Кажуть, за станом туалетів можна визначити культурний рівень мешканців населеного пункту... (ФОТО)

Нам, на жаль, ще далеко до місць громадського користування з музикою та підігрівом, як це заведено у розвинених країнах, але краянам, принаймні, набридло терпіти неприємні запахи, брудні кабінки у делікатних місцях загального користування.

А з «привітними» адміністраторами барів і кафе, мабуть, зустрічалося чимало хустян. Якщо нічого не замовити, то до вбиральні — зась, та й незручно якось… використовувати чужу приватну власність для особистих потреб.
Тільки ж от халепа: де знайти хоч більш-менш ошатну вбиральню, коли несила терпіти… До загальноміських заходів у Хусті, як правило, неподалік від сцени встановлюються біотуалети. Однак у будні краянам інколи доводиться довго шукати WC. У той же час усі вбиральні Хуста є приватними, а їхні «монополісти» власники не особливо переймаються порядком у громадських «інтимних» закладах, а ціни встановлюють доволі високі.
– Туалетів у Хусті не вистачає катастрофічно. Якщо навіть є вбиральня, то варто прилаштовувати поруч якість позначки, стрілочки, щоб люди знали, де її шукати. Адже «сортири» розташовані, зазвичай, у нелюдних місцях і ніхто про них не знає, – каже частий гість колишньої столиці Карпатської України, драгівчанин Петро Рішко.
Відсутність WC – не єдина незручність для хустян. Скажімо, на центральному міському ринку є акуратна, приведена до ладу вбиральня, правда, зі смішною назвою: «Їдальня». От і розумій, куди тобі йти… до туалету, чи до кав’ярні…

Неподалік кафе «Легенда», прямо навпроти синагоги «квартирує» інший «нужник» – жалюгідний, брудний, із відром для зливу води всередині … А які запахи «парфумів» кружляють у повітрі вбиральні – ні словом сказати, ні пером описати… Та й ціна, якщо в більшості більш-менш візуально привабливих туалетів – гривня, гривня п’ятдесят, то в цьому – дві гривні.
-На щастя, туалетом у місті користуюсь нечасто, але в одному з них нещодавно довелось побувати. Враження – дуже негативні. Не дивно, що бомжі облюбували собі для «особливих потреб» монумент Слави, бо в громадських клозетах і ціна не низька, й сервісу ніякого, – ділиться враженнями хустянка Анастасія Демко. – Безкоштовного туалету в райцентрі немає взагалі, тож, здавалося б, платні мають бути впорядкованими. Та де там! Нецензурні написи на стінах і піввікові унітази… от весь «комфорт».
На жаль, санітарний стан більшості туалетів Хуста справді жалюгідний. Кабінки деяких із них не обладнані навіть дверима, паперу немає, та й працюють вони із вихідними і це цілодобово…
-У центральній частині міста, безперечно, повинні бути хоча б два туалети. Зараз міська рада саме вивчає дане питання, тож незабаром проблему буде вирішено, – розповідає заступник Хустського міського голови Іван Фетько. – Зазначу, що всі «будиночки невідомих архітекторів» мають господарів – приватних підприємців, жоден з них не перебуває на балансі влади. Та, тим не менше, існують певні загальноприйняті норми щодо утримання та належного стану об’єктів господарювання і хазяї зобов’язані дбати про естетичну привабливість своїх «дітищ». До речі, під час проведення масових заходів, міська рада розміщує в центрі біотуалети. Та портативні вбиральні, хоч і є найоптимальнішім виходом задоволення потреб краян, та розраховані на тимчасове розміщення. Розумію, що із власниками стаціонарних туалетів потрібно проводити певну роботу щодо покращення якості надання послуг.
Прикро, та мала кількість вбиралень у Хусті і низький сервіс призводять до того, що краяни справляють потребу там, де є можливість… Але ж подібні дії розцінюються правоохоронцями, як дрібне хуліганство… Звичайно, ніхто нікого за «туалетні правопорушення» не штрафує, але ж теоретично людині «загрожує» накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів, громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин, виправні роботи, терміном від одного до двох місяців із відрахуванням двадцяти процентів заробітку, або ж п’ятнадцятидобовий арешт.
Та з іншого боку, біля малої залізничної станції, де можна попроситись від чергової до безкоштовного туалету (його добре видно з усього перону), більшість із тих, хто очікує потяг, влаштовує вбиральню просто неба… Виходить, декому кущі аж надто рідні…