Геннадій Москаль: «Балоги після виборів уперше виявилися в опозиції»

Тиждень поспілкувався з очільником Закарпатської ОДА про монополію клану Балог у регіоні, місцеві вибори та контрабандні потоки, що йдуть через кордон до Західної Європи.


Наскільки Балоги після виборів контролюють Закарпаття?


— Вони майже втратили область. Голова обласної ради в нас від «Солідарності». Балоги вперше виявилися в опозиції. А контроль зберігають лише в Мукачевому та на Мукачівщині. У решті районів, від Ужгорода й до високогір’я, все впало. Фактично відбулося звільнення Закарпаття від «Єдиного центру». Та й узагалі, якщо це загальноукраїнська партія, то вона недоробка законодавства. Її кандидати мали б балотуватися у двох третинах України. Але «Центр» скотився до містечкового рівня. Можна сказати, що нині є певна втома від одноосібного правління Вік­тора Івановича (Балоги. — Авт.). Ви ж знаєте, раніше без нього і птахи не літали, і кабани не ходили, і корови не доїлися.


Але ж ніщо не заважає Балогам перекупити членів обл­ради…


— Якби вони могли, то напередодні голосування це зробили б. Але були переконані, що все контролюють. А коли залунали істеричні дзвінки з Мукачевого, було пізно. Був момент, який «Єдиний центр» проґавив. Вони мали голову лічильної комісії. І в цьому полягала загроза, адже ми на це не впливали. І якби Балоги відчули небезпеку, то він склав би повноваження, а нового обрати не змогли б. І все — комісія паралізована. Але цього не сталося.


Активісти, з якими ми спілкувалися, скаржилися, що «Солідарність» співпрацює з екс-регіоналами…



— А з ким нам домовлятися? Із тими, хто не пройшов на Закарпатті до рад? Зрозумійте, говорити гасла на мітингах — це одне, а боротися на округах і здобути крісло в облраді — інше. Тож і доводиться домовлятися з тими, за кого проголосували виборці. Такі електоральні настрої на Закарпатті. Я не Кашпіровський, не Ванґа й не Мессінґ, щоб впливати на думки людей і змінити їх.


Як вам вдалося перетягнути на свій бік угорців? Вони фактично стали «золотою акцією», яка й загнала Балогу в опозицію…



— Домовилися, то й домовилися. За іншої ситуації «Єдиний центр» і надалі правив би на Закарпатті й співпрацювати довелося б із ним. Як на мене, ми зробили неможливе. А що, всі хотіли б, щоб ми домовилися з ЄЦ? Але такого не може бути в природі. Звісно, незадоволені будуть, але неможливо подобатися всім.


Ми трохи в інформаційній блокаді. Коли з різкою критикою виступаємо в сторону Віктора Балоги чи Єдиного центру – нас не публікують ЗМІ


Учасники виборчої кампанії в регіоні заявляли про масовий підкуп виборців. Такі випадки були?


— Перед місцевими виборами я звернувся до всіх політсил із проханням узяти участь у виборчій кампанії. Погодьтеся, штаби мають не каву пити, а працювати. Де вони були, якщо на Закарпатті стався підкуп? Чому не захищали своїх виборців і голосів? Де були офіційні спостерігачі, активісти партій? Враження, що вони оговталися, коли почали оголошувати переможців. А доти чому не ловили порушників за руку? Треба йти в народ. Але в багатьох партій представництва могли вміститися на одному дивані у штабі в Ужгороді. Не було ні
районних, ні селищних осередків.


Є запитання й до правоохоронної системи. Ну не можна було МВС напередодні кампанії оголошувати, що 80% його працівників звільнять. Це деморалізувало й паралізувало роботу всієї міліції. Мені казали: «До лампочки нам ваші вибори й ваш підкуп. Ми чітко знаємо, що після перейменування на поліцію тут не працюватимемо. То навіщо пупок надривати?». Я їх підбадьорював як міг, але безрезультатно. Ну і третє: облдержадміністрація не є суб’єктом політичного процесу.
Та й узагалі про що говорити, якщо немає фактів підкупу, які можна засвідчити в суді? До мене в ОДА приходили скаржитись активісти. Я просив їх дати хоч щось, що можна передати правоохоронцям. Немає. Кажуть: «От Москаль допустив підкуп». Але це не моя компетенція! Я не слідчий, не суддя, не прокурор, не оперативник і не член народної дружини. Обладміністрація і так багато зробила: ми друкували списки потенційних скупників — тих, хто роздавав гроші, запускали соціальні відео про підкуп тощо.


Можете розповісти про історію з вашою відставкою?


— Не було ніякої історії. Мене постійно то відправляють на пенсію, то переводять на Донбас, мало не щодня кудись іду. Вже із цим змирився. Навіть прес-службі кажу, аби на таке не звертали уваги. Аж тут ми піймалися на гачок. Вибори закінчились, я заздалегідь домовився з президентом, що піду після них у відпустку. Робота була виснажлива. Я організовував електоральну кампанію «Солідарності»: вів її коман­­ду в облраду. Та й на Закарпаття мене перевели відразу з Луганської області. І тут мені кажуть, що в місцевих ЗМІ з’явилося повідомлення, нібито я у відставці. Вони ще б некролог про мене написали. Принаймні перестали б нісенітниці поширювати. Зрештою, ми це повідомлення проігнорували. А потім окремі політтехнологи «центральнозакарпатських» партій почали це розкручувати по Києву. І процес набрав таких обертів, що зупинити його міг тільки президент. Дійшло до того, що Порошенко вимушений був зі мною зустрітися перед камерами, аби покласти край цим розмовам.


Як на Закарпатті з інвестиціями?


— Це загальноукраїнська проблема. Не можна збудувати соціалізм в окремо взятому Закарпатті. Інвесторів бракує по всій країні, не лише в нас. Так, звісно, певні вкладення є, але ми хотіли б мати великі підприємства — на тисячу працівників. Поки що приходять «дрібні гроші» — до сотні робочих місць. Великі суми бояться інвестувати. І підприємців можна зрозуміти: читаючи стрічку новин, мало хто забажає вкладати свої капітали в Україну.
У нас затребуваний туризм. У цьому плані роботи тривають чи не в кожному районі. А оскільки в Криму після останніх подій зі світлом українців явно не чекають, а Туреччина і Єгипет стають небезпечними через війну з «ІДІЛ», ми можемо отримати певні кошти. Окрім того, ми побачили, що наш зимовий туризм дешевший за Буковель. Фактично наші громадяни обирають: відвідати фірмовий магазин чи піти на ринок «Троєщина» й купити скромний костюм.
Нині мене критикують за свята. Називають «фестивальним генералом». Але люди хочуть хліба й видовищ. Без видовищ ніхто до нас не їхатиме, це очевидно. З’їсть турист на обід форель першого, другого, третього дня. А потім спитає: «На що тут подивитись?». Думаєте, відомі фестивалі організовують тому, що про свою культуру не знають місцеві? Ні, місцеві їх лише організовують. Це розкрутка держави. І тут потрібно працювати. Але чомусь усе сприймається в багнети. Одначе якщо ми на фестивалях збираємо тисячі людей, то це їм потрібно.


Після подій у Мукачевому «Правий сектор» присутній на Закарпатті?



— Ні. А хто хоче побрязкати зброєю, то в нас немає бойових дій. Таких людей ласкаво просимо на Донбас: «ЛНР», «ДНР», російський агресор. На Закарпатті мирне населення. Нам не потрібен ні правий, ні лівий, ні середній сектор. Хто хоче воювати, хай їде на Схід.


Як вас сприймають місцеві?


— Ми певною мірою в інформаційній блокаді. Коли виступаємо з різкою критикою Віктора Івановича (Балоги. — Авт.) чи «Єдиного центру», нас не публікують. Але страх — це погана штука, яка минає.
Потрібен час.


Яка ситуація з контрабандою в регіоні?


— Парламент ніяк не ухвалить її криміналізацію. Фактично Україна віддала підакцизні товари, які могли б наповнювати бюджет, контрабандистам. Припустимо, везе людина фуру сигарет. Її спіймали. Так, заберуть машину й товар. А водію випишуть 640 грн штрафу. Це ідіотизм. І ми досі не знайшли способу з ним боротися. Хоча все не так критично, як два місяці тому. Місцевих порушників трохи притисли. Як раніше, «зеленим коридором» у коробках контрабанду не носять. Але полізли контрабандисти з-поза меж регіону. Не хочу наговорювати, може, просто використовують водіїв і транспорт звідтіля, але це факт: ми майже щодня затримуємо великі партії контрабанди з інших областей України. І майже все вмонтовано у вироби з деревини. Зазвичай ці товари їдуть до Угорщини. Але схема, яка вела до Італії, Англії, Франції, Німеччини, завалилась як доміно. Швидко відновити її неможливо. Так, деякі нині йдуть на пролом. Але тільки через прогалини в законодавстві.


Митники співпрацюють із колегами з інших країн?



— Так. У нас усі перевірки робляться вручну. Немає ані навантажувачів, які витягали б контрабандний товар, ані сканерів, щоб перевіряти транспорт. Усе, що було, кинули на Одеську митницю. Тож коли наші митники не можуть провести огляд самі, повідомляємо угорців чи словаків про підозру щодо контрабанди. Вони обстежують транспорт і зазвичай щось-таки знаходять. І після цього можна бути певним: ми вже не побачимо ні машини, ні сигарет, ні водія, який це віз.


Як щодо Львівської тютюнової фабрики? Здається, там цілий цех працював на контрафактну контрабанду?


— Стосовно цього я писав кілька разів. Пан Насіров (Роман Насіров — голова Державної фіскальної служ­­би. — Авт.) відповів, що провели перевірку, підприємство оштрафували приблизно на 3 млн грн. Але на тій фабриці чиста корупційна складова. Дивіться: ніхто з виробників такої продукції самостійно її не реалізовує. Є компанія «Мегаполіс-Україна», яка збуває цигарки. Але Львів продає їх сам. Узагалі в Україні за документами фіскальної служби загубилося 15 ліній із виготовлення цигарок. Вони розмитнені, але куди поділися, ніхто не знає.

Якщо говорити про ринок контрабанди, то на кордоні в нас ловлять донецький і кримський «Хамадей». З’явилися цигарки із Близького Сходу. Можу сказати, що їх завозять морем, іншого шляху немає. Раніше була присутня Гродненська фабрика «Неман» (Білорусь). Коли на наше проханням Кабмін закрив пункти пропуску «Платонове» й «Кучурган», їх поменшало. До того ж, за офіційними даними Гродненської фабрики, вони у Придністров’я постачали стільки цигарок, що все тамтешнє населення мало б викурювати в день по 30 пачок. Явно через непрозорі кордони цей тютюн заходив назад в Україну й рухався далі на Захід.