МАРІЯ БАДИДА: ХОЧЕТЕ СЛІВ – ЗВЕРТАЙТЕСЯ ДО ЧОЛОВІКА, ХОЧЕТЕ СПРАВ – ІДІТЬ ДО ЖІНКИ

Кандидат у мери Ужгорода каже, що знаменитий вислів Маргарет Тетчер – зараз в місті надактуальний

У кабінеті керівника ужгородської міської податкової інспекції а зараз кандидата на посаду міського голови Ужгорода Марії Бадиди, як зайдеш, впадає у вічі маленька невідповідність інтер’єру: там, де в майже кожного чиновника, як оберіг, висить портрет президента, на стіні над її робочим столом – ікона Божої матері з немовлям Ісусом. А поруч із нею – картина, на якій намальований Ужгород.

Звісно, що головний податківець міста із 25-річним досвідом керування службою знає, що так – не зовсім комільфо, і що присутність президента в кабінеті начальника є своєрідним неписаним правилом чиновницької служби. Але, вочевидь, вона свідомо це правило порушує. І цим одразу викликає симпатію. Бо, коли заходиш до неї на роботу, розумієш, що маєш справу насамперед із людиною, що ходить під Богом. А безликий і суворий чиновник-фіскал опиняється десь на другому плані.

Марія Петрівна перед цією розмовою висловила цікаве і несподіване як для кандидата на посаду міського голови побажання: не «ліпити» з неї образ ідеального майбутнього мера, а питати про все те, про що насправді говорять люди. Для журналіста – це ідеальний співрозмовник.

Я НЕ СХРЕЩУЮ РУКИ НА ГРУДЯХ, ЯК ЧОЛОВІКИ, А ЗАСУКУЮ РУКАВИ

Багато хто у приватних розмовах вашу передвиборчу кампанію називає найцікавішою серед кампаній усіх кандидатів у мери. Але фразу «Жінки бруду не бояться» трактують по-різному…

Знаю. Є й такі, що питають: вона що, не миється? – сміється. – Інші кажуть, що мені, мовляв, серед бруду комфортно, тому його не боюся. Але насправді майже всі зрозуміли ідею правильно, так, як ми й хотіли. Коли я погодилася йти на ці вибори, я усвідомлювала, що як кандидат на посаду міського голови, і, коли дасть Бог, як майбутній мер, буду змушена стикатися з брудом. І у ЗМІ політичних конкурентів, і на вулицях доведеного до жалюгідного стану міста. Тому й написала: жінки бруду не бояться!

Наводити порядок – це не тільки наша щоденна робота, це наша природа. Кажуть, що три кутки будинку тримаються на жінці. А Ужгород – наш спільний дім. Різні чоловіки вже пробували «тримати його кутки», бачимо, що з цього вийшло – він розвалюється. Тому я не схрещую руки на грудях, як це роблять на біл-бордах деякі кандидати в мери, а хочу засукати рукави і працювати.

Тобто розмови про те, що ви підіграєте комусь із кандидатів-лідерів і не є самостійною фігурою в цих перегонах, – безпідставні?

Я вас прошу… Це абсурд. Я знаю, що вже активно циркулюють чутки, ніби я є чиїмсь технічним кандидатом. Ніяка я не «технічна». Наголошую, щоб не було маніпуляцій: за останні 25 років я ані дня не була і не є членом жодної із партій. На зустрічах із виборцями постійно виникають питання: «Яка політична сила вас підтримує?». Кажу чітко: іду як не залежний від жодної політичної сили кандидат. І буду йти до кінця!

Гадаєте, маєте шанс вийти в другий тур?

Майже три тижні ходжу на зустрічі з людьми і з кожною наступною розмовою все більше переконуюся, що це цілком реально. Але, звичайно, на все воля Божа. І ужгородців. А взагалі, якщо не вірити в перемогу, то нащо йти на вибори? Олімпійський принцип «головне не перемога, а участь» – не для мене.

До речі, ви в попередньому запитанні вжили цікаве формулювання «кандидати-лідери»… А, скажіть, будь-ласка, вони насправді є, цими лідерами? Для людей вони є такими? От серйозно, подумаймо. Пишуть що лідирує такий-то кандидат, який має аж … 8 % підтримки ужгородців. А замикає першу п’ятірку інший «лідер», якого підтримують трохи менше 4 % містян. Це лідери громади Ужгорода? Чи тільки «вмотивованих» соціологів і журналістів, які їх ними називають? Усе це – не серйозно, це ігри політтехнологів. Кого ужгородці насправді вважають людиною, достойною очолити місто, побачимо 25 жовтня.

ГАРАНТУЮ, ЩО КРАСТИ НЕ ДОЗВОЛЮ НІКОМУ

От цікаво, як вважаєте, яка ваша головна перевага над конкурентами?

Не підбивайте мене на нескромність. Я не люблю ні хвалитися, ні коли мене хвалять. Як правило, це роблять нещиро, а я органічно не виношу лукавства.

Але все ж… Чому виборець має голосувати за вас, а не за Іванова-Петрова-Сидорова?

Давайте поговоримо про одну річ. Я – фінансист. Чверть століття керую податковою інспекцією: перші 13 років в Ужгородському районі, і вже майже 13 – в Ужгороді. Знаю свою роботу на зубок. Навряд чи хтось із нинішніх кандидатів на посаду міського голови міг би зі мною подискутувати на тему: що таке бюджет і як його наповнити. Напевно, маю право так казати і з цим ніхто не буде сперечатися?

Згоден з вами.

А тепер дивіться. За ці 13 років, відколи я при різних мерах працюю над тим, аби максимально наповнити бюджет, ми всі з вами сплатили майже 5 мільярдів гривень податків. От я сіла одного вечора, взяла нашу статистику і порахувала. Уявіть собі цю цифру – 5 мільярдів! Це колосальна сума. Це наші з вами гроші. А що за них зроблено в місті, скажіть, будь-ласка?

Інший важливий момент: цього року стартувала фінансова децентралізація, в результаті чого місцева влада має значно більше повноважень. А головне – фінансових ресурсів. За час моєї роботи керівником податкової інспекції Ужгорода бюджет міста приймався таким, що його жодного разу не виконували на 100 %. А цього року він перевиконується. За підсумками 8 місяців ми додатково, понад план, зібрали десятки мільйонів гривень до міської скарбниці.

Чи лише у мене складається враження, що ужгородці не відчули, як цього року омріяне фінансове благополуччя нарешті настало? На зустрічах у освітянських колективах чую, що у бюджеті немає грошей на індексацію зарплат вчителям і вихователям, яку пообіцяв уряд. У лікарнях скаржаться, що й передбачені законом виплати не проводяться. І так далі, і тому подібне. У мене запитання: як же ж так, панове? Влада, на жаль, не думає про те, щоб серйозно взятися за ті проблеми, які турбують людей.

А ви обіцяєте, що всі ці проблеми вирішите, так треба розуміти?

Ні, не всі. Не слід обманювати людей: влада обирається лише на 2 роки і за цей час неможливо зробити все для всіх. Як казав Козьма Прутков, «нельзя объять необъятное». Тому, коли вам обіцяють стратегії і розказують, що за ці два роки перетворять Ужгород на місто-сад – не вірте. Це неможливо.

Але багато чого можна зробити: створити команду якісних менеджерів, навести елементарний порядок у місті і вибудувати ефективну систему роботи влади. І ще – допомогти найбіднішим людям пережити важкі часи. Я, наприклад, планую зробити це через проект «Соціальна картка ужгородця», який охопить усі соціально незахищені категорії населення.

Маріє Петрівно, ви не надто багатослівні в обіцянках… Як збираєтеся вигравати вибори?

Я – реаліст. І маю звичку не обіцяти того, чого не можна зробити. А те, що обіцяю – виконую. Якщо я гарантую, що кожна копійка, яка буде витрачена з міського бюджету, піде за призначенням, а не в чиюсь кишеню, то, повірте мені, я це зроблю. Красти нікому не дозволю.

До речі, мені вже кажуть, що дехто з працівників мерії боїться, що я переможу, бо, мовляв, зі мною непросто працювати і я надто жорсткий керівник. Може, й так, але така вже я є і мінятися не збираюся. А боятися мене не треба: я ніколи не намагалася бути доброю до всіх, але завжди старалася відноситися до людей справедливо.

Тобто, слід розуміти, що ви залишите нинішніх працівників мерії на роботі, якщо станете міським головою?

Тих, хто справляється з роботою, професіоналів своєї справи, а вони, звичайно, в складі мерії є, залишу. Просто при першій зустрічі попереджу, що в мене не проходить робота за принципом «тюк-грюк аби з рук». Повірте, я така, що заставлю працювати всіх.

ПРІЗВИЩА З МОЄЇ КОМАНДИ ОЗВУЧУ В ДРУГОМУ ТУРІ

Попереднє моє запитання було невипадковим. Знаєте, дехто сумнівається, чи голосувати за вас, бо, каже, що у вас нема команди. Що відповісте з цього приводу?

Команда є. Нема людей, які б світилися біля мене з надією отримати вигоду від влади в результаті виборів. Це правда, таких людей поруч нема. І посад я нікому не обіцяла, щоб біля мене не крутилися такі «помічники». А команда, звичайно, є. До речі, мене підтримують і чимало кандидатів у депутати, які йдуть за різними партійними списками. Якщо стану міським головою, буду виважено підбирати людей і кадрової чехарди в мене не буде. Але поки що не хочу називати прізвищ.

А людей цікавлять саме вони…

Давайте так домовимося: я озвучу прізвища людей із моєї команди в другому турі, – посміхається. – Думаю, для багатьох це стане великою несподіванкою. А зараз додам тільки єдине: нікого з тих, хто причетний до розкрадання бюджету міста, до дерибану, як люблять писати журналісти, в моїй команді немає.

Тоді дозвольте таке запитання: чому ніхто з відомих людей міста публічно вас не підтримує?

Я свідомо не прошу людей висловлюватися на підтримку, писати звернення і хвалити мене як кандидата. По-перше, не хочу через авторитетів маніпулювати думкою громади. По-друге, знаю, що зараз відомих ужгородців, слово яких має вагу, кандидати буквально розривають на шматки. Людям дискомфортно, бо декого й підтримувати не хочеться, і відмовляти незручно. Тим більше, що в кандидатах і чинний мер, і три його зами, і навіть голова обласної ради, – посміхається. – А по-третє, зрештою, у кожного з нас – свій авторитет.

Та якщо вам так хочеться почути прізвища, тоді скажу так: перший, хто прийшов до мене і сказав: «Марія Петрівна, вам треба йти на вибори і наводити в місті порядок», був Еміл Михайлович Попович, міський голова Ужгорода, при якому місто найкраще жило і найбільше розвивалося. Його підтримка і аргументи були для мене дуже важливими, коли вирішувала, чи балотуватися на посаду міського голови.

Попри те, що ви так давно керуєте податковою службою, до якої, погодьтеся, ставлення людей далеко не найкраще, ви все-таки не назбирали за ці роки багаж особистого негативу. Як вам це вдається?

Я не свята, але старалася працювати так, щоб негативу було мінімум. Мабуть, мені Господь підказує, як маю робити в тій чи іншій ситуації, допомагає зрозуміти, з якими намірами людина до мене прийшла, чого вона хоче. На жаль, нині мало хто хоче допомогти, або радіє з твоїх успіхів, - сумно усміхається. - Але я дякую Господу, що мені вдалося стати такою, якою я є, і за стільки років не мати великого негативу.

Звичайно, в моїй трудовій діяльності було багато всякого. Але мало таких людей, з якими я не змогла знайти порозуміння. Зрозумійте, це така робота, що одне моє рішення може призвести до закриття підприємства, до того, що люди залишаться без зарплати і можливості годувати сім’ю. Тому я дуже відповідальна.

Мене радує, що вдалося пропрацювати так, що я спокійно, без жодного охоронця, можу пройти по місту, нікого не боятися і поспілкуватися з будь-якою людиною – чи на ринку, чи в кав’ярні, чи у церкві. І якщо ужгородці довірять мені керувати містом, то я й далі буду так само говорити з ними, слухати людей і, головне, чути їх. Не тільки в кабінеті на Поштовій площі, а й серед громади.

Даю слово!

Розмовляв Ярослав Світлик