ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

"Маленька" жителька Закарпаття жебракувала у чужих краях цілих три роки!

    19 червня 2018 вівторок
    Картинка користувача uaengeditor.
    Закарпатка Марина: "Дмитро вивозив мене з самого ранку, а забирав пізно ввечері"

    — Народилася з недорозвиненими кінцівками, маю метр зросту. Через це двічі потрапляла в рабство, — каже 32-річна Марина.

    —  Росла в дитячому будинку, бо мама від мене відмовилася, — розповідає Марина Павлова. — Після інтернату вивчилася на швачку у профтехучилищі. Влаштувалася на роботу. Із друзями орендували квартиру. Коли мені було 20 років, на вулиці викрали цигани. Перевезли до Києва. Відібрали документи й змусили жеб­ракувати. Виходу не було, бо залякували й били. Працювала на них майже шість місяців. Якось мене забрала міліція. Так попала до програми для постраждалих від торгівлі людьми. Мене направили у притулок під Житомиром. Жила там п’ять років.

    2010-го жінка почала зустрічатися зі своїм колишнім другом з інтернату.

    — За кілька місяців покликав до себе в Житомир, — згадує Марина. — Поїхала, бо нарешті з’явилася можливість налагодити особисте життя. Та за півтора року він знайшов іншу, а мене вигнав. Поїхала до своєї хрещеної на Він­ниччину. Але вона залишити в себе не могла — направила до свого сина в Одесу. Згодилася. На вокзалі запізнилася на автобус. Стояла розгублена. До мене підійшов незнайомий чоловік. Назвався Дмитром і запропонував допомогу. Повіз до себе. Він мешкав у приватному будинку з дружиною, двома дітьми, літнім чоловіком і двома хлопцями-інвалідами. На ранок спитав, чи маю гроші. Запропонував заробити. Відібрав усі документи й телефон. Відвіз у центр міста й примусив просити милостиню.

    Жінка жебракувала три роки.

    — Дмитро вивозив мене з самого ранку, а забирав пізно ввечері. Взимку за день заробляла три тисячі гривень, влітку — вдвічі менше. Та грошей не бачила — їх забирав Дмитро. Привласнював собі і мої соцвиплати. На нього працювали й інші інваліди. Казав, нікуди від нього не дінемося. Натякав, що має зв’язки з поліцією.

    Двічі намагалася втекти. Не вдавалося. Після кожної спроби сильно бив. Одного разу поламав ребра. Медичної допомоги не отримала. Діма дав якісь пігулки і змусив вийти на роботу.

    Якось Дмитро привіз додому ще одного інваліда — чоловіка без ніг. Наказав мені його контролювати. Дав старенький телефон, щоб змогла за потреби його набрати. Мені вдалося зв’язатися з громадськими активістами. За кілька днів приїхали на вулицю, де я жебракувала. Відвезли на вокзал і відправили до Києва. Проти Дмитра порушили кримінальну справу. Але його досі не покарали — від поліції ховається.

    Зараз Марина Павлова мешкає в будинку для літніх людей на Житомирщині. Вона там — наймолодша.

    — За три роки дуже схудла, — розповідає Марина. — Мала проблеми з ногами й легенями. Кілька місяців лікувалася. Через стрес усього боялася. Позбутися цього допомогли психологи. Нещодавно закінчила комп’ютерні курси. Гарно малюю й багато читаю. Вірю, що знайду роботу і стану самостійною.

    Наталія ЛУЦЕНКО

    Рейтинг: 

    Пунктів: 1

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору
    Загрузка...