Мукачівський переполох

Стрілянина в Мукачевому оголила низку критичних для українського суспільства проблем і показала, що керівництво країни не має політичної волі їх вирішувати.

Мукачівські розборки “Правого сектора” з оточенням нардепа Івана Ланьо, що переросли у стрілянину між “ПС” та закарпатською міліцією, шокували українську громадськість. Кілька днів в інформаційному просторі Україну штормило, але після екстреного з’їзду “Правого сектору” і радикальних заяв від Дмитра Яроша та не менш радикальних від представників влади, раптом усе стихло.

Контрабанда любить тишу

Відповісти на запитання що зараз відбувається і чи вичерпано конфлікт у Мкачевому, пересічним громадянам буде не просто. Члени “ПС” начебто досі переховуються у закарпатських лісах, а міліція та спецпризначенці начебто прочісують села та ліси у їхніх пошуках. І все б нічого, але 11 серпня минає місяць з того часу, як конфлікт на Закарпатті різко загострився і став публічним. Цього ж дня минає місяць з часу як міністр МВС Арсен Аваков відрапортував, що “бандити оточені” і їм запропоновано здатися. Тоді ж народний депутат від Блоку Петра Порошенка Мустафа Найем оприлюднив інформацію про те, що загалом в Мукачево на зустріч з нардепом Іваном Ланьом приїхав 21 член “Правого сектора”. Таку кількість людей в багажнику авто таємно не вивезеш. Не вивезеш навіть 13 осіб, про яких говорили у “ПС”. Тим паче, з оточення спецпризначенців СБУ, МВС та Нацгвардії. Виникає логічне припущення: або “правосекторівці” місяць живуть в облозі десь у “лісовому масиві поблизу Мукачевого”, або ніякої облоги немає, як давно вже немає у тих лісах і самих учасників мукачівської стрілянини.

Порівняно з першими днями висвітлення конфлікту в медіа, нині в інформаційному просторі – штиль. Звісно, час від часу хтось коментує чи по-іншому інтерпретує ті події, але де новини про хід спецоперації “по затриманню “бандитів”, котрі зокрема “брали в заручники шестирічного хлопчика”? Де вони? Якщо втекли, то як вибралися з оточення? Чи взяли з собою зброю? Чому провалилася операція з роззброєння, яку так браво анонсував міністр Аваков у соцмережах? Хто в цьому винен і з кого зірвали погони? Якщо облога все ще триває (місяць!), то як довго ще? На якій стадії переговори? Так само немає притомної інформації від “ПС”, окрім “хлопці в надійному місці, але ми не скажемо де, бо їм загрожує небезпека”.

Інформація, котра з’являється щодо цього конфлікту не дає відповіді на питання: чим же завершилася його гостра фаза? А те, що з’являється радше схоже на спроби постфактум схилити громадську думку на ту чи іншу сторону. Така поведінка сторін конфлікту натякає на те, що історію вирішили зам’яти “по-тихому”: без штурмів, гучних арештів та “посадок”. Ймовірно, і без реальних наслідків для контрабанди на Закарпатті та корупції в державі.

Стрілянина, як каталізатор реформ

Мукачівський переполох шокував українське суспільство. Важко знайти адекватне пояснення пострілам з гранатометів, пораненим та вбитим за півтори тисячі кілометрів від лінії фронту. Але цей інцидент оголив фундаментальні проблеми держави, ігнорування яких може мати катастрофічні наслідки для України. “Мукачево” могло стати каталізатором кардинальних змін у системі або навіть приводом для зміни самої системи на іншу. Але показало лише те, що керівництво країни немає на це політичної волі.

Очевидно, що першопричина виникнення таких конфліктів – корупція. При чому тут не важливо яка версія подій береться за правдиву: та в якій “ПС” герої, котрі борються з контрабандою на Закарпатті чи та в якій вони лише учасники або інструмент переділу контрабандних потоків.

В будь-якому разі проблема існує, бо система влади вибудувана так, щоб у ній було комфортно існувати лише корумпованим державним службовцям. Особливо у силових відомствах. А корупціонери у державних органах управління роблять і так неповороткі інститути влади цілком неефективними. Зрозуміло, що про економічний розвиток в такій ситуації говорити зайве – особливо на фоні війни.

Контрабандні потоки на які в прикордонних областях “присів” місцевий кримінал є лише частиною проблеми корупції. Адже саме корупційна складова дозволяє злочинцям швидко стати мініолігархами. Зрощення криміналу, бізнесу та влади породжує нових “князів” в областях та районах. Періодично вони влаштовують переділ сфер впливу. Як правило, розборки олігархів не виносяться на осуд громадськості, але інколи “фурункул” прориває в публічну площину. Для переділу фінансових потоків “князі” використовують різні інструменти: від юристів та чиновників до силовиків (МВС, СБУ, Прокуратура) та кримінальних бригад. Нині, в час війни, до когорти останніх додалися ще й приватні мініармії. А їх існування не в останню чергу зумовлене масштабним ростом ринку нелегальної зброї. Відтак держава втрачає в очах народу монополію на застосування насильства. Це відчувають не лише громадяни всередині країни. Це розуміють також зовнішні вороги, котрі використовують будь-яку нагоду для розхитування ситуації в Україні. Якщо додати сюди ще й незрілість суспільства і невміння адекватно реагувати на стресові ситуації, то картина вимальовується не найприємніша. Очевидно також і те, що усе вище перелічене відбувається виключно за згоди суспільства, значну частину якого влаштовує корумпованість еліт.

Неадекватна реакція

Реакція суспільства і влади на Мукачівський конфлікт була однаково неадекватною. У суспільстві надто мало людей, котрі намагаються мислити критично і беруть хоча б мінімальну паузу перед тим, як зробити висновок і стати на чийсь бік у конфліктній ситуації.

Користувачі соцмереж, для прикладу, моментально оприділили героїв та бандитів у мукачівській історії (дехто бандитів і бандитів). Найгірше, що вони це зробили не маючи достовірної інформації і чіткого розуміння контексту. При цьому поляризація поглядів у суспільстві продовжує вражати. З дискусій у соцмережах зрозуміло лише те, що часто люди не сприймають аргументів, які суперечать їхнім, поспішно зробленим висновкам. А їхня позиція сформована не на основі аналізу, а на вірі. Часто на вірі у те, що якщо одні точно бандити, то інші автоматично герої.

Показовою є і реакція української влади на конфлікт у Закарпатті. Президент Порошенко заявив, що “випалюватиме каленим залізом незаконні збройні формування” і прийняв рішення змінити очільника області, керівників МВС, СБУ, митниці та прикордонної служби. Арсеній Яценюк заявив, що хоче передати чотири митниці на західному кордоні в управління британській компанії. І президент і прем’єр рішуче заявили про необхідність боротьби з контрабандою.

Імітація реформ, профанація боротьби

Утім, радикальні заяви двох найвищих керівників у державі радикальними є лише за риторикою, але не по суті. Контрабанда, незаконні збройні формування і дірки на митниці не є закарпатською проблемою. Вони є лише наслідками більш фундаментальних проблем, таких як наскрізна корумпованість суспільства, недолуга податкова та митна політика, відсутність закону, що регулює оббіг зброї в державі. Але влада усе ще намагається уникнути проведення системних реформ. Натомість лише імітує їх за допомогою інформаційних кампаній та косметичних змін, які переважно стосуються не механізмів, а персоналій.

Зміна очільників Закарпаття з цього ж репертуару. Замість того, щоб знищувати причини суспільних хвороб, влада лікує симптоми. А інколи лише вдає, що лікує симптоми. Зміна керівників в області – це спроба загасити інформаційну пожежу, а не реформа за допомогою якої можна убезпечитися від такої пожежі в майбутньому.

Президент призначив на Закарпаття Генадія Москаля не тому, що він може зламати хребет корупції чи припинити контрабанду, а тому, що у нього є досвід стримування організованих груп людей із зброєю. Для того, щоб подолати контрабанду потрібно знівелювати різницю в ціні на контрабандні товари. Але для цього потрібні зміни у митній політиці, яких немає. Потрібно почати ламати хребет корупції. Але коли доходить до створення механізмів, які можуть знищити ці явища, президент Порошенко включає задню. Як це сталося із підписанням закону “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення ролі громадянського суспільства в боротьбі з корупційними злочинами”. Президент наклав на нього вето. Вето на закон, що дозволяв би використовувати в суді як доказ відео- та аудіофіксацію вимагання чиновником хабара, а також дозволяв би “провокацію хабара”. Такий закон забрав би монополію боротьби з корупціонерами у корумпованих силових структур і дав би важелі впливу громадським активістам.

Те ж саме і з прем’єром Яценюком та його ініціативою щодо митниці. Коли він пропонує запросити для управління митницею іноземну компанію, то він не лише розписується у власній неспроможності зупинити контрабанду і побороти корупцію, – він ще й намагається продати суспільству шоу замість реформ. Така собі спроба перекласти відповідальність на третю сторону. Контрабанда існуватиме доти, доки буде різниця цін на товари і доки буде корупція. Цього не може не розуміти прем’єр. А дрібна контрабанда буде ще й доти, доки в людей не буде альтернативного джерела заробітку. Але митну політику уряд не планує змінювати. Наразі лише демонстративно закручуються гайки. Тому використання британців більше схоже на інформаційну кампанію для того, щоб погасити сплеск суспільного обурення після подій в Мукачевому. Британці не зможуть зупинити контрабанду, як мінімум тому, що для цього їм потрібно віддати під контроль усі митниці в Україні, а не лише 4 на західному кордоні. Єдине, що зможуть зробити іноземці – забрати заробіток в дрібних торгашів-контрабандистів.

У той же час, коли британці будуть боротися з місцевими “торгашами” на західному кордоні, на східному збільшується діра, з якої потоком йде контрабанда значно серйозніша ніж цигарки. Йдеться, звісно, про зброю. За даними Української асоціації власників зброї нині в українців на руках близько 4,5 мільйона одиниць нелегальної зброї. А як стверджує голова Луганської обласної військово-цивільної адміністрації Георгій Тука, незареєстрована зброя із зони АТО на чорному ринку коштує в кілька разів дешевше, ніж легальна. А в зоні АТО вартість автомата Калашникова падає до ціни “2-3 пляшки горілки”. Зупинити контрабанду зброї можна лише врегулювавши оббіг зброї в державі загалом. Жоден блокпост чи борець з контрабандою не зупинить потік зброї із зони АТО, якщо там повнофункціональний автомат Калашникова можна обміняти на 2-3 пляшки горілки, а тут той же автомат з обмеженим функціоналом коштує 2 тисячі доларів плюс час та нерви на офіційне оформлення.

Аналогія замість епілогу

На завершення напрошується проста аналогія. Україна як багатоповерховий будинок, з прогнилою системою комунікацій, зокрема проводкою, котра постійно коротить і стає причиною локальних пожеж. “Мукачево” – одна з таких пожеж. Стан комунікацій і постійні пожежі не подобаються мешканцям, але більшість звикла так жити, тому на капітальний ремонт скидатися не хочуть ні часом, ні грошима. Комендантами в будинку обрали пройдисвітів, тому коли в якійсь квартирі виникає пожежа, вони приходять туди з відром води. Інколи виливають його на підлогу, а інколи просто показують відро і чекають, що пожежа згасне сама. При цьому мешканцям розповідають, що наявність в комендантів відра – рятує будинок від зіпсованої електропроводки та займання квартир. А ще пропонують запросити коменданта-британця, бо він, мовляв, вміє правильно розливати по підлозі воду. Про потребу мати професійного електрика і зробити капітальний ремонт комунікацій не згадують в принципі. Мешканці заворожено дивляться на відро і продовжують вірити, що ця пожежа точно була останньою. А ще поруч є сусідній хмарочос, з якого в українські під’їзди забралися алкоголіки. Один під’їзд вони приєднали до себе, а інший окупували і постійно палять там сміття, намагаючись якщо не спалити весь будинок, то принаймні сильно його засмердіти.

Роман Рак