"Кримінальне" ківі, або Злочин без кари

Непокараний кримінал обов’язково відтворюється розширенням. Днями, а точніше в ніч із суботи на неділю, 7 лютого 2016 року, злочинці знову вдерлися в офіс відомого селекціонера Генріха Стратона на вулиці Квітів.

Попередньо отруїли собак та виламали замки на дверях. Правда, цього разу вкрасти їм майже нічого не вдалося (крім фотоапарату, який лежав на столі), бо їх метою був сейф, який виявився занадто міцним для аматорів.

Цілком зрозуміло, що крадії знали, куди йшли і діяли за прямою наводкою. Та й, по суті, і замовники з навідниками й виконавці цього злочину добре відомі, бо подібні пригоди вже мають давню історію. Але наша правоохоронна система, як відомо, призначена не для боротьби зі злочинністю, а для її «кришування» та політичних розборок. Бо занадто обтяжливою є її генетична спадковість.

Ця класична рейдерська атака на авторський бізнес закарпатського біолога-підприємця тягнеться ще з 2010 року. Було тут і побиття та пограбування біля власного під’їзду, і підкидання наркотиків. Двічі грабували теплиці з саджанцями ківі за знайомим почерком з отруєнням собаки. Все це супроводжувалося неодноразовими погрозами та навіть стріляниною з травматичної зброї безпосередньо на ділянці. (Останню погрозу подаємо у скрін-шоті).

Паралельно експлуатується торгова марка авторського сорту та продаж під нею усякого непотребу. Як говорить сам Генріх під назвою «Ківі Карпат Стратона» продають звичайні сіянці, якості яких передбачити неможливо. Восени біолог виграв суд першої інстанції, а потім й апеляцію по захисту авторських прав у ТОВ «Ківі-ленд», засновниками якого є В.Чепканич, Л.Харченко, В.Логін. Власне, перше прізвище фігурує у всіх згаданих скандалах та погрозах і тут не треба жодних аналітичних здібностей, щоб здогадатися, кому знадобилися саджанці в такій кількості з теплиць Г.Стратона. Причому, захист «Ківі-ленда» наводив унікальний аргумент: мовляв, сорт вони назвали на честь давньогрецького філософа Стратона, а Генріх Стратон не має до нього ніякого стосунку.

Але правоохоронна система проявляє у всіх цих випадках разючий спокій без найменшого результату кримінальних розслідувань. Зрозуміло, що їй не вистачає волі, професіоналізму, засобів. Однак у випадку з обшуком та знаходженням білої речовини, схожої на наркотики, могли б чітко визначити замовника. Але не схотіли і справу тихо зам’яли. Так і породжується безкарність, якщо відкинути підозру про безпосередню змову.

Звичайно, цю історію не можна порівняти за масштабами зі скандалами навколо Житомирської кондитерської фабрики чи Одеського припортового заводу. Проте всі докупи вони створюють те, що називається «інвестиційний клімат». І коли біолог замість того, щоб знаходити оптимальні можливості пристосовування живої природи до навколишніх умов, боротися з природними шкідниками та хворобами, змушений більшість часу та ресурсів витрачати на захист від паразитів в людській подобі, тоді ми й маємо дикунське суспільство з примітивною продуктивністю праці у всіх галузях, а не лише сільському господарстві.

Не можна сказати, що влада зовсім не звертає уваги на ківі-бізнес на Закарпатті. Перші прояви зацікавленості в ньому міністерство сільського господарства виявило ще при президентстві Віктора Ющенка. Відповідні вказівки про сприяння були спущені на район, де все й закінчувалося благопристойними розмовами. Час від часу вони виникають й тепер, бо існують певні програми підтримки вітчизняного виробника саджанців, але уся система державного управління настільки бюрократизована та корумпована, що недовіра перевищує можливі вигоди, тому далі співбесід справа не йде. Та й іншого ставлення до держави не може бути, коли вона не виконує своєї основної функції – забезпечення безпеки. Причому, на всіх рівнях, починаючи від уже згаданого примітивного криміналу і закінчуючи міждержавними угодами.

Бо, до прикладу, при великому зацікавленні саджанцями у Словаччині, їх не можна офіційно вивезти з України, оскільки для Євросоюзу ми – країна третього світу, а значить – жодним нашим документам там не вірять. До речі, правильно роблять, знаючи вітчизняну практику паперотворчості, де за гроші можна намалювати будь-який карантин, аналіз чи ще щось, які до реальності не мають жодного стосунку. Тому у всіх приватних та напівофіційних розмовах пропонують домовлятися, оскільки, мовляв, життя та закон це різні речі.

Не можна опертися на державу і в стосунках з природними монополістами, які цією ж державою породжені. Вже два роки ми добиваємося від «Закарпаттяобленерго» підключення до мережі, оскільки енергетичний монополіст не хоче виконувати ним же написаний закон. А прагне вичавити зі споживача всі можливі соки ще на етапі підключення, користуючись відсутністю альтернативи. А суди у цих спорах не бажають конфліктувати з величезним монстром, відфутболюючи справи за формальними ознаками. Таким чином всі витрати знову лягають на плечі пересічного підприємця та споживача, а енергетичні «генерали» спокійно за двісті гривень скуповують голоси, щоб писати закони, які, в разі потреби, можна й не виконувати.

Так формується зачароване коло, коли від підприємців вимагаються не креативні ідеї, праця та знання, а міцні м’язи, наглість та підкорення системі. До речі, не випадково одне з найуспішніших фермерських господарств області «Коник» очолює колишній прокурор В.Мелеш. Бо так співпало, що його небайдужість до землі була підкріплена прокурорськими досвідом і зв’язками. Але це, радше, щасливий виняток, який тільки підкреслює ненормальність системи, яка не може вирватися з пут середньовіччя.

P.S. Насамкінець про технічні можливості наших правоохоронців в інформаційному віці. Одна з наших колег випадково загубила чек на 200 грн, проплачений на терміналі. Його знайшов інтелігентний чоловік і вирішив повернути власниці. Звернувся в банк, звідки його направили до СБУ. Через півгодини він вже прийшов додому до цієї колеги – за адресою, яку йому там знайшли за їх інформаційною базою. Звідси риторичне питання. Як при таких можливостях може бути така безсила держава?
Віктор Пащенко