ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Микола Жолтані: "Аби досягти успіху, треба позбутися лінощів, страху, гордині"

    20 жовтня 2020 вівторок
    Микола Жолтані

    Мешканець обласного центру Закарпаття Микола Жолтані приватною справою почав займатися 11 років тому. В 1998 році Україна переживала кризу, а він відкрив у Хусті цілодобовий магазин «АВС», який працює і нині.

    Згодом став займатися різними видами бізнесу, зокрема, страхуванням, харчуванням, торгівлею. У 2004-му році від імені Ужгородської міської ради отримав грамоту за внесок у розвиток сфери торгівлі та громадського харчування.

    У свої 32 роки М.Жолтані є успішним підприємцем та відомим меценатом. Ужгородці та гості міста після відвідувань ресторану-піцерії «Диканька» та мережі магазинів «ЗІНА» стають задоволеними і постійними споживачами. А це – найкраща реклама закладу та його господарю. При спілкуванні Микола справляє враження людини ерудованої, з глибокими філософськими знаннями. Любить подорожувати – побував у понад 20 країнах світу. Є батьком чотирьох дітей.

    «Дружина та діти – найдорожче у світі»

    Микола Іванович під’їжджає за мною у центр міста. На його сріблястому «Мерседесі» S-класу їдемо в Горяни, до його оселі. Асфальтова дорога приводить нас до звичайних воріт на горбку, за якими нас зустрічає вівчарка Кайла, привітно виляючи хвостом. Перед нами постає фруктовий сад та прекрасна панорама Ужгорода.

    - Мені відразу ця місцевість сподобалася – довкола краса, затишно, легко дихається. То був 2005-ий рік. Одна знайома з агентства нерухомості попросила підвезти її у Горяни подивитися будинок. Господарі хотіли якнайшвидше продати його, бо вже мали на руках необхідні документи для виїзду до Америки. За дім та 20 соток землі з садом просили 40 тисяч доларів. На той час в Ужгороді стільки коштувала трикімнатна квартира. Ми жили з батьками дружини у квартирі, в Сторожниці зводили власний будинок. Усі кроки звик обмірковувати і все ретельно зважувати. Але у даному випадку довго не думав – відразу дав завдатку 800 доларів, які мав при собі. До речі, після приїзду з Броварів мої батьки купили в Горянах хату. Так що ми є сусідами з ними всього через один будинок.

    На ганку в колясці спить Анєчка. Вона народилася 13 жовтня. У коридорі нас зустрічає господиня Тетяна та живий як ртуть син Миколка. Йому – 2 роки і чотири місяці. Проситься на руки до тата. Він радо піднімає сина вгору, цілую. Сором’язливо тулиться до батька дочка Елеонора. Вона – третьокласниця. Семирічна Зіна поїхала з бабусею на Мукачівщину.

    Господар робить екскурсію по кімнатах і розповідає, що за його задумом будинок був з’єднаний з літньою кухнею, згодом добудований другий поверх, де у кожної дитини окрема кімната. У них, як і в інших, просторо, є необхідні меблі. Масштабністю вразив гардероб на добрі два десятки квадратних метрів. Одяг та взуття ретельно складені. «Нас багато, а буде ще більше, бо ж діти і надалі народжуватимуться», - каже щасливий господар про майбутнє.


    - Миколо Івановичу, що є найдорожчим у вашому будинку?
    28603.jpg
    - Дружина і діти для мене - найдорожче, що є у цьому будинку і в цілому світі. Все решту не представляє ніяких цінностей.


    - У що вкладаєте гроші насамперед?


    - У створення умов для свого розвитку, розвитку дітей. А також людей, які зі мною працюють, у підвищення їхньої професійності, рівня життя, почуття безпеки, почуття впевненості у завтрашньому дні. Відповідно, гроші трачу на книги, семінари, тренінги, на придбання нових обладнань, устаткувань, технологій.

    - Як відпочиваєте?


    - Зазвичай, відпочиваємо всією сім’єю в Україні або їдемо за кордон. У червні впродовж двох тижнів разом зі своїми партнерами відпочивали в Турції. Поселилися у готелі на горі. Отож опускалися до моря і піднімалися наверх пообідати по кілька разів у день. В результаті у всіх були м’язи на ногах добре підкачаними. Так що ми пасивний відпочинок поєднуємо з активним. Часто ходимо в гори, по перечинських лісах.


    «На 25-му році життя зрозумів задум Творця»


    - Яке Ваше життєве кредо?


    - Якщо говорити про головну ціль, то це – постійно розвиватися і виконати задум Бога.


    - Конкретизуйте, будь ласка.


    - У 98-му році я опинився в такій ситуації, в якій мені ніхто не міг допомогти, все йшло проти мене. Зрозумів, що зможу загинути. Хотілося жити, мені не було ще і 21-го. З відкритим серцем звернувся до Бога: «Господи, ти завжди давав мені те, що я просив, витягував мене з усяких халеп. Якщо ти витягнеш мене і з цієї, то я буду тобі служити все життя». І сталося диво – до родини повернувся цілим і неушкодженим.
    Зрозумів, що є Бог, але не знав, що робити з Богом у серці. У мене виникало багато запитань, я шукав на них відповіді у різних книгах, але не знаходив. Мені не давало спокою: для чого Бог послав мене на цю землю, для чого працювати, якщо я все одно помру, для чого народжувати дітей, якщо вони також помруть.
    Один мій друг декілька разів кликав із собою до Почаєва. Але у мене знаходилося багато причин, аби туди не поїхати. У листопаді 2001-го він заїхав до мене і каже: «Ми їдемо в Почаїв, збирайся». Упродовж п’яти днів разом з іншими паломниками постив, молився, готувався до сповіді, причастя. Під час перебування в церкві зі мною сталося диво. За долі секунд згадав усіх людей, всі свої вчинки, про які вже давно забув і не думав, що коли-небудь про них згадаю. Це було так, ніби перед очима проїхав швидкісний поїзд. Якщо до того часу я казав, що не зробив ніякого гріха, бо нікого не вбив, нічого поганого нікому не заподіяв, то тут побачив всю свою гріховну природу. Відчув, що помер, занурився у суцільну темряву, там побачив лики Бога та сатани. Потім враз – і ніби світло увімкнулося і оте яскраво-сліпуче світло пронизало мене всього, від мозку до кінцівок. Відчув, що мене, мого серця торкнувся Бог. Зрозумів задум Творця, для чого Він послав мене на Землю, що я маю робити і ким бути, як жити. Це сталося на 25-му році мого земного життя.
    Людина – це кров і плоть Бога. Бог створив мене, аби виразити себе у мені. Аби я виражав його, представляв його інтереси на Землі, розширював його царство. У Бога одна ціль щодо мене і щодо кожного - продовжувати його справу і роздавати себе в людях.


    - Що змінилося у Вашому житті після Почаєва?


    - Зміни у мене відбулися не тільки на психологічному рівні, а і на біологічному. Будучи мудрою жінкою, дружина зрозуміла, що я змінився. Знайомі, родичі переживали, що я з глузду з’їхав. Я їм розказував про Бога, його задум, його дива, читав Біблію, вивчав і дотримувався православних традицій. Коли поїхав до Єрусалиму, до святих місць, то у мене було таке відчуття, ніби я приїхав додому. Тут отримав відповіді на багато запитань. Полюбив людей безкорисливою любов’ю. Став жити для людей.


    «У мене найнадійніший у світі дах – Бог»


    - Миколо Івановичу, впродовж останніх півроку в обласному центрі відкрито кілька магазинів, які носять гарне жіноче ім’я «ЗІНА». Містом точаться різні розмови, зокрема, що за вами стоять впливові люди і ви маєте великий «дах»…


    - У мене найнадійніший у світі дах – Бог. Він мене захищає від усього поганого і допомагає мені у всьому. До того ж у мене є однодумці, команда, з якими працюємо заради розвитку спільної і корисної справи. Чимало з вчорашніх підлеглих стало повноправними партнерами по бізнесу. Людям даю можливість не тільки заробити, а і навчаю їх, як реалізувати себе, свої задатки, досягти успіхів, іти вперед, розвиватися.


    - У честь кого назвали магазин?


    - Назву магазинові дали люди. По вулиці Капушанській за Радянського Союзу був продмаг, завідувачку якого звали Зіною. Це була дружелюбна жінка, яку любили і поважали. Люди так і казали: «Іду в магазин до Зіни», «Іду до Зіни». У 2001-му це приміщення я взяв в оренду і магазин назвав «Зіна». Наразі 8 «Зін» діє в Ужгороді та одна в Часлівцях Ужгородського району.
    Відкриття «ЗІН» не є новим. Це є продовженням того, що я роблю давно, - допомагаю людям вирішувати їхні проблеми та задовольняти їхні бажання. З настанням кризи у власників нерухомості виникли проблеми, кому здати приміщення в оренду. Чимало людей втратило роботу, шукають нову, бо мусять годувати, одягати дітей, самих себе, погашати кредити. Виробники не мають, де збути свою продукцію. Окрім того, ми дбаємо, аби люди могли купити перше необхідне поруч зі своїм будинком у будь-який зручний для них час.


    - Багато підприємці скаржиться, що через підвищення апетитів чиновників та працівників з різних перевіряючи установ, які так вміло розвивають корупцію, скоро доведеться закривати власну справу. З чим стикаєтеся у роботі, хто ставить палиці в колеса?

    - Всім людям, незалежно від місця проживання, заважають три речі: лінь, страх, гординя. І лише на 0,1 % - корупція та чиновники. Якщо людина мріє досягти успіху, хоче жити добре, то мусить зважити, чого уже досягла і чого ще хоче досягнути, а також позбавитися лінощів, страху, гордині.


    - Ваша найбільша удача на сьогоднішній день.

    - В удачу, як випадковість, не вірю. Удача – це результат труда. Якщо людина виграла мільйон без труда, то він її і погубить.


    - Чим доводилось жертвувати?

    - У будь-якій справі жертвувати треба лише одним – самим собою. А виражається це у власному часі власного життя. Так як у мене бізнес цілодобовий, то я працюю цілодобово, маю бути напоготові у будь-який час дня і ночі. Слова «Ой, у мене робота і у мене нема часу для особистого життя» вважаю абсурдом. Для мене робота і є власним життям. А все решта у житті – це результат ефективної роботи. Я завжди хотів розпоряджатися своїм часом сам, тому і почав займатися приватною справою. Завдяки роботі побував у більш ніж 20 країнах світу, зокрема, в Турції, Таїланді, Єгипті, Франції, на Кубі. Пробував найекзотичніші страви, у тому числі, з кобри та крокодила. Найближчим часом планую відвідати Китай та Японію.


    «З Миколою почуваюся як за кам’яною стіною»


    - Ви є батьком чотирьох дітей. У наш час це є справжнім подвигом.

    - Народження дітей не вважаю подвигом. Дітей дає Бог, а я маю їх годувати, одягати, обувати, вирощувати, дати освіту, аби вони продовжували рід, допомагали іншим людям створювати життя, садили дерева, будували будинки, тобто, робили те, що зараз роблю я.


    - Як ви познайомилися зі своєю дружиною?

    - Мій батько був військовим. Ми жили в Броварах, потім у Німеччині, згодом повернулися знову в Бровари. Після закінчення Броварського училища фізичної культури (тепер це Вище училище фізичної культури) приїхав на Закарпаття. Тут жила моя бабуся, до якої я часто приїжджав у гості. Поступив до торгово-кулінарного технікуму. Вирішив продовжити заняття по боксу. Прийшов у спортивний клуб. У групі була одна-єдина дівчина, на неї відразу звернув увагу. З Тетяною почали зустрічатися, побачив, що вона сильна, небоязлива. Вона мені сподобалася, хотів, аби ця дівчина стала матір’ю моїх дітей. Моє бажання здійснилося.


    - Що найбільше цінуєте у своєму чоловікові? – запитую Тетяну Богданівну.

    - Ціную його всього. З Миколою почуваюся надійно, впевнено, як за кам’яною стіною. Він сильний фізично, тілом, духом, може цвяха прибити, нещодавно ручки на дверях шафи прикрутив, допомагає на кухні, смачно готує, особливо страви з м’яса та на мангалі. На його місці не уявляю іншого чоловіка. Йому довіряю у всьому. Двох останніх дітей я народжувала вдома у ванній кімнаті, пологи приймав Микола. Не дивуйтеся. До пологів ми готувалися разом психологічно і фізично – читали спеціалізовану літературу, плавали, робили фізичні вправи. Так як призначення жінки народжувати дітей є фізіологічним питанням, а не медичним, то і вирішили народжувати вдома у спокійній обстановці.


    - Як виховуєте дітей?

    - Діти ростуть, а ми їм допомагаємо розвиватися. У нас свобода, але водночас і дисципліна. Коли заходимо до магазину, то вони хочуть, аби мама все купила. Але дітей не балуємо усілякими дрібниця, не потикаємо їхнім примхам.


    - Миколо Івановичу, яка Ваша улюблена книга?

    - Книг прочитав багато, і з кожної почерпнув певні знання задля свого розвитку. До Біблії повертаюся часто, адже Біблія – це бестселер, книга, яка пережила найбільше перевидань. Біблія має багато аспектів, вона, як історична книга, як художня, як містична. Але в першу чергу Біблія – це розуміння. Будь-яка книга має початок, кульмінацію, розв’язку. А про що говорить книга Біблія? Про любов, про життя, про помсту, про роботу над собою, про волю до свободи, про зраду, про зміст дружби тощо. Читаючи її, людина пізнає себе, світ, розвивається.


    - Улюблена фраза.

    - «Победителей не судят, побежденных не помят». Ця біблейська фраза відображає зміст буття. Перемогти – значить вижити. Ми маємо потребу в постійному гармонійному розвиткові. Не можливо перемагати не розвиваючись. Не можливо перемагати гармонійно, не розвиваючись гармонійно. Ми маємо потребу не тільки в перемогах, а в перемогах, які співпадають із законами Всесвіту. Будь-яка смерть не може бути перемогою. Там, де є смерть, це уже поразка. Перемогою може бути тільки життя.


    Тетяна ГРИЦИЩУК, «Калейдоскоп оголошень»

    ФОТО автора та з архіву Миколи Жолтані

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 

    Пунктів: -1

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору

    Коментарі

    Картинка користувача Гость.

    ...

    Пунктів: 0

    Картинка користувача Гость.

    Несколько лет назад, мы оказались вместе с Жолтани в Турции на одном из учебных семинаров, организованных компанией «Evrolife». Он там обратил на себя внимание слишком «подвешенным» языком и постоянными хвалебными одами себе любимом. Из-за чего получил прозвище: «Звездун».
    Случился там у нас дважды интим. Один раз по-пьяне – ничего не помню, помимо того, что у Кольки долго что-то там не получалось
    А второй раз – из-за любопытства. Решили у него в номере сексом заняться. Эта попытка отбила желание у меня навсегда.
    В номере стоя неприятный запах, а когда Жолтани открыл шкаф, то стал понятен и его источник. Подушка была грязная (редко парень моет голову). Дальше, ещё хуже. Колька оказался таким примитивным, нерасторопным и совершенно не понимал моих попыток, что-то разнообразить. К тому же страшно потел, был липким и вонючим. После интима, он встал у окна и начал курить. Какая у него некрасивая задница! Вся какая-то «скуёвженная». А ноги: короткие, толстые, волосатые, да ещё кривые.
    Я потом час не вылазила с душа и до конца поездки избегала Жолтани. Теперь кроме брезгливости при его виде ничего больше не ощущаю. Год назад слышала, что он кого-то там, чем-то заразил. Не удивляюсь.
    Не думаю, что есть женщины, которым нравится такая экзотика. Ну, разве, что проблема вообще найти себе хоть какого-то мужика. Тогда можно и таким попользоваться.

    Пунктів: 1

    Картинка користувача Stas.

    Это дом Жолтани на ул.Горянская 13 и дом его родителей. Как видите все далеко не так как в этой статье изложено.
    Родители его живут в халупке. А у него достаточно средний дом с грязными занавесками и окнами, с неухоженым двором.

    Пунктів: 0