Ходить гарбуз по Україні, шукаючи… «кришу»!

Пригадуєте? Не першої молодості, лисуватий, ніколи свого огороднього бидла не жалував, а тут припекло, пішов питатись свого роду. Чи ви, мовляв, живі, чи здорові, родичі гарбузові? Де ж ти раніше був, матері твоїй ковінька? Коли нас і пекло, і морозило. Тоді не дуже родичався, своїх не пізнавав. Та біс із тобою. Одізвалися й огірочки, й квасоля, й інші родичі. У казці, яку ви пам`ятаєте.

Не так у житті. Головному гарбузу Ужгорода знов смажений півень клюнув у... Словник ненормативної лексики не застерігає проти цього слова. У гузицю, коротше кажучи. Кримінальні справи повідкривали, газети з телебаченням бавляться. Як у нас заведено. Одні твердять, що фашист, деякі ліплять з ужгородського гарбуза героя. «Я тебя слепила из того, что было». А випадок з ужгородською студенткою та все інше тягне, хочете, не хочете, на статті. І не в гарбузових газетах, а в Кримінальному Кодексі.
Бити ужгородцям пики – гарбузу одне задоволення. Хто ж дасть здачі, коли ти в оточенні братків? Але в суді братки слаба підмога, навіть ніяка. У деяких судах дивні люди зустрічаються, фактично бюрократи. Для них статті Кодексу – священна корова, а ужгородський мер, виходить, не священна. Погано. У слідчому ізоляторі, мається на увазі. Лозинський, який теж із задоволенням полював на людей, виявився спритнішим, хутко зник. А ужгородський мер, хоча й досвідчений у цих справах, забарився. І отримав підписку про невиїзд. На Радванку ще можеш поїхати, або у Дравці, а от щоб до Іспанії, наприклад, то вже зась.
Одна радість – підтримка. Аж чотири ужгородські газети мера «підтримують». Хоча й кишенькові видання, ним приплачені, все одно приємно. Міністр Луценко висловився у тім сенсі, що бити фотографії ужгородцям ніяке не хуліганство. Краще б помовчав, сам товче морди не лише українцям, вже й німцям. Люди скажуть хуліган хулігана прикриває. Це не «криша». Партійний начальник Литвин щось сказав. І як завжди незрозуміло – він за мордобій, чи проти? Тягнибок, звичайно «за» усією душею, якби ще й росіянам…, але навіть поганенького шмайсера не прислав. Теж однодумець, брат-антимасонець називається. Хіба це «криша»? Стріха якась дірява.
А тут такі діла, у Донецьку новий стадіон відкривають. І збираються на свято усі наймогутніші люди країни – президенти, прем»єри, партійні вожді. Кожному варто пальцем поворухнути, щоб усі відкриті кримінальні справи миттю назад позакривати. На жаль, у списку запрошених на торжества найвідоміший скандальний мер усіх часів і народів не значився. Навіть поганенького квитка на стояче місце Ратушнякові не прислали. Та ображатися не час, треба «кришу» кувати, доки «Донбас-Арена» гаряча, а відтак великі люди добріші. Інший би розгубився.
У Ратушняка не виходить полатати дороги чи прибрати сміття, не вміє він дати людям гарячу воду, чи бодай холодну цілодобово, хоча саме для цього й обирався у мери. Але зробити гроші на рівному місці, чи прослизнути туди, де тебе не чекають, тут йому рівних немає. Ось вже й у Донецьку наш невиїзний мер, ось вже й біля знаменитого стадіону. Під»їжджають шикарні авто, виходять віп-персони, сам Ахметов їх зустрічає й тисне руки. А ужгородський мер, незважаючи на свою «всесвітню» антимасонську славу, як той сирота без хвоста, свято життя пропливає мимо. Ніхто його не стрічає, не посміхається йому й не тисне руку.
Україна може не виробляти м»яса та сала, вона може прожити без торгових і рибальських флотів, але такого ще не було, щоб вона опинилася без перекупок. Це справжня еліта і рятівник нації. Біля «Донбас-Арени» еліта торгувала вхідними квитками. Прості у десять разів дорожчі, до віп-сектору у сто разів. Представник ужгородської еліти Ратушняк зторгувався з представником еліти донецької і з широкою посмішкою, як рівний серед рівних, опинився в омріяному місці серед омріяних людей, майже навпроти леді «Ю». Знайомитись було не треба. Святкували подію представники усіх, які тільки є фракцій, і у всіх, які тільки є фракціях побував свого часу нардеп Ратушняк. Інша справа, що ніхто за ним дуже не скучив, ніхто не поспішив обійняти колишнього колегу, чи бодай потиснути йому правицю. А «кришу» треба було терміново кувати.
Он сидить Ющенко, теж колишній помаранчовий соратник. Але до нього не підеш по допомогу. Той пам’ятає як на майдані його облизував. А там Кучма, він можливо все вже й забув. Пружким молодечим кроком ужгородець рушив у бік екс-президента. Та метрів за п»ять його зупинили: ви куди? Я Ратушняк, до Кучми. Не можна. Ви що, газет не читаєте, я той самий антимасон Ратушняк. Охоронець дивився на «знамениту» людину, як на порожнє місце: проходьте, не заважайте. І не треба, он Янукович, це не колишній президент, а майбутній. Ще здаля Ратушняк посилав лідеру Партії регіонів одну з найчарівніших своїх посмішок і махав руками, як доброму приятелю, забувши скільки лайна вилив на нього у 2004 році. Янукович помітив цю мімічну сцену і щось сказав людині, що сиділа позаду. Чоловік дав знак іншому. Перед Ратушняком знову виріс охоронець: не машіть руками, пускати не велено. Та я той самий Ратушняк «антимусон»! Саме тому й не велено.
Такий блискучий задум розвалювався на очах. Ахметов? До того не проб»єшся, та й охоронці, самі можуть натовкти пику. Стільки знайомих облич, а усі нахиляють голови, або й відверто починають розглядати програмки, узрівши знамениту людину. Литвин правда посміхнувся здаля й розвів руками, мовляв, побудую чесну Україну, тоді й поговоримо. Чорти тебе б взяли, коли ти ще щось побудуєш, а мені ізолятор світить. Це ж треба було стільки років протирати штани у Верховній Раді, щоб у скрутну хвилину поговорити ні з ким було. Побачивши зо два десятка гарно одягнених чоловіків, мерів міст України – кинувся до них, але ця Асоціація міст гулко розвернулася до нього гузицями. Раптом якийсь чоловік торкнув Ратушняка за рукав: здається, то вас кличуть. Ужгородський мер з надією озирнувся. Справді, з дальнього кутка віп-сектора хтось запрошував його помахом рук підійти ближче. Ратушняк ступив крок, тоді та людина раптом склала пальці двох рук так, що вийшли грати, окуляри на її носі зловісно виблискували. Це був Яценюк. І водночас остання крапля, яка розвіяла усі надії «знаменитої» людини. Навіть леді «Ю», сівши сьогодні серед народу прикрилася від антімасона розпущеною косою. Це був не його день. І не його свято.
Слідуючого дня гарбуз перелетів на крайній західний стадіон до Львова, мріючи отримати підтримку «свободи» з вільного Лемберга, але й тут йому нагадали про його гасла та заклики, про якихось галицьких покидьків.
Як той недолугий жених, головний ужгородський гарбуз хоча й шукав когось свого роду, та замість «криші» сам отримав гарбуза.
П. Медвідь