ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Мешканка Мукачева повірила в життя після смерті

    29 березня 2024 п'ятниця
    64 переглядів
    Ганна Лукач протягом шести років пережила три (!) клінічні смерті

    Нерідко нас приголомшують телевізійні повідомлення про те, що, наприклад, у США після 20-річної коми прокинулася жінка, а в Китаї чоловік пережив чотири клінічні смерті. Здається, що подібні «дива» можуть відбуватися тільки там, де немає нас. Та це далеко не так. Адже на Закарпатті мешкає чимало людей, з життєвих історій котрих можна не те щоб книгу писати, а й знімати цілий телесеріал.

    Цю істину підтверджує і жителька міста над Латорицею Ганна Лукач. Ця дивовижна 50-літня жінка впродовж шести років пережила три (!) клінічні смерті. Після цього вона змінилася і зрозуміла сенс свого життя.
    Уперше зустріла Ганну Лукач у монастирі «Всіх скорботних радість» на Красній гірці поблизу Мукачева. Після того, як жінка одужала від страшної хвороби, монастир став її справжньою домівкою: тут вона проводить фактично весь свій вільний час. Жінка не лише співає у церковному хорі, вона була однією з тих, хто долучився до будівництва святині, а тепер, окрім усього, ще й допомагає поратися на церковному господарстві, готує обіди та вечері для священиків і монахів.
    «У дитинстві я була доволі хворобливою, — згадує Ганна Лукач. - Мама розповідали, як у шість років у мене стався перший напад астми. Після цього, здавалося, недуга трохи відступила. Але коли мені виповнилося 33 роки, знову стався сильний напад. Я тоді працювала у відділі кадрів радіозаводу «Карпати». Знайома порадила мені піти до батюшки Миколая, який відправляв Богослужіння при жіночому монастирі. І хоча то були часи, коли походи до церкви не віталися, я все ж таки зважилася зустрітися із священиком».
    Отець Миколай здійснив вичитку над Ганною Михайлівною, і згодом хвороба відступила. Але не надовго - за кілька місяців недуга почала прогресувати. Жінці здавалося, що життя котиться у прірву, з якої немає вороття. Адже через хворобу ЇЇ покинув чоловік і на початку 90-х Ганна Михайлівна залишилася один на один зі страшним вироком. Щоправда, радувало материнське серце те, що поруч ріс син Іван.
    У 1994 році в Ганни Михайлівни стався черговий сильний приступ. Тоді її вперше поклали до лікарні. Та медики не давали надію на життя: вони тільки знизали плечима і відправили жінку додому помирати. Та на допомогу, як завжди, прийшов отець Миколай. Він, відчитавши молитву, порадив Ганні Михайлівні негайно повертатися до лікарні.
    «Родичі вирішили везти мене в Ужгород, — розповідає жінка. - Та в лікарні медики знову тільки розвели руками: «Тут допомоги немає, у вас абсцес обох легенів», мовили вони. Поки радилися, що робити, я подумки молила Господа, щоб він напоумив їх. І, ви не повірите, лікарі таки знайшли медпрепарат, який, сподівалися, міг мені допомогти. Після введення ліків я почала добре почуватися. Але щоб не ризикувати, лікарі на чергування залишили
    біля мене молодого аспіранта».
    Ближче до півночі медик мовив до Ганни Михайлівни: «Я введу вам один хороший препарат» і налив до крапельної системи ліки.
    «Щойно у кров пішли перші краплі медикаменту, я відчула, що кудись лечу, — згадує жінка. - Побачила, як здіймаюся по темному тунелю і лечу-лечу-лечу... Жодного світла у кінці не було. Я навіть не розуміла, що помираю. Та в одну мить я знову опинилася у палаті. Побачила, як моє бездиханне тіло лежить на лікарняному ліжку, а поруч вовтузяться медики. Ще за кілька секунд я повернулася у тіло».
    Якось увечері після того трафунку Ганна Михайлівна відкрила Євангеліє. До цього часу, зізнається вона, жодного разу не читала Святе письмо, а після того як ледь не померла, їй захотілося поспілкуватися з Богом. Перегорнувши Євангеліє, погляд упав на речення: «Ця хвороба дана вам не на смерть, а для душевного зцілення». Тож після того, як жінку виписали з лікарні, вона подалася до отця Миколая. Монах на той час якраз почав будувати святиню на Красній гірці, і Ганна Лукач попросилася допомагати на будівництві.
    «Я робила все, що тільки треба було, — каже вона. - І бетон носила, і цеглу завантажувала-розвантажувала, і корів та поросят доглядала, землю обробляла, їжу готувала. Але в щоденній суєті, як ото буває, я забувала про Бога. І тоді він вдруге нагадав про себе. Це сталося у 1997 році - я знову потрапила до лікарні і знову в мене сталася клінічна смерть. Видіння було таким, як і вперше: чорний тунель без світла в кінці».
    Утретє Ганна Лукач «померла» через три роки - у 2000-му за аналогічних обставин. «Картинка» у потойбіччі не змінювалася - чорний тунель... Після цього мукачівка зрозуміла сенс свого життя.
    «До мене нарешті дійшло, для чого Господь залишив мою душу на Землі,
    — каже вона. - У перші дні після одужання я не хотіла нікого бачити, спілкувалася тільки з Богом. А після того, як мене відпустили додому, я повністю змінила стиль життя. Моя доля вплинула і на долю сина - тепер Іван служить священиком у цьому монастирі та має свій приход у Чинадійові».
    Відтоді, як стверджує Ганна Лукач, вона не хворіє. Відійшли у минуле всі страшні напади астми, клінічні смерті, ліки, медики...
    Про все вона тепер згадує, як про страшний сон.
    ДО РЕЧІ...
    Наука пояснює клінічну смерть як своєрідний перехідний стан між життям і смертю. Цей стан починається з моменту припинення діяльності центральної нервової системи, кровообігу і дихання. Триває зазвичай невеликий проміжок часу — 1-5 хвилин. Оскільки за цей час до мозку не надходить кисень - можуть статися невідворотні зміни у голові людини. Втім, справжня смерть, як пояснюють лікарі, стається дещо пізніше - коли нервові клітини головного мозку через кисневе голодування виснажуються і відмирають.
    Що стосується власне потойбічних видінь, які зазвичай бачать люди, що пережили клінічну смерть, то медицина тлумачить їх по-різному. В більшості подібні «картинки» називають галюцинаціями, спричиненими кисневим голодуванням мозку.
    І хоча більшість лікарів пояснюють клінічну смерть зі своєї точки зору, рідко вдаючись до філософських роздумів, все ж таки іноді навіть найбільші скептики змінюють думку, увірувавши, що душа існує. То й не дивно, адже давно доведено, що організм людини - набір хімічних елементів. І цей набір навряд чи може мислити чи відчувати. Все ж таки має існувати щось вище, нематеріальне, духовне...
    Сніжана Русин

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору