжНУ Федір Шандор:

    «Як показала практика, всі фестивалі, які не були «у мережі», які не співпрацювали – усі дружно померли. Якщо це було штучно, для керівництва, то такий фестиваль нікому не цікавий. Навіть туристам. Коли половину часу увесь фестиваль чекає, щоб начальник району прийшов і першим зачерпнув ложечкою головну страву – то це, у першу чергу, ображає туристів. Начальник району завтра поміняється, голова сільради поміняється.

    А туристи залишаться. І журналісти залишаться, і вони будуть це саме так висвітлювати. .. Фестивалі, які нехтують туристами – мають лише одну перспективу: померти. Що і стається у Закарпатській області у 2010 році. Це рік очищення від кількості і переходу до якості у 2011-му.

    Залишаться ті фестивалі, в основі яких стоїть волонтерство, а не комерція. Бо комерція – це дешеве вино, дешеві шашлики, дешевий алкоголь. Це завтра помре. Усі фестивалі у світі тримаються тільки на одному – на волонтерському рухові».

    Гадаєте, фахівець-туризмознавець дарма згадав журналістів? Аж ніяк. Адже саме вони оповідають про фестивалі меду, голубців, сиру, вина, полуниць, черешень, ковалів, бондарів, різників і всього закарпатського колориту потенційним туристам, які ще не бачили всього розмаїття, але мусять захотіти побачити. Та як, якщо, до прикладу, ось що розповідає журналістка каналу «Тиса-1» Алла Хаятова про цьогорічний фестиваль полуниць:

    «Коли йдеться про анонсовані для загальнонаціональних каналів сюжети, ти приїздиш – ідея красива, ти вже маєш у голові «картинку» – полуниця – це не тільки смачно, але цей смачно виглядає. Ти приїздиш і бачиш чисте поле, де немає змоги вкритися від сонця, де нема прохолодних напоїв, не кажучи про те, що там нема фестивалю. Образливо…

    Напевно це все ж таки кризовий рік. Фестивалі, які мали виглядати якнайкращим чином, навіть вони не виправдали сподівань. Фестиваль «Гамора» – ідея розкішна, прив’язка шикарна, картинка завжди була супер, атмосфера чудова. І цього року фестиваль перейшов з рук ентузіастів-ковалів до чиновників, які просто зрадили цю ідею».

    До речі, про «Гамору». На неї чекали. Як на диво, що реабілітує низку провальних заходів першої половини року. Ми звернулися за коментарем до людини, яка певний час попрацювала і в районній владі, а нині займається знову туризмом. Денис Добра – відомий у краї ентузіаст малих залізниць, співорганізатор численних форумів і фестивалів, у тому числі і міжнародного рівня. Так само і минулих славних «Гамор» у селі Лисичево – ковальських свят вогню, металу і майстерності. За його словами, він ще у лютому звернувся в обласне управління культури із натяком на те, що у червні на нас чекає «Гамора». Натомість отримав запевнення чиновників у тому, що часу є ще вдосталь і все під контролем.

    Хто був цьогоріч у Лисичеві у день «свята» старої водяної кузні – знає, – суцільне розчарування. І той самий пан Добра припускає, що вочевидь фестиваль таки відібрали з рук ентузіастів, бо комусь його хотілося комерціалізувати. Чи… просто провалити? Так чи так, «Гамора» вже не та і чи поверне собі колишню славу – невідомо. Згадана вище теза про волонтерство спрацювала і тут. Волонтерів відсторонили. Ще одна перлина краю вмре?

    Одним більше – одним менше?

    Звісно, позиція чиновників нами також була почута. І вона переконлива. Управління культури успішно проводить ряд обласних фестивалів, які частково фінансує, повністю організовує, тягне на своїх плечах та має допомогу з рук тих самих ентузіастів. Але неможливо «осягнути неосяжне». Заступник начальника обласного управління культури Іван Канюка показав великий список фестивалів обласного рівня. Перелічити їх тут неможливо, тож звертаємо увагу читача на офіційний сайт ОДА, у розділі якого вказані всі обласні фестивалі:

    Найпотужнішими фестивалями в цьому списку традиційно виглядають винні, як от ужгородський «Сонячний Напій» чи мукачівське «Червене вино», що вже має статус міжнародного і збирає тисячі відвідувачів.

    Пан Канюка був переконливим – управління працює на повну силу, але ж специфіка краю згадана на початку цього матеріалу… Фестиваль хоче проводити чи не кожне село, іноді не маючи при цьому ані досвіду організації, ані коштів, ані інших ресурсів.

    У процесі інтерес до таких «фестивалів» падає навіть у тих, хто мав би цікавитися ними через фах.

    Повернемося на мить до представників преси – тих, хто оприлюднює розповіді про ці дійства. Коментує ситуацію представниця багаторічного організатора прес-турів на фестивалі усього Закарпаття – Ужгородського прес-клубу Ганна Тарканій:

    «Ми намагалися максимум ресурсів віддати на поїздки саме на фестиваль. Щоб місцеві журналісти, інформаційні агентства, загальноукраїнські видання могли висвітлити їх, щоб туристи дізналися і приїжджали якнайчастіше на Закарпаття. На жаль, з часом таких фестивалів, куди журналісти справді хочуть поїхати і про які можна написати справжній матеріал, залишилось одиниці.

    Як завжди більше залежить від людей, а не від грошей. Тобто справа не в тому чи виділила районна рада гроші, чи ні, а в тому чи знайдуться люди ентузіасти, які готові це організовувати. Тому що, якщо є люди, які живуть ідеєю свого певного фестивалю, вони знаходять на це гроші та формують цікаву програму. Якщо це робиться у рамках визначеного чиновниками сценарію і до цього змушують, то цей фестиваль, переконана, не має майбутнього».

    З позитивного

    Невже все так погано і безнадійно? Звісно, не все. Є ще порох у порохівницях. Бо ж є люди, які просіюють тонни порожньої породи, аби знайти уній золотий самородок. Свою думку сприводу фестивалів висловив і закарпатський фотограф, який воліє називати себе краєзнавцем-дилетантом Олександр Богданов. Кілька років поспіль він відвідує переважну більшість фестивалів і має що сказати, і з чим порівнювати:

    «Кожен фестиваль має право на життя, – розповідає Олександр Богданов. – іноді приїжджаєш у село, маленький фестиваль, навіть традиційних торгових наметів нема. Але там настільки душевно, вони щось печуть, крутяться, пригощають людей.

    От недавній фестиваль «Молочна ріка» в селі Стужиця Великоберезнянського району – так, це був перший крок, так, організатори зі сцени вибачалися. Але мені дуже сподобалося! До будь-якої ятки, куди я підходив… Міг з фотоаппаратом підійти, міг підійти без фотоапарату, як пересічний гість – мені пропонували: «Випийте, будь ласка, домашньої яфинівки, скуштуйте, будь ласка, кляканий сир, пробуйте їдкий сир». Вони годували людей безкоштовно, не продавали навіть!

    Один із найяскравіших прикладів – це фестиваль «Чернянська начанка», який проводиться в селі Черна Виноградівського району. Фестиваль позаминулого року проводився вперше і був присвячений фірмовій страві, яка вже декількасот років «витягує» в голодні роки людей. Центральна площа села. Концерт. Різні атракції. Урочистий виніс кортежем цієї страви на центральну площу. Атрибутика свята, атракції, яскраве дійство!

    Ще один приклад – фестиваль різників у селі Геча. Проводиться він десь із сьомої ранку до дуже-дуже пізньої ночі. Починається з загону свиней, потім демонстрація всіх особливостей різничої справи, готування страв із свіжого м’яса. Дуже видовищно, дуже вражаюче і дуже смачно».

    А щодо організації… Пан Богданов каже те саме, що його «колеги по нещастю»:

    «На жаль, приклад одних організаторів стає вимушеним прикладом для інших. Голова села збирає людей, каже: «Треба робити фестиваль!». Ніхто цього не вміє і тому отримуємо дуже неякісні послуги для споживача. Фестиваль може називатися фестивалем, а це – декілька палаток, одна шашличниця. Що фотографувати? Жодної вартісної світлини! Починається біда… Тобто все має йти із «надр» душі».

    Начебто обговорили проблему? Лишається запитати – що у нас лишилося в тих «надрах»? Невже тільки пиво, шашлики і нерозбірлива музика з колонок? Може давайте щось змінимо? «Поремонтуємо возика, що перевернувся»? Може краще менше, та краще?


    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 

    Пунктів: 0

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору