Книги сьогодні не в такій шані, як того хотілося б...

Та, попри все, свалявська кіоскерка Тетяна Вдовіна як може, так і пропагує гарне ту чудове слово Мирослава Дочинця (див. фото).

Ця жінка-продавець – перед вами на знімку. Прохала, аби не виставили фото будь-де, щоби з неї опісля злостивці не кепкували. Їй було пообіцяно: світлина знайде своє місце на сторінках газети "Вісті Свалявщини". І тільки за такої умови Т. Вдовіна витягнула з етажерки три видання Дочинця ("Вічник", "Криничар", "На многії та благії літа") й коротко розповіла про свою роботу, про те, як духовний хліб продає. І цим, до речі, пишається. І сама читає, й іншим бажає бути ближче до слова, бо книги, навіть не зважаючи на електронний вік, їхню дорожнечу тощо, цілу епоху ще домінуватимуть у цій сфері. Особливо такі перлини, як доробки нашого 57-річного земляка...
Відтак наголошує: більшість подалася у великий бізнес, де гроші сиплються, немов із міха, вона ж радіє, коли заробить якусь там сотню-другу гривень. Бо і насправді, на реалізації ані книжок, ані газет чи іншої аналогічної продукції ніколи не розбагатієш. Це, як кажуть, загальні міркування стосовно бізнесу у цій сфері. А щодо конкретики, то останніми роками люди і насправді утратили всякий інтерес до чтива, найперше він упав на Закарпатті. У інших регіонах книжки у значно більшій пошані, мукачівця Мирослава Дочинця у тому числі. Є краї та міста, де його книжки – ранні та найновіші – у кожній сім‘ї на найвиднішому місці.
– Буває, що у цей маленький кіоск (навпроти залізничного вокзалу) заходять по двоє-троє та всі разом прохають прозу Мирослава Дочинця, – розповідає пані Тетяна. – Хвалять кожну його книжку, кожну цікаву фразу тощо. Вони в нього неабиякі – яскраві, філософського змісту, витончені гумором і помережані живим закарпатським діалектом. Якось знаменитий літератор приїздив у Сваляву, залишав тут свої томики. Їх розкупили вмить, найперше беруть туристи та санаторники. Відтак іще замовляють. Як-не-як, пан Мирось – лауреат Шевченківської премії в галузі літератури. Авторитет українського слова...
А коли співбесідниця почула, що кумир мільйонної армії читачів знову вирішив своїм черговим приїздом потішити любителів друкованого слова Сваляви, і собі запланувала побувати на такій творчій зустрічі. У якій аудиторії та якого числа вона відбудеться – поки невідомо. Але однозначно, що письменник і видавець М. Дочинець таки навістить це курортне містечко, де в нього чимало прихильників його щедрого дару-таланту. Добро дали на таку зустріч у районному відділі культури, а колеги з БК та бібліотеки одразу аж у долоні заплескали, коли довідалися про таку гарну новину. Коли всі ці нюанси узгодять між собою – тоді сповістять закарпатця, що з нетерпінням чекають на його творчий вечір.
Звісно, цікавляться також іншими авторами, але менше. Є на полицях Василь Шкляр, книжки інших сучасних та модерних прозаїків. Запитують Євгена Гуцала, Юрія Винничука, навіть Франка, Чендея, Лубківського. Натомість пальму першості у пошуковому "гуглі" книжкової крамнички міцно тримає Мирослав Дочинець. Пані Тетяна зізнається, як той гарно пише та цікаво, тож і заробив воістину всенародну любов і шану. Ще б закарпатці так полюбили чтиво, як його шанують у інших регіонах країни, то ми б стали найосвіченішим краєм, де не тільки руками гарують, але й духовний хліб шанують.
І насамкінець. Книги ми любимо з тих пір, як вони з‘явилися, шануємо здавна, але коли немає що їсти, то не до них. У таких випадках стаємо поціновувачами хліба іншого – істинного, а не духовного. Та, попри все, Т. Вдовіна докладає всі зусилля, аби й надалі популяризувати шевченківського лауреата М. Дочинця, аби його письменницькі труди ще більше знали на національних теренах, аби українське слово звучало гідно та велично завжди й повсюдно.
Михайло ПАПІШ