Криниця із природною сіллю на Хустщині відома не лише на Закарпатті, а й за кордоном (ФОТО)

У цьому селі й по сьогодні збереглася криниця із природною сіллю, відома не лише на Закарпатті, а й за кордоном.

Серед основних бальнеологічних ресурсів мінеральної Хустщини є  4 унікальні родовища різної мінералізації:  Шаянське, Драгівське, Велятинське, Нарцис. Також відомі і численні окремі водопрояви мінеральних вод (49 свердловин, 42 джерела). Серед водопроявів – хлоридні натрієві води, розсоли (Шаянське, Велятинське родовища, а також у с. Олександрівка) Солотвинської западини.

Ці води показані і для пиття, і для купання. Ще застосовують для інгаляцій, виготовлення лікувальних солей, та для розливу у промислових цілях.

Розливаються 4 види мінеральних вод – Хижанська, Шаянська (Шаян), Нарцис та Драгівська (с. Драгово).

Цілющі джерела Марамароша були відомі з прадавніх часів, згадки про мінеральні джерела на південно-східних околицях смт. Вишково, що на відстані 15 км від м. Хуст, з’являються починаючи ще з 1753 р. Відомо, що тут у 1818 р. на базі вуглекислих гідрокарбонатних залізистих мінеральних вод була заснована одна з найстаріших і відомих купалень Марамороської жупи –«Замкова купіль». Тут у 1952 р. було відкрито будинок відпочинку, а в 1957 р. – санаторій.

На базі Шаянського родовища вуглекислих мінеральних вод у Шаяні 1952 року було відкрито санаторій «Шаян» на 150 місць. В умовах курорту для питного лікування, вуглекислих мінеральних ванн, промивань кишечника та іншого порожнинного введення використовуються гідрокарбонатні натрієві води свердловин № 4, №2 42 біля підніжжя г. В. Шаян.

Хлоридно гідрокарбонатна мінеральна вода св. № 2 біля підніжжя г. М. Шаян, що однією із перших була рекомендована для лікування урологічних захворювань ще у 50-ті роки XX сторіччя, в тому числі корифеєм медицини Закарпаття професором А. Фединцем, в умовах курорту Шаян використовується тільки для питного лікування, а з 1999 року почала розливатись у пляшки. Розлив мінеральної води «Шаянська» зі св. № 242 розпочався ще в 1964 році.

«Драгівська» – вуглекисла хлоридно-гідрокарбонатна, натрієва, борна вода з мінералізацією 4,0-7,1 г/дм³. Драгівське (мінеральна вода) родовище відоме ще з часів язичництва, карпатські русини називали його «Цілющою криницею». У середні віки тут будували каплички та купелі, наприкінці XIX ст. існував розлив мінеральної води «Драгівська», але ці старожитності було знищено в роки Першої світової війни.

Термальні води курортного Велятина, привертають увагу підвищеним вмістом брому та йоду (бром має сильно заспокійливі властивості на людське тіло). Воду отримують зі свердловини, глибиною близько кілометра, при температурі від +40 до +60 градусів за Цельсієм. Перед безпосереднім використанням у процедурах її охолоджують до прийнятної, для людського тіла, температури (30-38 градусів цельсія). За мінералізацією «Велятинська мінералка» не поступається морській воді.

Неабиякої слави мінеральне  родовище принесло ще у 20 столітті й селу Олександрівка. За свідченням людей, популярність глибинка отримала завдяки своєрідній криниці, де добували ропу, іншими словами – сильну солену воду, яка нагадує зовнішнім видом мармелад через дуже велику наявність солей.

Розповідають, що у свій час знаменита шандрівська криниця приносила значний дохід селу. До джерела з’їжджалися люди з усіх усюд на возах. Набирали тієї ропи у діжки, а згодом використовували у квашенні фруктів та овочів. Жителі села випаровували її і таким чином добували чисту сіль.

Через великий транспортний потік Олександрівка розширила свою інфраструктуру,  а особливо розвинулося бондарство та солеваріння.

І зараз по сіль до глибинки з’їжджається чимало туристів із закордону, сусідніх – Угорщини, Чехіі та Словаччини.  А місцеве населення продовжує використовувати її у господарських потребах. До слова, за свідченням геологів, майже вся Олександрівка стоїть на великій соляній шахті.

Мирослава Головнич.

Нагадаємо, Більше 250 рідкісних видів дерев можна побачити в Національному Ужанському парку на Закарпатті