ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Лум­шо­ри – райсь­кий ку­то­чок За­кар­пат­тя з "пе­кель­ною" род­зин­кою

    21 вересня 2020 понеділок
    Ці­лю­ща си­ла Лум­шо­рів

    Пев­но ко­жен ма­рить як не від­по­чин­ком на мо­рі, то ман­дра­ми єв­ро­пейсь­ки­ми сто­ли­ця­ми – Па­ри­жем, Ри­мом, Лон­до­ном, Пра­гою. Все мен­ше й мен­ше тих, хто з рюк­за­ка­ми та на­ме­та­ми ман­дру­ють Кар­па­та­ми. Мо­ти­ва­ція прос­та: у го­рах, зви­чай­но, кра­си­во, але ма­ло ком­фор­ту. Втім іс­нує ціл­ком прий­нят­ний ва­рі­ант, який ор­га­ніч­но по­єд­нує кра­су та ком­форт. А ще вклю­чає в се­бе й оз­до­ров­чі мо­мен­ти. Сьо­год­ні ми про­по­ну­є­мо по­ман­дру­ва­ти ра­зом із "Пог­ля­дом" у Лум­шо­ри – райсь­кий ку­то­чок на За­кар­пат­ті з "пе­кель­ною" род­зин­кою.

    Лум­шо­ри іно­ді на­зи­ва­ють кра­єм сві­ту. Справ­ді, ма­льов­ни­чий сер­пан­тин, який ве­де у бік сло­ваць­ко­го кор­до­ну, за­кін­чу­єть­ся са­ме в цьо­му се­лі. Да­лі – тіль­ки при­ро­да. Не над­то стоп­та­на чо­біть­ми ту­рис­тів, аби бу­ти ба­наль­ною. І не над­то ди­ка, аби від­ля­ку­ва­ти.

    Пер­ли­ною ці­єї міс­ци­ни є Лум­шорсь­кі во­дос­па­ди, роз­та­шо­ва­ні за три кі­ло­мет­ри на пів­ніч­ний схід від се­ла на річ­ці Ту­рич­ці. Най­біль­ший, який міс­це­ві на­зи­ва­ють Пар­ти­за­ном, має ви­со­ту по­над 4 мет­ри. Бі­ля йо­го під­ніж­жя не­ве­ли­ке, але над­зви­чай­но сим­па­тич­не озе­ро.

    Од­нак все-та­ки не за­ра­ди во­дос­па­дів їдуть сю­ди лю­ди. Мі­не­раль­ні сір­ко­вод­не­ві дже­ре­ла, які б'ють у Лум­шо­рах – їх най­біль­ша при­ва­ба, кот­ра в ком­плек­сі з при­род­ни­ми ха­рак­те­рис­ти­ка­ми міс­це­вос­ті ство­рює не­пов­тор­ний енер­ге­тич­ний ефект. Зреш­тою, хто не знає зна­ме­ни­тої "По­ля­ни ква­со­вої". А во­на, між ін­шим, теж із цих місць.

    Як твер­дять до­від­ко­ві дже­ре­ла, пер­ші ві­до­мос­ті про ви­ко­рис­тан­ня мі­не­раль­них вод у лі­ку­валь­них зак­ла­дах на За­кар­пат­ті на­ле­жать ще до XVI-XVII сто­літ­тя. 1463 ро­ку, за на­ка­зом угорсь­ко­го ко­ро­ля Ма­тя­ша, в гра­мо­тах бу­ли за­пи­са­ні мі­не­раль­ні во­ди Сва­лявсь­кої ок­ру­ги як дже­ре­ло до­хо­ду каз­ни. Во­ду ви­ко­рис­то­ву­ва­ли як для спо­жи­ван­ня, так і для ку­пе­лі. Лі­ку­ван­ня про­во­ди­ло­ся у при­мі­тив­них во­до­лі­кар­нях – "ку­паль­нях", або у ви­ко­па­них у зем­лі ямах бі­ля дже­рел. Піз­ні­ше ку­па­лись в де­рев­'я­них ко­ри­тах. Ка­мін­ня наг­рі­ва­ли в ба­гат­тях і ки­да­ли в ко­ри­та, пі­діг­рі­ва­ю­чи во­ду.

    У 1755 ро­ці влас­ник біль­шос­ті мі­не­раль­них дже­рел ре­гі­о­ну – граф Шен­борн нап­ра­вив до Від­ня мі­не­раль­ну во­ду Не­лі­пінсь­ко­го і Сусь­ковсь­ко­го дже­рел для ана­лі­зу. Мож­нов­ла­дець мав на ме­ті склас­ти кон­ку­рен­цію Ма­рі­їнсь­ким Лаз­ням та Кар­ло­вим Ва­рам, що бу­ли вже то­ді до­сить по­пу­ляр­ни­ми. Він ство­рив так зва­ний Кар­патсь­кий круг – 16 ку­паль­них зон у різ­них се­лах су­час­но­го За­кар­пат­тя. Баль­не­о­ло­гіч­ні ку­рор­ти По­ля­на, Ша­ян, Зань­ків та ін­ші пра­цю­ва­ли за різ­ни­ми тех­но­ло­гі­я­ми оз­до­ров­лен­ня.

    Але ще до дум­ки вче­них сто­лич­них лі­ка­рів на За­кар­пат­ті гри­мі­ла сла­ва Лум­шор. 1600 ро­ку поб­ли­зу цьо­го се­ла у Пе­ре­чинсь­ко­му ра­йо­ні ор­га­ні­зу­ва­ли пер­ший лі­ку­валь­ний зак­лад, який роз­ріс­ся й у XVIII ст. уже но­сив го­но­ро­ву наз­ву "Ку­рорт Лум­шо­ри". "Ко­ни­ком" ку­рор­ту, як і сьо­год­ні, бу­ла ку­пель у ча­нах.

    Ко­рот­ко, май­же тех­ніч­на ін­фор­ма­ція для тих, хто хо­че у Лум­шо­рах не ли­ше від­по­чи­ти, а й поп­ра­ви­ти здо­ров­'я. Ку­пель у ча­нах іс­нує на ба­зі сір­ко­вод­не­вих суль­фід­них ма­ло­мі­не­ра­лі­зо­ва­них суль­фат­но-гід­ро­кар­бо­нат­них, каль­ці­є­во-маг­ні­є­вих луж­них хо­лод­них во­дах. Ці­лю­ща дія во­ди ефек­тив­на при фун­кці­о­наль­них зах­во­рю­ван­нях сер­це­во-су­дин­ної та нер­во­вої сис­тем; опор­но-ру­хо­во­го апа­ра­ту; ен­док­ри­но­па­ті­ях шкі­ри; дер­ма­то­ло­гії; сто­ма­то­ло­гії; ото­ла­рин­го­ло­гії; трав­ма­то­ло­гії; гас­тро­ен­те­ро­ло­гії; у виг­ля­ді ін­га­ля­ції, зро­шу­ван­ня, про­ми­ван­ня но­со­вих хо­дів та при­дат­ко­вих па­зух; пит­но­го лі­ку­ван­ня (з до­бав­ка­ми гірсь­ких трав у виг­ля­ді чаю); при от­ру­є­ні важ­ки­ми ме­та­ла­ми (на­яв­ність ра­дію, ро­до­ну) – пос­лаб­лює дію і ви­во­дить з ор­га­ніз­му че­рез шкі­ру; при ура­жен­ні пе­чін­ки та ін­ших ор­га­нів.

    Все на­чеб­то зро­зу­мі­ло. Але, як пе­ре­да­ти на сло­вах від­чут­тя. Уя­віть со­бі ве­ли­кий ме­та­ле­вий чан, під яким роз­па­лю­ють во­гонь. Виг­ля­дає, як на кар­тин­ках із пек­ла. Про­те че­рез мить, пот­ра­пив­ши у чан, ти ро­зу­мі­єш, що опи­нив­ся в раю. Во­да, наг­рі­та, як пра­ви­ло до 42-45 гра­ду­сів, роз­ні­жує ті­ло. Хо­лод­ний по­тік, в який ти плюх­ка­єш­ся, ви­ліз­ши з "пе­кель­ної" по­су­ди, по­вер­тає те­бе до від­чут­тя ре­аль­нос­ті. Кіль­ка ра­зів "ту­ди-сю­ди" – і ти в пов­ній зла­го­ді зі сві­том. Піс­ля та­кої про­це­ду­ри не гріх ви­пи­ти й склян­ку дух­мя­но­го за­кар­патсь­ко­го ви­на, або доз­во­ли­ти со­бі кіль­ка де­ка сли­во­ви­ці.

    Ор­га­ніч­но по­єд­ну­ють­ся у Лум­шо­рах ет­ноко­ло­рит і су­час­ний ком­форт. Дві хви­ли­ни і ти вже у зруч­них но­ме­рах кот­ро­їсь із баз. Чи то "По­ло­ни­ни", чи то "У цім­бо­ра". Гу­лян­ка в ос­тан­ній за­пам­'я­та­єть­ся ще й ви­шу­ка­ною за­кар­патсь­кою кух­нею (чи ба­га­то з нас їли справ­жню річ­ко­ву фо­рель, а не її роз­плід­ни­ко­вий ер­зац?) та за­паль­ним ци­гансь­ким ор­кес­тром на чо­лі із ша­но­ва­ним 75-річ­ним скри­па­лем. У пев­ні мо­мен­ти від­чу­ва­єш се­бе лю­ди­ною з філь­мів Емі­ра Кус­ту­рі­ци. Все щи­ро. Все по-спра­вжньо­му. Все на емо­ці­ях.

    І – го­лов­не – не ля­кай­те­ся. Тут ніх­то не зде­ре із вас зай­вої шкі­ри. В сен­сі гро­шей. 100 гри­вень за но­чів­лю – смі­хот­вор­на ці­на для су­час­них го­те­лів. Хар­чі теж у ціл­ком де­мок­ра­тич­но­му ці­но­во­му ко­ри­до­рі. Вар­тість ку­пе­лі в ча­нах спів­від­нос­на вар­тос­ті пос­луг се­ре­дньої львівсь­кої са­у­ни. Проб­ле­ма мо­же ви­ник­ну­ти хі­ба з до­би­ран­ням. Пря­мо­го тран­спор­ту зі Льво­ва у Лум­шо­ри не­має. Тре­ба ро­би­ти гак че­рез Уж­го­род. Але тим, хто ви­ру­шить у Тур­'ївсь­ку до­ли­ну на при­ват­но­му ав­то по­щас­тить уд­ві­чі біль­ше. Він по­ба­чить чу­до­ві кра­є­ви­ди, піс­ля чо­го пот­ра­пить у справ­жню за­кар­патсь­ку каз­ку.

    Ан­дрі­ан Ро­ман­чук

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 

    Пунктів: 0

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору