Лев Луцкер: "Нині в КВНі можна і уряд критикувати, і політиків, і президента..." (Фото)

Цього дня поки немає в реєстрі всесвітніх свят ООН, як, утім, він досі не набув офіційного статусу ні в нас, в Україні, ні в Росії. Проте, беручи до уваги розмах КВНівського руху, виключати, що невдовзі він усе ж з’явиться в переліку визначних дат, не можна.

А тим часом кавеенівці - і гравці, і їхні прихильники, - починаючи з 2001-го, щороку відзначають Міжнародний день КВН. 8 листопада для святкування було вибране не випадково: цього дня 1961 року перша гра Клубу веселих та найкмітливіших вийшла в ефір. Доволі швидко КВНом захопилися мільйони, в нього почали грати повсюдно. До перших ужгородських КВНівців належав і Лев Луцкер. З ним ми й вирішили пригадати, як усе було.

- Леве Йосиповичу, звідки ваше захоплення КВНом?

- Ще школярем, десь у 6-му класі, я вперше побачив по телевізору нову телевізійну гру-вікторину “ВВВ” (Вечер веселых вопросов), що нагадувала чеську телепрограму “Ворожи, ворожи, ворожбите”. Це було на початку “хрущовської відлиги”, коли помітно ослабла цензура в літературі, кіно й інших видах мистецтва. Юні голови були сповнені щасливих надій, творчих проектів, геніальних ідей. У цей час молоді автори - журналіст Сергій Муратов, майбутній лікар Альберт Аксельрод та інженер Михайло Яковлєв - і вигадали цю програму. Популярний композитор і неперевершений гострослов Микита Богословський та молода акторка Маргарита Лифанова вели її перше відділення. А от друге було віддане Альберту Аксельроду і Марку Розовскому - тоді ще студентам медичного інституту і журфаку МДУ. “В історії радянського телебачення ще не було випадку, коли мікрофон давали в руки непрофесіоналам. Усе відбувалося в прямому ефірі, що додавало екстриму: одне неправильне слово ведучого - і невідомо, що буде з передачею”, - згадують її старожили. Незважаючи на те, що вікторина мала великий успіх, вона вийшла всього тричі - після накладки в прямому ефірі її зняли. І лише за 4 роки потому з’явилася ідея гри “Клубу веселих і найкмітливіших”, яка вийшла в ефір 8 листопада 1961 року.

Тоді мені було 17, і я активно займався в університетському театрі, хоча ще не був студентом, - навчався в художньому училищі, а в УжДУ вступив 1964-го. Я дуже любив усілякі змагання та конкурси, і, природно, КВН став моєю улюбленою передачею, тож, як і багато хто з моїх друзів, кидав усе, тільки-но лунала музична заставка “В урочный день, в урочный час”. У 1971 році керівництво Держтелерадіо СРСР закрило програму, казали, вона не подобалася його тодішньому голові Сергієві Лапіну. Фактичною ж причиною закриття стали надміру гострі жарти її учасників. Це нині в КВНі багато чого дозволено: хочеш критикувати уряд - валяй, міністра - із задоволенням, яку-небудь партію або її лідера - завжди будь ласка, Президента - та скільки хочеш! У 60-х, коли ігри КВН транслювалися в прямому ефірі, все було по-іншому. Відповідні служби мали постійний головний біль - спробуй-но вгадай, що в черговій передачі студент зморозить на весь Союз!

- Наскільки я знаю, ви - один із перших ужгородських КВНівців…

- Спочатку я був активним уболівальником, а пізніше й сам почав грати. Але ми більше наслідували наших телекумирів. Для мене й досі командами, що найбільшою мірою відображали суть КВНу, залишаються легендарні КВНівці Баку й Одеси 1967-69 рр., протистояння Гусмана і Харечка, ризька команда на чолі з Радзієвським (через неї, за великим рахунком, і прикрили КВН на 14 років), команда одеської корабелки з Юрієм Макаровим, ОГУ, НГУ, ЕрМІ…

- Чим вас зацікавив КВН?

- Спочатку було просто цікаво, а потім я намагався зрозуміти, що ж таке КВН. І зрозумів. Це той самий театр: не випадково в ньому ми бачимо багато чого від СТЕМу (студентського театру естрадних мініатюр), а я в УжДУ займався у такому театрі, і мене завжди приваблювала естрада. Це й агітбригада: вона немало дала КВНу - звідтіля “лінійка”, тобто шеренга людей, які ставали на сцені обличчям до залу і являли собою єдиний образ; спілкування учасників конкурсу на сцені один з одним. Це і “капусник” зрештою. Адже КВН - це імпровізація, ритм, змагання в дотепності, це ціла система з жартів, пісень, клоунади, танців тощо. Ну і передусім, звичайно, це весела гра! Саме гра! В яку я граю досі. Словом, КВН - це сміх і радість, іронія і сарказм, дружба і змагання. Це хобі, пристрасть і … спосіб життя.

- З ким ви починали?

- Разом із моїми друзями, що так само, як і я, були закохані в цю гру: Ігорем Костюковим, Олегом Черкашиним та Сергієм Подражанським.

- Де був “штаб” КВН?

- Ніяких “штабів” спочатку не було. Ігри проводилися під патронатом комсомолу, профспілок і міськвно. Грали дуже активно школярі, студенти філфаку, медфаку, фізики, математики; грали й працівники Ужгородприладу, механічного та машинобудівного заводів. Ці зустрічі проходили в популярному тоді кафе “Ужгород”, що було на 2-му поверсі над гастрономом у центрі міста; там же розміщувалися й редакції обласних газет. Досі пам’ятаю гру з Вітею Тулуповим, Ігорем Павловим, Вітею Туртаєвим - вони, власне, потім і допомогли нашому театрові знайти своє приміщення, де відбувалися чудові “капусники”, на які збирався весь театральний Ужгород. А зі школярів-КВНівців у 1969-70-х рр. блищали Міша Іванов, Сашко Соколов…

- Чи доводилося зустрічатися з “маститими” радянськими командами?

- В Ужгороді у травні 1995 року проходив фінал чемпіонату КВН України, й у журі були популярні КВНівці Сергій Сивохо, Михайло Агранат, Сергій Шинкарук. А з Олександром Маслюковим ми спілкувалися в Києві на Фестивалі кращих агітбригад України, куди поїхали з агітбригадою “Модуль” Ужгородприладу, що перемогла тоді на обласному конкурсі. Масляков там був не випадково, адже КВН, повторюся, - рідне дитя агітбригад, як і СТЕМів та театральних “капусників”. Згодом на запрошення нашої Асоціації команд КВН у нас гостювали і виступали з концертами команди “телевізійно-маслюковського” КВНу - Харківського авіаційного інституту, Дніпропетровського театру КВН, а також колектив “Запоріжжя - Кривій Ріг - транзит”.

- Пригадуєте ваші найяскравіші ігри?

- Особисто я дуже запам’ятав гру в театрі шкільних команд СШ №№ 3 і 9, коли, задовго до оновленого телевізійного КВНу, показали перший КВН-фільм Володі Шурубора з 3-ї школи. Запам’яталися прекрасні двобої капітанів команд Ігоря Костюкова з 4-ї школи та Сергія Коваленка з 9-ї (згодом обоє стали акторами експериментального театру Віталія Дворцина). Це і гра в РБК, коли я “журив” “з гіпсової ногою” (хлопці привезли мене на гру просто з лікарні), і на цю тему було багато жартівливих імпровізацій. Дуже мені сподобалася гра в Мукачеві між командами міста. Там Оля Фролова, великий ентузіаст й аматор гри, створила цілу мережу команд школярів, і потім ужгородська “ЛТД” з 5-ї школи успішно грала з мукачівською “Вікторією” із СШ № 6 за “Малий шолом КВН”. Пригадується й чудова гра “Старики і діти БАМу”, коли хлопці показали пародію на “Гамлета” з Женею Бобровим у ролі Гамлета. Та взагалі було багато чудових поєдинків.

- В ужгородського КВНу були свої родзинки? Які ваші найвлучніші жарти?

- Кажуть: “КВН - справа серйозна, тут не до жартів” (я жартую). Звісно ж, були, але багато чого, що здавалося дотепним тоді, нині вже не викликає сміху, адже гумор має властивість застарівати. Якою буде ваша реакція на, скажімо, анекдот 50-х років? Швидше за все, ви навіть не посміхнетеся. Та все ж, мені здається, дуже сучасно звучить питання 15-річної давнини: “Якщо до нас прилетять інопланетяни і побачать увесь безлад, що тут діється, як вони розшифрують абревіатуру КВН?”, відповідь на яке російською: “Как вылететь назад?”

- Чому КВН занепав?

- Коли: тоді або зараз? Тоді його просто закрили. Нині я теж не бачу занепаду - відбулася трансформація, з’явилась якась “полегшеність” гумору, веселе розважальне шоу. Напевно, час такий, коли не дуже хочеться думати, а можна сміятися з того, що раніше було “непублічним”. Щоправда, часто нема підтексту, коли гуморять на політичні теми. “Лобовий гумор” узагалі примітивний. КВН - це те, на що багато хто чекає з нетерпінням, що багато хто дивиться і переглядає по кілька разів, і тому не можна розчаровувати своїх прихильників.

- Чим для себе ви його замінили?

- Я його не заміняв, я і сьогодні його люблю, але в мене були мої театри - “Ровесник” і під керівництвом Віталіка Дворцина, а до цього - студентський театр університету, агітбригада “Модуль”. Ми з друзями продовжували гуморити, вправлятися в дотепності в “капусниках”, крім того, я виступав із гумористичними творами, вів концерти як конферансьє, придумував різні ігрові програми і для дорослих, і для дітей, вів на обласному телебаченні дитячу програму “Допитливе слоненя”. Разом із однодумцями організовували ігри КВН в Ужгороді та області. А потім у мене була моя “Радість” - школа малят (до речі, багато хто з її вихованців став КВНівцем). Тож я завжди знаходив, чим себе зайняти.

- Ви мали стосунок до відродження закарпатського КВНу?

- Після закриття гри на телеекрані країна продовжувала грати в КВН. Ігри влаштовувалися у вузах, профспілкових клубах, школах, піонерських таборах тощо. А коли 25 травня 1986 року вийшла в ефір перша гра першого сезону відродженого колишніми кавеенівцями Клубу веселих і найкмітливіших, усі зраділи. У новому КВНі все було по-новому: конкурси, система оцінок, структура передачі та прийоми телевізійного показу. І новий гімн - “Мы начинаем КВН”.

Одного разу мені зателефонували колишні студійці “Ровесника”, і на моїй кухні зібралася весела компанія “фанатів КВНу”: Серьожа Литак, Ваня Ібер і два Жені - Мацола та Бобров, котрі запропонували створити Асоціацію команд нашого міста й області… Потім був великий збір КВНівців, на якому мене обрали президентом Асоціації. Оскільки тоді працював директором Будинку вчителя, то там стали базуватися клубні команди…

Фактично КВН відродився на Закарпатті завдяки “ровесникам”. Найактивнішими учасниками ігор, а потім і організаторами були Сашко Храпко, Женя Бобров, Серьожа Литак, Ванечка Ібер… Разом із ними “кавеенили” Женя Мацола, Валера Фурцев, котрі вже грали в театрі у Дворцина. Згодом почали з’являтися шкільні команди, які очолили учні Жені Боброва з падіюнівського театру мініатюр, потім - учні учнів… далі діти батьків-кавеенівців, і от нині на Закарпатті активно проводяться ігри, а очолює все колишній КВНівець 3-ї школи, з часом - тренер команди гімназії Сергій Денисенко, котрого всі називали “Дінею”.

А загалом новітня історія Закарпатського КВНу почалася 3 квітня 1993 року. Той перший пробний сезон складався всього з 3 ігор: історики - медики, ФРГФ - хіміки і фінал, де грали медики проти “ін’язу”. Чемпіонами тоді стали майбутні лікарі. Того ж року восени на базі команд істориків та “іноземців” була створена команда “Діти БАМу”, яка перемогла чемпіонів-медиків. А наступного травня “Діти БАМу”, до яких уже влилися й медики, зіграли проти команди ветеранів КВН. У жовтні 1994-го збірна ужгородських КВНівців “Закарпатські єгері” поїхала на перший фестиваль Асоціації “КВН України” в Одесу, а потім - на І тур чемпіонату Асоціації.

Її готували найкращі творчі сили. До літературної групи входили Сашко Храпко, Люда Лимонова, Женя Мацола, Міша Мільмейстер, Валера Фурцев; Міша та Валера були водночас і художниками команди; музику допомагав підбирати Боря Рижов; консультував Фелікс Кривін; костюми придумав Слава Дементьєв; тренером і керівником команди був Ваня Ібер, а капітаном -капітан команди медиків Сашко Мороз. Тоді з’явився й такий жарт: Олександр Мороз обраний спікером команди КВН Закарпаття.

У травні 1995-го в Ужгороді відбувся перший фінал ігор чемпіонату команд Асоціації “КВН України”. Це було чудове свято гумору, а в журі сиділи знамениті й популярні КВНівці країни, а також наш Фелікс Кривін. Очолював його загальний улюбленець Роман Карцев. Наступного після ігор дня він подарував КВНівцям та ужгородцям свій виступ.

Восени того ж року стартував перший чемпіонат міста серед школярів, в якому перемогли “Жартівники з останньої парти” 3-ї школи. З матчу-реваншу медиків і економістів стартував перший сезон відродженого студентського КВНу в 1997-1998 рр. Чемпіонами серед школярів стала команда “Дежавю” ЗОШ № 5. Директор школи Петро Кіндюх, сам закоханий у КВН, усіляко підтримував їхні команди, що були майже в кожному класі. Петро Ярославович казав мені, що бачить велику перспективу в тім, якщо в школі буде багато граючих хлопців: це допоможе їхньому розвиткові, дисципліні й культурі. Головним тренером усього цього великого КВНівського господарства був завуч школи з виховної роботи КВНівець зі стажем Юра Ляхович. Того ж сезону збірна школярів Ужгорода, створена на базі “Палати номер шість”, вирушила в Одесу на І Всеукраїнський фестиваль шкільних команд, де завоювала Гран-прі і як виняток була зарахована до Студентської ліги Асоціації “КВН України”. Потім команда дійшла до півфіналу Кубка України, а в липні 1999-го у рамках КВН-автопробігу “Командувати парадом будемо ми!” стала учасницею “Таврійських ігор”. Загалом про “Палату” та її пацієнтів ходило багато кумедних історій, це була найлегендарніша команда, якою незмінно керував і був її душею “Чай” (Вася Крайняй). До речі, нині Вася професійно займається шоу-бізнесом як режисер. Один із його останніх проектів - “Сакура-фест”.

Можна ще багато розповідати про ігри, гравців, наставників-тренерів, але нехай вони самі напишуть про це, про чудовий час, коли вони “кавеенили”.

У 2000 році я виїхав у Німеччину і тепер здалека радію тому, що все було недаремно, що ігри тривають і з’являються нові талановиті команди, а головне - вони в надійних руках людей, котрі не можуть жити без КВНу.

- Чим вам імпонувало молоде покоління КВНівців?

- Своєї відданістю та захопленням, безмежним оптимізмом і веселим добрим гумором.

- А чого категорично в них не сприймали?

- Як тоді, так і зараз я не сприймаю вульгарність ні в житті, ні в мистецтві.

- Чи не здається вам, що сучасний КВН занадто комерціалізувався?

- Це лихо не лише КВНу. Нині немає нормального фінансування культури та освіти, що дуже сумно, а їм треба якось виживати. От і викручуються як можуть. Нинішнє гумористичне шоу на телебаченні - і “Камеді клаб” зі вседозволеними “жартами”, й “аншлагівсько”-”криводзеркальне” зубоскальство - викликають тільки здивування. Я не розумію, не хочу розуміти “туалетний гумор”, який і треба розповідати в туалеті, а сцена й телеекран з багатомільйонною аудиторією вимагають культури та смаку, а не сліпого підпорядкування “ницим інстинктам”. На жаль, не все, з чого нині сміються, - смішно. Як казав Фелікс Кривін, це гумор кам’яних душ…

- Що побажали би нинішнім гравцям?

- Щодня вдосконалювати акторську майстерність, постійно працювати над якістю літературного матеріалу, постійно вчитися і невтомно шукати нове у грі, спостерігати життя і рятуватися від вульгарності. Менше любити себе у КВНі, а все ж любити КВН у собі.

- На КВНівську сцену вийшли би ще? З чим?

- Вийти би вийшов, але не як учасник гри, а в якому-небудь іншому амплуа (ведучий, режисер), а втім, хтозна, можливо б, і грав теж… Та все ж це швидше гра молодих… Але я ще не почуваюся старим, постійно вчуся і … залишаюся молодим. Адже КВН - справжнє джерело довголіття. Стільки сміху навряд чи зможе вам забезпечити що-небудь інше.

- У Німеччині є КВН?

- У Німеччині офіційно ігри КВН проводяться з 1998 року. Грають і в Мюнхені, і в Нюрнбергу, і Бохумі та Штутгарті… КВН у Штутгарті - це продовження найбільших і найпрестижніших заходів для російськомовних громадян ФРН після Російського ярмарку. “Кубок Штутгарта” був проведений у кінці березня цього року, а другий півфінал Європи проходить саме в цей час у Кельні. Однак цього року КВН у Німеччині зазнав однієї якісної зміни - він почав “жартувати” німецькою. Крім того, аматори вправляються в гуморі у межах спеціально створеної Західноєвропейської ліги, в якій грають команди Німеччини, Франції, Греції і Голландії. Усього в Західній Європі існує близько 30 активних команд. А загалом сміх у будь-якій країні сміх. Головне, щоб було з чого сміятися, а тем та об’єктів для гумористів повсюдно не бракує.

Кажуть, двічі в одну річку не ввійти, так само не треба намагатися нині повторювати “старий” КВН. Усе розвивається, й усьому свій час. Так і в КВНі. У 60-ті тут були конкурси на “розплутування мотузок” і питання на ерудицію, у 80-х - на початку 90-х - тверда політична сатира, в середині 90-х - смішні тексти й танці під рок-н-рол, у кінці минулого - на початку цього століття - костюмоване гумористичне шоу… і величезна кількість гравців у КВН у різних країнах світу.

Я щиро вітаю всіх прихильників КВНу з черговим днем народження і бажаю успіхів, творчого пошуку й перемог на полях гумористичних боїв. А якщо когось із моїх улюблених КВНівців не назвав, сподіваюся, вони мені вибачать - просто нереально перелічити всіх, хто отримав “кайф” від цієї чудової гри.
Олена МАКАРА, “Ужгород”

Ужгородець Лев Луцкер був знайомий з Аркадієм Райкіним, Муслімом Магомаєвим, Штепселем і Тарапунькою

Лев Луцкер: "Я виріс за кулісами театру..."

Ужгородський Арбат ...заїздили!