Калина Карабин – майстриня закарпатського рукоділля! (ФОТО)

Найяскравіші спогади мого дитинства пов’язані з селом Нижній Студений, що на Міжгірщині, де я народився, де живе наша рідня донині.

Хата, зведена дідом ще на початку ХХ століття, завжди була ошатна і прибрана, прикрашена вишиваними рушниками, подушками, тканими доріжками та іншими виробами, зробленими членами сім’ї власноруч. У тому будинку, неподалік річки, мешкає моя тітка Калина.
У молоді роки, як багато жінок у селах, займалася рукоділлям, вишивала рушники, в’язала крючком, ткала, поралась по господарству, словом, була гарною ґаздинею. Вироби, зроблені нею, до сих пір зберігаються як сімейна реліквія, нагадують про важкі, але все ж, щасливі молоді роки, сповнені віри, надії…
Калина Карабин (Мишанич) народилася 4 червня 1943 року в селі Нижній Студений у багатодітній сім’ї. Сім класів закінчила в рідному селі, а з 8 по 10 – навчалася в Нижніх Воротах. Успішно закінчивши школу, два роки працювала піонервожатою у Верб’яжській середній школі на Воловеччині. У 1962 повернулась у село, де на неї чекав коханий хлопець, із яким вони побралися того ж року. З 1963 до 1999 року пропрацювала метеорологом на метеорологічній станції в Нижньому Студеному.
Вишивати почала з юних років, адже вдома було з кого брати приклад. Мама чудово вправлялася з голкою і всіляко заохочувала доньку до цієї роботи. Пригадую чудову сорочку батька з домотканого полотна, вишиту моєю бабкою. Довгі роки тато зберігав її як пам’ять про парубочі роки.
Освоївши вишивку, Калина навчилась гачкувати, в’язати спицями, ткати. Незважаючи на важку до знемоги щоденну працю на землі та по-господарству вона знаходила час для роботи, що давала їй духовне задоволення, робила оселю гарною і затишною. Зазвичай, довгими зимовими вечорами вона вишивала, ткала, в’язала рідним теплий вовняний одяг, турбуючись про них. Речі, створені її вмілими руками, донині милують око й радують душу її близьким і рідним, усім хто їх бачить.
У своїх вишивках, як правило, використовувала орнаменти, які бачила на роботах своєї мами або ж інших сільських майстринь. До слова, вони рідко виходили за рамки певних неписаних канонів, що формувалися століттями. Це робило їхню вишивку автентичною і неповторною. У створенні орнаментальних композицій Калина Михайлівна використовувала ромбики, квадрати, прямокутники, трикутники – найтиповіші елементи, що є традиційними у бойківській вишивці. У них переважає червоно-голубий колорит. Саме це й робить її вишивки цінними, адже в них прослідковуються прадавні традиції ремесла, що найбільш поширене у слов’янських народів. На думку багатьох етнографів, бойківській вишивці притаманні основні риси, які характеризують українську вишивку загалом. Вони виявляються у подібності орнаментальних мотивів, прийомів композиційної будови й колориту.
Любов до народної творчості, мистецтва, майстриня передала своїм донькам Наталці й Марії, які теж свого часу трохи вишивали. Але нині, в повсякденних турботах не знаходять для цього вільної години. Однак не забувають виховувати своїх дітей у любові й повазі до народної творчості й багатої культури наших предків.

Володимир МИШАНИЧ, провідний методист Обласного організаційно-методичного центру культури