ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

На Закарпатті працює сліпий мірошник (фоторепортаж)

    18 вересня 2020 п'ятниця
    Василь Биба працює у млині по пам’яті та навпомацки

    15 років тому Василь Биба осліп, відтоді працює у млині по пам’яті та навпомацки.

    Повернувшись з фронту у 1947 році, горянин збудував водяний млин на потічку Бистрий, по якому колись проходив кордон Угорщини з Румунією. 62 рік працює мельником. Навіть коли осліп, й на день не полишив своєї роботи.

    З сільським головою Імстичева Петром Енеді зустрічаюся у центрі села.

    “До водяного млина погана дорога, добратися можна лише на “Ниві” або вантажівкою”, -- пояснює сільській війт.

    Петляючи доріжками й вуличками, виїжджаємо на монастирську гору, далі йде вузенька гірська дорога, яку час від часу перетинають потічки. Зупиняємося на подвір’ї 86-річного Василя Биби, що на околиці Імстичева. Біля хати зустрічає невістка Ірина з дитиною на руках.

    “А наш дідик з ранку працює у млині, вчора привезли кукурудзу, а за годину приїдуть забирати муку”, -- каже жінка.

    Спускаюся до млина. Його стіни зведені з каменю й перекриті червоною черепицею. Над зовнішнім колесом — дерев’яний валик, яким пускають воду. Старий мірошник порається всередині. Дерев’яний інтер'єр млина щедро пересипаний борошном. Чоловік насипає у дерев'яну лійку кукурудзяне зерно. Хутко піднімається сходинками на верхній ярус. Крізь віконце дерев’яним патиком відсуває заслінку, вода з потічка падає на колесо і приводить його в рух.

    “Ідіть сюди, — запрошує пан Василь, почувши чужі голоси. — А знаєте, як працює мій млин? Колесо рухає вал і друге колесо, зубці якого — ціви — почергово потрапляють на веретено із залізним валиком. Тоді валик крутить кам’яні жорна в ”тулубі”, складеному з дерев’яних брусочків. На горі міститься ”кіш” — барабан, у який засипаю зерно, а спеціальне каміння, що молить зерно, замовляв з Мужіївського кар’єру”.

    Мельник дозволив й мені підсипати зерно у лійку. За кілька хвилин сила води і нескладний механізм, що походить з глибини віків, перетворили зерно на борошно. Старенький вигрібає борошно у мішок. Жменьку перетирає між пальцями. Каже що з цієї муки й хліб можна пекти.

    “Коли повернувся з фронту, побачив як люди тут голодували, -- згадує старенький. -- Щоб кормити сім’ю, вирішив змайструвати на гірському потічку водяний млин. Як працює складний механізм – добре знав, бо ще коли був хлопчиком, частенько доводилося допомагати батьку, який працював на панських млинах. Два роки з родичами та друзями зводив млин. Відтоді сам працюю та доглядаю його. Якщо якась деталь зіпсується, лагодив. А коли втратив зір, доглядати за млином допомагає син Михайло”.

    За стільки років до мірошника чимало людей переходило, дід Василь нікому не відмовив. Раніше молоти пшеницю, кукурудзу, ячмінь приїздили з трьох районів. Нині – лише з навколишніх сіл.
    А за роботу дід Василь бере символічну плату: змолоти 50 кілограмів зерна коштує 3 гривні. Старенький закинув останній ківш з зерном. Дід Василь виходить з млину, перейшовши дерев’яний місток, піднімається вздовж потічка вверх. Відчиняє металеву заслінку й вода тече звичайним руслом, а колесо зупинилося. Старенький хутко йде до млина. Зав’язує мішки з борошном. За кілька хвилин на подвір’ї Биби зупиняється вантажівка. Приїхали забирати муку.

    “Муку на мелай (кукурудзяна каша) електричні верстати ”перепалюють”, -- каже невістка Ірина. -- Каша вже не так смакує. А з-під водяного млина маєте натуральний продукт”.


    PICT0154.JPG
    PICT0171.JPG
    PICT0172.JPG
    PICT0155.JPG
    PICT0135.JPG

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 

    Пунктів: 0

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору