ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Хто гострив сокиру для Ярослава Галана?

    19 лютого 2019 вівторок
    Картинка користувача uzhgorod.
    Ярослав Галан, безперечно, був фігурою одіозною, але зовсім не одномірною

    Коли вбили Галана, мені було 9 років. Пригадую, в нашій родині і серед сусідів було переконання, що це справа рук бандерівців. Письменник був непримиренним ворогом “українських буржуазних націоналістів”.

    Мало кому спадало тоді на думку, звідки в ОУН і УПА могли взятися “буржуа”, коли в націоналістичних організаціях переважали сільські хлопці і студенти? Мама моя вважала, що останньою краплею, яка переповнила чашу терпіння націоналістів і греко-католиків, став памфлет Галана “Плюю на Папу!”. Навіть у той час, попри комуністичне і атеїстичне виховання, мама (звичайно, тільки у родинному колі) висловлювала незгоду і нерозуміння такого зухвалого випаду проти глави Католицької церкви і образи багатьох віруючих. А ще пригадую 1951 рік. Тоді у пресі було оголошено вирок через повішення одному з учасників вбивства Михайлові Стахуру. Хтось пустив містом чутку, що страта буде публічною. Називалися різні місця. Пригадую, ми з хлопцями ходили на стадіон “Динамо”... Кілька днів чималі групи людей блукали містом за різними адресами, допоки у пресі не з’явилося повідомлення про виконання вироку у “закритому режимі”... Радянська пропаганда, засоби масової інформації “плювали на Папу” аж до горбачовської перебудови. Принаймні на Львівському телебаченні, де я працював, вже десь у році 1988 один із наших керівників порекомендував цей памфлет Галана не згадувати. Так само як і памфлети “На службі у сатани”, “З хрестом чи ножем?”... Адже у той час вже готувався візит Горбачова до Папи Римського. А відбулася ця зустріч, нагадаю, 1 грудня 1989 року...

    Одинадцять ударів сокирою

    Від 1946 року Ярослав Галан жив у Львові, на вулиці Гвардійській, у будинку №18 (польський люкс). Про це повідомляє меморіальна таблиця на його фасаді. Щоправда, залишилася лише сіра пляма від іншої таблиці - літературно-меморіального музею Ярослава Галана. Тепер у квартирі №10, де жив Галан, розміщено музей “Літературний Львів”. Від Галана тут вже нічого не залишилося, хіба фото зовсім молодого письменника і його дружини Анни Геник. Львівське телебачення не раз вело репортажі з музею Галана. Я пригадую те місце, де колись стояв стіл з друкарською машинкою письменника. Як розповідала тоді екскурсовод, Галан працював над черговим памфлетом супроти українських націоналістів, коли стався замах. На столі лежав аркуш паперу із пожовклими краплями крові... Стіл, друкарську машинку, скрипку, на якій грав Галан, та інші експонати передали у фонди Історичного музею. Я спробував знайти когось із сусідів, які знали Галана. Пані Зіна померла років із десять тому. Але працівники “Літературного Львова” дещо з її розповіді запам’ятали. У неї було добре враження про Галана як про сусіда. До нього, депутата міської ради, приходило чимало людей, багатьом намагався допомогти, дітей пригощав солодощами…

    Майбутніх вбивць Галана - 18-річного студента сільськогосподарського інституту Іллярія Лукашевича і 17-річного бойовика ОУН Михайла Стахура - «навела» на цей дім відома львівська письменниця Ірина Вільде. Вона просила Галана зустрітися з Лукашевичем і допомогти залагодити якусь особисту справу. Цей епізод фігурував у кримінальній справі Ірини Вільде... Це сталося близько одинадцятої години ранку 24 жовтня 1949 року. Зайшовши у помешкання Галана, Лукашевич і Стахур зв’язали телефонним шнуром і шнуром від настільної лампи хатню робітницю Є. Довгу. Під час розмови з господарем, як засвідчують офіційні матеріали слідства, Михайло Стахур витягнув сокиру, яку ховав під плащем. Всього було завдано одинадцять ударів по голові...

    Іллярія Лукашевича заарештували через три дні - 27 жовтня 1949 року, Михайла Стахура - значно пізніше, 8 липня 1951 року. Як зізнався Іллярій Лукашевич, вказівку вбити Галана він отримав від керівника Новояричівського районного проводу ОУН Романа Щепанського - Буй-Тура. Його схопили 22 червня 1953 року. Усі троє у різний час були страчені...

    Хто гострив сокиру?

    З ким би я не розмовляв з приводу вбивства Галана, - істориками, письменниками, пересічними старожилами Львова - усі переконані, що ліквідація письменника-комуніста була операцією, чи, радше, провокацією, радянської спецслужби. В Ужгороді вийшла друком брошура професора кафедри кримінального права Національної академії СБУ Олександра Бантишева та декана юридичного факультету Ужгородського державного інституту інформатики, економіки та права Арзена Ухаля “Убийство на заказ: хто же организовал убийство Ярослава Галана?”. Автори оприлюднили важливі документи матеріалів слідства й судових справ, які ставлять під сумнів загальноприйняту версію вбивства Галана. У цих справах автори знайшли чимало правових суперечностей розслідування та судових засідань і недбалостей кримінально-судової експертизи. Ірина Вільде була присутня на завершальному судовому засіданні у справі Михайла Стахура. Вона оприлюднила останні слова підсудного: коли Стахур почув смертельний вирок, він вигукнув: «Я не винен, я не вбивав. Ми так не домовлялися…». Ці слова дають поживу для роздумів щодо цієї таємничої справи.

    Заступник декана історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, кандидат історичних наук Роман Генега, який вивчав обставини загибелі Галана, стверджує, що переконливих доказів, які б свідчили про пряму причетність керівництва українського підпілля до знищення публіциста немає. Історик зазначає, що у той час український Рух опору був настільки просякнутий на всіх рівнях ворожою агентурою, що наказ про вбивство Галана могли віддати заслані в організацію агенти МДБ. А мета – виправдати нові репресії проти українського національно-визвольного руху. Ці репресії торкнулися насамперед інтелігенції. Невдовзі після замаху з львівських вузів під різними приводами було відраховано 200 «неблагонадійних» студентів. У мемуарах головного чекіста-терориста Павла Судоплатова згадується, що відразу після вбивства письменника перший секретар ЦК Компартії України Микита Хрущов виступив з ініціативою запровадити спеціальні паспорти для жителів Галичини, а також мобілізувати усю молодь на роботу і навчання у фабрично-заводські училища сходу України з тим, щоб знекровити повстанський рух…

    «Більшовики засрали Львів…»

    Галан, безперечно, був фігурою одіозною, але зовсім не одномірною. Він був людиною різнобічних знань і уподобань, здобував освіту в університетах Польщі та Австрії, у Вищій торговій школі в Італії, знав 10 мов… Зрештою, у його поглядах на радянську дійсність відбулася певна еволюція. Краяла серце трагічна доля його молодої дружини Ані Геник. Вона поїхала вчитися на Велику Україну, вступила у Харківський медінститут. 1937 року її розстріляли, звинувативши у шпигунстві на користь фашистської… Польщі. Починаючи з 1940 року, Галан вперто домагався реабілітації дружини, що викликало невдоволення можновладців.

    Від різних людей у різний час чув про виступ Галана на одній із сесій Львівської міської ради. Починався цей виступ драстичною фразою: «Більшовики засрали Львів»… Він мав на увазі засміченість вулиць і площ, парків і скверів. На засіданні наради господарського активу 27 лютого 1947 року письменник вигукнув: «Ганьба вам!». Галан виступав проти зросійщення Львова. Був намір Залізничний район зробити Железнодорожным… Галан рішуче заперечив таку новацію. Ось що пише колишній політв’язень Михайло Горинь у книзі спогадів «Запалити свічку»: «1949 року я був свідком цікавої події. 2 жовтня у Львівському університеті виступив Ярослав Галан. Це був його останній виступ. Ми проклинали Галана. Але цей виступ мене здивував. Це був виступ українського інтелігента на захист української культури. Від того Галана, який написав цикл памфлетів «Плюю на Папу!», тут не було нічого. Галан виявився зовсім іншим…». З усього, що написав Галан, особливе місце займає повість «Гори димлять», просякнута національно-патріотичним духом. Літературознаці вважають, що у цьому творі Галан-художник переміг Галана-політика…

    Мавр зробив свою справу…

    На той час Галан уже не був потрібен радянській владі, все більше і більше дратував її. Незадовго до загибелі Галана звільнили з посади кореспондента газети «Радянська Україна». Близько двох років письменник вів боротьбу за свої п’єси «Під Золотим Орлом», «Любов на світанні», «Вероніка», які заборонила цензура. Галан називав Головліт СРСР «Комітетом розправи з мистецтвом»… Незадовго до замаху у письменника забрали іменний пістолет. Партійні органи посилали Галана читати лекції у найвіддаленіші села області, ніби провокуючи підпілля на розправу з письменником-комуністом…

    Історик Роман Генега з архівних джерел довідався, що восени 1949 року на Галана було вчинено замах під час його прогулянки у Парку імені Богдана Хмельницького. На думку самого письменника, стріляли, очевидно, з військового тиру на Цитаделі. У жовтні 1949 року Ярослав Галан повідомив заступника начальника Червоноармійського РВ МДБ м. Львова капітана А. Дмитрієва про те, що він отримав листа з погрозами на свою адресу. Але той проігнорував звернення, заявивши, що «такий великий письменник нікому не потрібний». Уже після смерті Галана цей факт оприлюднила друкарка цього відділу МДБ Куренкова. Факт звернення підтвердили і двоє оперативників. Але невдовзі Куренкову звільнили з роботи… Сукупність цих та інших фактів свідчила про наближення трагічної розв’язки. Мавр зробив свою справу… Якось Галана запитали, чи не боїться він помсти за свої викривальні памфлети і статті? Відповів так: « Я не чужих боюся, я своїх боюся...».

    Штрихи біографії Ярослава Галана

    Народився 27 липня 1902 року у Динуві (нині – Польща).

    1924 року вступив у Комуністичну партію Західної України.

    У 1934 і 1937 роках був ув’язнений польською владою за політичну діяльність.

    1936 року був одним із організаторів антифашистського конгресу діячів культури у Львові.

    У 1941-1945 роках працював кореспондентом фронтових газет, а також на радіо. 1943 року видав збірку своїх військових творів під назвою «Фронт в ефірі».

    1946 року як кореспондент газети «Радянська Україна» висвітлював Нюрнберзький процес у справі німецьких військових злочинців.


    Борис КОЗЛОВСЬКИЙ

    Рейтинг: 

    Пунктів: 1

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору
    Загрузка...

    Похожие новости