Камінь віри Кам’янського

Днями у селі Кам’янське Іршавського деканату владика Мілан освятив наріжний камінь під будівництво нового греко-католицького храму.

Місце, де заплановано побудову церкви, – за колишньою фарою, яка потребує капітального ремонту. Поруч, за кілька метрів – старий греко-католицький храм Покрова Пресвятої Богородиці, в котрому нині моляться Богу брати-православні.

О Маріє, Мати Божа, моли Бога о нас…
Доріжка, що веде до каплиці, розташованої всередині колишньої фари, встелена квітами. Діточки чекають владику Мілана, священики деканату (в основному це молоде духовенство) стиха перемовляються, жінки співають пісню до Богородиці. Передвечірнє повітря запаморочливо пахне щойно скошеною травою. До святкової історичної події готувалися, видно, неабияк: галявина невеличка за фарою, де в майбутньому постане новий храм, так акуратно скошена, як ножицями. Лиш посеред пахучого зеленого килима видніє столик, накритий білою скатертиною, на ньому – камінь і хрест. На камені – надпис білою фарбою. Дата і місце. Через півгодини той камінь вже стане історією – ще одним каменем міцним, доданим до фундаменту єпархії, яка відбудовується-відроджується вочевидь не без помочі Небесної Заступниці нашої. Квіти, хліб-сіль – архієреєві, і віршики маленьких кам’янських вірників – також, не просто слова римовані, а впевненість у тому, що в скорому часі молитва вже буде під «небом» храму нового. Якби ту віру, що в очах цих дітей нині, – та в серце кожного дорослого!
А поки звучить неповторна мелодія Молебня, що вибиває душу з грудей і відносить її до неба: «О Маріє, Мати Божа, моли Бога о нас…». Так не співають більше в світі ніде. Такою чудовою мелодією можна вітати тільки Матір найріднішу. Травень – місяць Пречистої Діви Марії, коли Церква наша щодня возносить Їй хвалу…
Молебень до Богородиці, освячення наріжного каменю й Архієрейська Служба Божа – три складові однієї події в Кам’янському – практично це духовне зачаття нового храму.
Духовно підтримати сімдесят сімей тутешніх греко-католиків поприїздили вірники з багатьох довколишніх парафій. Тож у тимчасовій каплиці, всередині фари – яблуку ніде впасти, стільки назбиралося люду: жінки, діточки, молоді матері з немовлятами. Чоловіків небагато. І співають Службу Божу вони з дяками. Часи такі, що сильна половина віруючого люду нині на далеких заробітках. А до тих, які того вечора тут зібралися, владика Мілан мовив у своїй проповіді: «Вже минуло двадцять два роки, як була відновлена греко-католицька спільнота в Кам’янському, 63 роки від ліквідації нашої Мукачівської греко-католицької єпархії, і в тому числі парафії нашої тут, де служив отець Степан Легеза, який був засуджений невинно на 25 років, котрий помер, як мученик. І впродовж тих 22 років не дочекалися того, щоби молитися в нашому старому храмі навіть почергово. Коли два з половиною роки тому на Покрова я був тут, у Вас, і висвячував отця Василя Кузьму в ієреї, сказав Вам, що є ще десь тридцять церков, будівництво яких треба розпочати. За ті два з половиною роки те число зменшилося. Я сказав тоді: «Одна з них є Ви». Тяжко вирішувати нове будівництво. Радість можемо мати тоді, коли освячуємо вже церкву, коли будова завершена. Хоча Господь дав мені ласку освятити 133 церкви. Та кожний початок є трудний. Але в даному випадку немає на даний момент іншої можливості…. На жаль, старше покоління відходить, які могли би пам’ятати історію. Молоді вже нічого не знають з того, що було, не знають історії, про яку їм ніхто не говорить. І тому, якщо хочемо дійсно виховувати наше майбутнє, тобто дітей і молодь, щоби вони з радістю прийшли до своєї церкви, вінчалися тут, хрестилися тут, у Кам’янському, немає іншого шляху, лише – почати будівництво. І тому, надіючись на поміч Господа, Який допомагав нам на тих всіх місцях, де побудувалося вже понад 165 церков в нашій єпархії і будується ще понад 50, було освячено й цей камінь, щоби розпочати з Божою допомогою ще одне будівництво в цьому селі, яке називається Кам’янське».
Є ким тішитися в Бозі…
Кам’янським вірникам у всі часи Бог помагав, зміцнюючи їх віру і силу, даруючи Свою благодать. Недарма саме з-поміж них вийшов отець Василь Кузьма – священик від Бога, талановитий педагог і нинішній директор єпархіального духовного центру ім. Блаженного Івана Павла ІІ під покровом ікони Мукачівської Божої Матері. І ще двоє кам’янських вірників – Іван Ваш та Іван Кузьма нині є семінаристами, а недалеко вже день, коли стануть духовними отцями, будуть приводити людей до Бога. Тож вірники цього села з такою міцною назвою вже можуть дякувати Господу за багаті духовні плоди – троє богословів з їхньої однієї парафії! Є ким тішитися в Бозі…
А ще згадують нині тут і рік 1995-й, коли отримали приміщення для Богослужень. Доти не мали місця для молитви. Дехто їздив на Служби Божі до храмів сусідніх сіл — Заріччя, Сільця, Дунковиці. Та приміщення для молитви таки отримали… Великих зусиль для цього доклав практично кожен вірник. Це був будинок старовинної, великої в минулому лікарні, де колись оздоровлювали хворих. Невдовзі для служіння до сіл Кам’янського та Хмільника приїхав отець Василь Бушко. І саме завдяки його зусиллям був здійснений капітальний ремонт того приміщення («Благовісник», № 11 (207), 2009 р.).
Нині ж, упродовж декількох місяців, вже служить тут отець Іван Мікловші. Фару, розповідає він, планують відновити, бо «священикові десь треба жити». Адже поки що отець із дружиною і п’ятьма діточками проживають в селі Верхні Ремети. А побудова храму в Кам’янському… Тут все непросто: треба й кошти для будівництва, і руки працьовиті будівничих. «Думаю, що з Божою поміччю все вдасться», – прощаючись до зустрічі наступної каже нам із колегою отець Іван. Маємо надію на ту поміч…
А тимчасом над Кам’янським тихо опускається густа пелена ночі, яку наскрізь пронизує променем Божим молитва святого Ружанця, що його владика Мілан на зворотній дорозі молиться, і семінаристи зі своїм архієреєм разом моляться, та й ми, журналісти, з Преосвященним владикою молимось і витрушуємо пісок інформаційного сміття із душ, і ставимо життя своє на міцний камінь віри…

Мирослава Мацо