Кінь на Закарпатті - антикризовий засіб пересування (фото)

“Вороний” на селі – найперший антикризовий засіб пересування. Нині коні в ціні, на ринку покупців не бракує, а молодняк замовляють ще з осені. Найдорожчі – робочі мерини, в залежності від віку та породи кінь коштує від 1200 до 5 тисяч, повідомили кореспонденту UA-Reporter.com.

На околиці Мукачевого, неподалік центральної торговиці – чи не найбільший кінський ринок Закарпаття. Підводи, запряжені одним чи парою, стоять обабіч траси. Не зважаючи на ранішній час, тут жваво йде торгівля.

“Файного коня має Мікі-бачі, а молодого жеребчика тут годі й шукати, -- каже пан Тібор, який не пропускає жодного кінського базару. -- За молодняком нині черга, дійшло до того, що покупці домовляються з заводчиками коней наперед. Чекають поки кобила народить та ще 2-3 місяці, щоб маля підросло. Найбільше купують коней навесні. Зазвичай, наші клієнти – селяни, які працюють з лісом. У Мукачевому коні вгодовані та холені і коштують дешевше. Ціна залежить від породи. По Українок, Будьоновських та Орловських сюди й не потикайтесь. В нас лише “Закарпатські” та гірські “Гуцулики”. Найдорожчий на нинішньому базарі он той кінь, сірий у яблука, що стоїть біля огорожі. Йому сім років, а середній кінський вік – 35. Отже це -- робочий кінь. За нього й 1200 баксів віддати не шкода. Однорічне жереб’ятко коштує від 500 до 800 доларів. Великий кінь – від 900, та є й “родзинки”, що вартують й до 5 тисяч”.

Окрім селян, на ринку постійні клієнти – лісники, є й кілька “новоукраїнців”. Біля 59-річний Міклуша Вірага скупчилися покупці. Чоловік не уявляє своє життя без “вороних”, а приїхав на ринок підводою, запряженою двійкою відбірних коней. Восьмирічний мерин Шоні нервово озирається навкруги, а його подруга Гойно, як справжня леді сумирно стоїть поруч, гордовито піднявши голову. Ґазда бере величезний гребінець, чеше коням гриву. Шоні аж прогнув спину від задоволення, вдячний, лизнув руку хазяїна шершавим язиком.

“Нині у моїй стайні п’ятеро коней, -- хвалиться чоловік. -- Трійко робочих, двоє піврічних жеребчиків і одне “немовля”. Щороку кобила приносить по одному малюку. Місяць тому продав лошаків, що народилися минулої весни. Не прогадав, за кожного отримав по 850 доларів. А нині мають приїхати за одним з жеребців. Покупець із сусіднього району, а замовив коника ще восени. Чекав поки жереб’я виросте та навчиться кінської “грамоти”. Мої коні не лише вгодовані та міцні. Вони ж бо ще й навчені: знають усі команди рухів, а які це добрі і лагідні тварини”.

Щоденний раціон – овес, комбікорм та сіно. За день дорослий кінь з’їдає на 15 гривень. Та вони ж і заробляють на цілу сім’ю.

“У селі без коня не проживеш, хіба що маєш “металевого”. – розмірковує чоловік. – А в місті на конях багато грошей не заробиш. Зазвичай люди просять щось перевезти. Постійні клієнти – пенсіонери, що мешкають у центральної частини Мукачевого. Там вузькі дворики старої чеської забудови. Машиною на заїдеш, а підвода пройде. Та циган без коня не може, тримаю їх не для заробітку, а для душі. Мрію придбати коня Будьоновської породи. Цей велетень важить понад тонну. На зріст більше метра вісімдесят. Коштує він від трьох тисяч доларів. Гроші – не проблема. Їх можна заробити. Та на Україні таких коней не має, за ним слід їхати до Росії”.

А Іван Долгош віднині щасливий власник трирічного Барка. Кінь гуцульської породи обійшовся ліснику з Рахівщини у 1200 доларів. Щасливий горянин сідлає скакуна і гайда навипередки з “мерседесом”.