На Тячівщині зустрілись батьки двох загиблих героїв 128-ї бригади (ФОТО)

Хтось колись сказав: війна розділяє життя на до і після. Хто пізнав її жахіття, вже ніколи не стане таким як раніше.

А ще вона вершить долі людей та породжує нових героїв. Тому наш святий обов'язок пам'ятати тих, хто віддав за рідну Вітчизну найцінніше - своє життя. Вони наша гордість, вічний біль і смуток.
Тисячі молодих бійців стали на захист територіальної цілісності України в неоголошеній війні на сході. На жаль, чимало з них повернулися до рідної домівки "ватажем 200" у траурних кортежах .
Так рівно рік тому Тячівщина зустрічала свого героя Олександра Шимона з Углі, який загинув від ворожого осколку в сумнозвісному Дебальцеві. Тоді провести в останню путь свого побратима прийшли бійці 128 - ї бригади, а очолював супровід майор Олег Стукало. З покійним Сашком вони не лише разом служили в Збройних силах та воювали в АТО, а були ще й кращими друзями.
Горе поріднило односельчан з військовими, а сам Олег відзнайшов тут нових друзів. А ще углянці дуже перейнялися проблемою недостатнього матеріально -технічного забезпечення українських бійців в зоні АТО. Тож у селі було організовано волонтерських центр, який збирав та надавав допомогу бійцям 128-ї бригади.
Очолював ці поїздки волонтер Віталій Богдан, який неодноразово зустрічався на сході і з майором Стукало. Під час однієї з таких зустрічей бійці дуже просили позашляховик для переміщення по території дислокації частини.
Такий автомобіль марки Jeep Grand Cherokee згодом їм купили мешканці села Вільхівці - Лази. А організував благодійну акцію тодішній перший заступник, а тепер уже голова Тячівської райдержадміністрації Василь Дем'янчук.
Він же й сам їздив на схід, аби передати позашляховик військовим. Однак зустрітися тоді з майором Стукало йому так і не вдалося - почалося звужуватись "дебальцеве кільце". А згодом з Олегом обірвався телефонний зв'язок. Як з'ясувалося через деякий час, боєць загинув при виході з Дебальцева.
Провести в останню путь Олега Стукала - побратима Олександра Шимона, на його рідну Черкащину, разом з військовими 128 - ї бригади, їздили й волонтери на чолі з Віталієм Богданом. Тоді батьки загиблого майора пообіцяли, що обов'язково приїдуть в Углю на могилу кращого друга їх сина. А також, щоб познайомитись сім'ями, адже відтепер у них спільне горе - втрата на війні дітей...
Тож минулого тижня подружжя Стукало Юрій Іванович та Тетяна Афанасівна приїхали на Закарпаття. Спочатку навідались у військову частину та до невіски з онуком, які після загибелі Олега залишились проживати у Мукачеві.
Дізнавшись про приїзд батьків загиблого героя, голова Тячівської райдержадміністрації Василь Дем'янчук запросив їх на зустріч. Зворушлива бесіда відбулася у його кабінеті за участі депутата Закарпатської обласної ради, радника голови Василя Федурцьо та волонтера Віталія Богдана.
Василь Юрійович висловив щире співчуття батькам, у зв'язку із загибеллю сина. Розповів як познайомився з Олегом, як їздив у Дебальцево, щоб передати автомобіль, який до речі тепер перебуває у 128 - й бригаді. Як телефонував йому до останнього, сподіваючись, що боєць відповість...
- Ваш син був справжнім героєм і я пишаюся тим, що мені пощастило його знати. Олег Стукало як і наш земляк Олександр Шимон віддали своє молоде життя за свободу і майбутнє нашої країни і ми завжди будемо у боргу перед ними і вами, - наголосив керівник району.
А також вручив батькам пам'ятні сувеніри на згадку про Тячівщину і попросив їх завжди звертатися, якщо щось буде потрібно.
Відтак гості з Черкащини, разом з волонтером поїхали в Углю, де у приміщенні сільської ради познайомились з батьками Олександра Шимона - Петром Івановичем та Вірою Василівною, поспілкувались з головою сільської ради Валерієм Феєром та іншими активістами.
Під час бесіди батьки О. Стукало розповіли дуже зворушливу, можна сказати навіть містичну історію, про яку вони дізналися під час поховання сина. Зателефонував їх близький родич із -за кордону і розповів, що йому приснився сон, нібито Олег живий, і каже, що він не може померти, адже повинен поїхати у якесь село на Закарпатті, аби подякувати людям за машину.
Як з'ясувалося згодом мова йшла про село Вільхівці - Лази. Будучи в Дебальцеві і постійно спілкуючись по телефону з активістами, майор часто казав:
- Як залишусь живим, обов'язково приїду...
На жаль, цю свою обіцянку український боєць так і не виконав…
Тож батьки Олега вирішили це зробити замість нього. Вони зустрілися з активістами Михайлом Божа та Андрієм Мурга, які разом з Василем Дем'янчуком їздили тоді у Дебальцево, і висловили вдячність мещканцям села за благодійну акцію і за те, що вони бережуть пам'ять про їх сина.
Зі сльозами на очах пройшла зустріч двох родин Стукало і Шимонів. Батьки довго розмовляли, розказували про своїх дітей, ділились спогадами як вони служили, воювали, загинули. Стало зрозумілим наскільки багато у них було спільного - доброта, чесність, хоробрість, самопожертва. Вони були найкращими синами і захисниками України.
Також всі разом пішли на могилу Сашка, де запалили свічки та поклали квіти. Що поробиш, тепер для батьків, які втратили сина, похід на цвинтар - чи не єдина розрада у їх дущевному смутку та болі.
А ще важливим є усвідомлення того, що кров їх дітей пролита недарма. Так в Малоугольківській школі, де навчався Олександр Шимон встановлено в його честь меморіальну дошку, про його життя та подвиг оформлено стенди. Тож батьки навідалися до навчального закладу, де поспілкувалися з директором Іван Немешом та вчителями. А також переглянули зібрані фотографії Сашка, вирізки з газет, навіть присвячені йому вірші.
Як розповіли батьки Олега Стукало таке ж вшанування проведено і в рідній Лисичанській школі Черкаської області їх загиблому сину.
Тож проходячи повз такої меморіальної дошки, кожен з нас повинен замислитися, а що я зробив для своєї країни.
А завдяки таким людям як Олександр Шимон та Олег Стукало ми можемо спокійно займатися буденними справами, веселитися та радіти кодному дню, будувати своє майбутнє.
Пам`ять про тих, хто віддав життя за Україну, має бути вічною.
Герої не вмирають!
Любов Немеш