ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

"Ми будували десятки найвідоміших споруд Закарпаття" — Олександр Пантелеймонов

    26 січня 2022 середа
    Заслужений будівельник України Олександр Пантелеймонов з Ужгорода.

    До професійного свята – Дня будівельника — журналісти поспілкувалася зі знаними в місті й далеко за його межами працівниками будівельної галузі.

    Один із них – заслужений будівельник України Олександр Пантелеймонов може гордо сказати: «Ми будували десятки найвідоміших споруд Закарпаття».
    Тільки в Ужгороді це ПАДІЮН, весь комплекс споруд міської клінічної лікарні на БАМі, драмтеатр, багато підприємств, шкіл, садочків і цілі житлові масиви. Колись керівник «Закарапатбуду», а сьогодні – ПП «Пантеон», створеного на базі одного з підрозділів колишнього гіганта. Він береться і за промислові об’єкти державного значення, і за реставрацію історичних споруд – як Ужгородський замок.
    – Олександре Івановичу, ви очолювали чи не найпотужнішу будівельну фірму Закарпаття радянських часів…
    – До Ужгорода приїхав молодим спеціалістом у 1974 році за направленням після закінчення будівельного факультету Криворізького гірничорудного інституту. Працював у «Промжитлобуді», будували завод побутової хімії (тепер ТОВ «Інтерфіл»), інші об’єкти. Потім мене скерували на посаду головного інженера будівельної фірми на Виноградівщині.
    Повернувся в Ужгород у 1981-му, а у 84-му був призначений головним інженером тресту «Закарпатбуд». Ще за два роки, у 1986-му, очолив цей трест. Це була велика будівельна структура, яка працювала по всій області і за її межами. Мали свої заводи, деревообробні комбінати, кар’єри.
    Побудували завод «Електродвигун», «Патент», мікрорайони Сторожниця, Перемога-1, Перемога-2, дитячі садочки, школи, драмтеатр, ПАДІЮН, міську лікарню на БАМі.
    Тяжкі були часи – дуже багато було роботи. Тепер трохи інші, але теж тяжкі, бо мало роботи. А якщо і знайдеш замовлення, то ще треба, щоб за роботу розрахувалися. Бо часто зробиш, а замовник або зникає, або банкрутує.
    – Скільки найдовше доводилося чекати на розрахунок?
    – У 2013-му ми побудували школу в Лучках, в Ужгороді – хірургічний корпус обласної лікарні. А далі почалася криза – гіперінфляція, ріст цін, падіння курсу валют. Ми гроші отримали через 9 місяців – ніби не так і довго чекали, але який це був час! Нам були винні близько 4 мільйонів гривень, і коли працювали, то це було близько півмільйона доларів, а коли отримали кошти, то це вже було в кілька разів менше! Тоді як вартість матеріалів прив’язана до курсу валют… Ну, але ми оптимісти…
    – Які об’єкти робите тепер?
    – Школу в селі Вишка на Березнянщині, іншу – у Квасах Рахівського району. Завершуємо великий комплекс зерносховища у Батьові для перевантаження зерна на експорт. Там приватний інвестор, приймати роботу буде державна комісія. Ще тиждень-два – і закінчимо фасад економічного ліцею на площі Ш. Петефі в Ужгороді.
    Зробили міське хірургічне відділення і весь 7 поверх міської клінічної лікарні, беремося за інші відділення. Працювати в лікарні – своя специфіка, адже заклад не може припинити роботу на час ремонту. Тому: зробимо половину відділення – переводять хворих і рухаємось далі.
    За програмою енергоощадності замінили вікна, утеплювали фасади в багатьох освітніх закладах Ужгорода.
    Із 2012 року державні будівельні розцінки, за якими ми працюємо на бюджетних об’єктах, не змінилися; зарплата, яка була у 2012 році закладена за одиницю обсягу роботи – кубометр кладки, квадрат платки тощо, – не змінилася. Тому дуже важко знайти людей, доводиться оплату на одному об’єкті перекривати іншим.
    Найбільша проблема – кадри. І робітничі, й інженерно-технічні. Завантаження нестабільне – взимку роботи менше, а людям треба родини годувати, тому їдуть на заробітки за кордон. Візи ж отримати простіше, у багатьох на Закарпатті є особливі документи про статус закордонного словака, угорця, з якими у Європі легше. Виїздять найкращі спеціалісти, які в нас виросли, навчилися, – вони добре заробляють там і сюди вже повертатися не хочуть. Багатьох тепер ще й лякає АТО, тому теж спішать за кордон. Уже маємо випадки, що відмовляємося від пропозицій, бо не можемо забезпечити об’єкт людьми.
    – Скільки у вас тепер працівників, як у порівнянні з попередніми роками?
    – Тепер близько 150 осіб, найбільше було 220 – у 2012 році. Ми тоді за півтора місяця стадіон «Авангард» розібрали і склали заново. На той час він був зовсім занедбаний – без ремонту з 1946 року.
    Тоді ми могли набрати стільки людей, як було необхідно, був ринок робочої сили. Тепер цей ринок дуже «просів», із більшістю «фахівців» відповідальні об’єкти робити не можна. А принцип нашої фірми – краще не робити, ніж робити погано.
    – Що можете сказати про досвід роботи на історичних будівлях Ужгорода?
    – Тепер оновлюємо фасад економічного ліцею на Петефі – колишньої міської управи Ужгорода. Робили фасад Лінгвістичної гімназії, якраз до її столітнього ювілею. Там дуже цікаві конструкції. Сто років тому теж були державні будівельні норми, будівля зведена за СНіПами Австро-Угорщини – таких тепер немає. Довелося шукати документи в архіві, щоб розібратися.
    Дуже багато і зовнішніх, і внутрішніх реконструкцій провели в Ужгородському замку. Там була дуже сумна ситуація… В будівлі обласної ради і адміністрації робили сесійний зал, купол.
    Маємо ліцензію на такі роботи, але фахівці повинні бути на порядок вищої кваліфікації, ніж на «рядових» будівлях. Бо там не просто зробити треба, а зробити так, як було сто, а то й п’ятсот років тому. Хоч і матеріалів тих давніх часів здебільшого вже немає, і технології тепер зовсім інші. Але для мене такі об’єкти набагато цікавіші.
    – А житлове будівництво проводите?
    – Так, будували 32-квартирний будинок для закарпатської міліції. Але через брак фінансування він так і не завершений. Робимо невеликі котеджі.
    Загалом обсяг робіт «Пантеону» за рік – близько 20 мільйонів гривень. Маємо свою базу, техніку, механізацію, всіх фахівців будівельних спеціальностей, електриків, сантехніків, опалення встановлюємо – словом, робимо під ключ. Штукатуримо, наприклад, не вручну, а станціями. Поруч із Закарпаттям європейські країни, багато хто там працював чи просто бував – переймати є що. Мала механізація звідти прийшла, вона дуже полегшує працю і підвищує її продуктивність, якість, економить час, але й вимагає кваліфікації.
    – А ви знаєте всі особливості цих робіт, на всіх етапах?
    – Усе не можна знати. Вчуся ціле життя. Досі маю підручники, з якими приїхав на Закарпаття на роботу.
    – І як часто заглядаєте в них?
    – Заглядаю! Треба знати головні принципи, бо доводиться іноді навіть за проектувальниками переглядати. Це теж пов’язано з кадрами. Старші фахівці, через те що не було обсягів проектних робіт, розбрелися хто куди – на базари, в бізнес. Щоб підготувати штукатура, потрібен час, а проектувальника – й нема що казати. А відповідальність же дуже велика.
    – Що у найближчих планах?
    – Завершення будівництва нейрохірургічного корпусу. Вже коробка готова, вікна, поштукатурили. Чекаємо ще кошти із сесії обласної ради. Це буде один із найкращих медичних центрів Західної України. Перед будівництвом дивилися з професором Володимиром Смоланкою, як усе зроблено у Брно, але тут буде ще краще.
    – Ваші улюблені в Ужгороді об’єкти?
    – Кожен – особливий, дорогий. Драмтеатр, ПАДІЮН, спорткомплекс «Юність» – нетрадиційні, мають цікавий архітектурний задум. За останні роки – хірургічний комплекс обласної лікарні. Будівля «Укргазбанку» неподалік собору на проспекті Свободи. Це невелике приміщення, але цікаве, має свою архітектуру і пластику.
    Ужгород хоч і маленьке місто, але архітектура тут особлива і цікава. Добре, що міська влада дуже серйозно взялася до її реставрації, оновлення, збереження. Ми повинні це залишити майбутнім поколінням.
    Газета "Ужгород"

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 

    Пунктів: 5

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору