Легендарний листоноша Закарпаття був не тільки поштарем, а й різьбярем! (ФОТО)

Федор Фекета – легендарний листоноша, є визначною історичною постаттю, не забутою на Перечинщині і по сьогодні. Сумлінним обов’язком перед народом посол таки утвердив найбільшу істину у цьому житті і його подвиг не був таки даремним.
Багато років мандрував із торбиною, завжди наповненою численною кореспонденцією. Пішим маршрутом діставався поштар до найвіддаленіших місць, де його очікували із нетерпінням. Адже на той час не було ні Інтернету, ні мобілок, ні телевізорів. Тож єдиним засобом інформації були ті газети і рукописи, які доносив у кожну оселю поштар. Нині листоноші більш модні – у них є і телефони, і що головне – помічник велосипед.
А народився Федор Фекета у мальовничій столиці Турянщини – Тур'я-Реметі, у простій і бідній родині. Усе життя його минало у злиднях – і дитинство, і зрілий вік.
Розповідають, що із роботою у ті роки було дуже складно. А отже, єдиним виходом бідняка було рознесення кореспонденції.
Кожного дня із Тур'я-Ремети, через гори у бік Маковиці, ходив до Ужгорода. Розносив листи, грошові перекази та газети. Із ранку виходив із села. А по обіді уже був у Оноківцях, чи Кам’яниці. Був одягнений у гуню, капелюх від дощу. За помічницю була у нього дерев’яна палиця. Не один раз оборонявся від вовків тією палицею, розповідають мешканці, тягнучи торбу через гори.
А на роботу не скаржився той бідолаха. Та й чи міг він жалітись… Ішов до людей, а руки терпіли ношу!
У будь-яку пору – і у зливи, й морози, терплячи вагу тієї торби, неустанно і гідно виконував листоноша відповідальний обов’язок. Адже від нього, від обов’язку, він і залежав. Бо та робота йому давала останню надію у цьому житті.
Розповідають односельці, що Федор Фекета був настільки бідним, що у хаті, бувало, не вистачало і борошна. Ой і забідкався одного разу перед Великоднем той листоноша:
– Не буде у мене паски, не має із чого її випікати. Не вже отака моя доля? Міркував листоноша і надумав, що зробить урочистий хлібець, гарно вирізавши його із дерева. Адже був листоноша і майстром у різьбленні.
От і вирізав паску він із древа, а та така видалась гарна, що й собі не повірив. Полакував оте різьблення та й залишив аби трохи підсохло. Другого дня поклав пасочку у мішок і поніс її на освячення до місцевого храму. Один пан стояв поруч із Фекетою на Великодньому освяченні. Залюбувався тією хлібиною, що вона така біла і гарна, а у нього підгоріла, що коли бідний різьбяр відвернувся, пан тут же поміняв пасочки місцями.
Як повернувся до дому по службі, Федор Фекета очам не повірив, що його паска із дерева стала паскою із білої муки. – Оце Бог мені допоміг. Він послав чудо за мої молитви!
Пам’ятають сельчани і випадок із легендарним листоношею, коли той за одне зрубане дерево лишився руки. І чи правда це, чи неправда, а говорять: «Федор Фекета пішов до лісу, який належав пану і вирішив тут нарубати кілька полін до печі. А багатій це помітив і наказав його людям упіймати зловмисника та дати йому по за слузі, як посмів рубати на панській території…»
За наказом пана, як зауважують реметяни, за той злочин Федору Фекеті було відрубано руку на одному із пнів у тому ж лісі.
Ти диви – жорстока розправа. А сьогодні Закарпатський ліс вивозять не міряно. Повні фури із довжелезними трамами кудись мчать і мчать. І бозна куди... –А найбільше вирубують ліс роми і волохи, – бідкаються реметяни. Ой-ой! А тоді ж за якесь там поліно до печі, аби зігрітись, Федор Фекета був наказаний.
Життєвий шлях Федора Фекети, за законами долі, був не великим. –Одного разу, виконуючи свою місію у рознесенні пошти, – розповідають реметяни, – мав дуже велику спрагу, то і напився води із криниці. Вода була надзвичайно холодною, через це і захворів листоноша на запалення легенів, а опісля і помер. Але деякі із реметян зауважують і на іншій версії що до смерті листоноші, мовляв, розносячи кореспонденцію, листоноша переходив через річку узимку і провалився під кригу. А перед смертю ще встиг із останніх сил викинути важку сумку із поштою на берег річки…
На сьогодні хорошою згадкою про листоношу є відлитий реметянами барельєф на стіні Туря-Реметівської православної церкви. Той барельєф добрі люди виготовляли на місцевому залізо-ливарному заводі ще у 19 столітті, де було відлито і унікальний пам’ятник Гераклу, який бореться із величезною гідрою. Пізніше, на місці залізо-ливарного заводу було утворено державну племінну конюшню, славнозвісний жеребчинець.
На пам’ятній дошці на храмовій стіні Федору Фекеті написали:
«Въ Память Приязности, Тверезности, Чесности и Послужности Посла Феодора Фекета. Померъ р.б. 1838».
Уже пізніше Михайло Белень – заслужений художник України виготовив і бронзовий пам’ятник Федора Фекети, який у 2005 році було встановлено у центрі міста Перечин, де згодом виріс і парк із зеленим насадженням, гарними ліхтарями, дерев’яними лавицями, фонтаном і кованою огорожею.
Не один раз охочі біля пам’ятника Федору Фекеті влаштовують захоплюючі фотосесії. Тут гуляють закохані і щебече весела юрба дітей.
І бачив би той пан, який величний тут листоноша у бронзовій одежі, ступаючий із каменя на камінь у гірському потоці.
А поряд із пам’ятником листоноші видніє і Розп’яття Ісуса Христа із неймовірними квітами навколо. Ідеш і милуєшся тією красою. А недалеко від пам’ятника історії ще і пам’ятник віри, духовності – капличка Божій Матері, де майже постійно люди запалюють лампадки у пам’ять за полеглими солдатами у зоні АТО.
І хоч багато разів над пам’ятником знущалися вандали, викрадаючи залізну палицю, аби продати, Федір Фекета зумів витримати і цей глум над собою. Але сьогодні його славні нащадки уже нізащо не дадуть зруйнувати безцінного пам’ятника на рідній землі.
Мирослава Головнич.
Фото автора.

ЧИТАЙТЕ також: Непрохані гості: помешкання жителів Закарпаття оточують змії!