На Закарпатті з колишніх 26 винзаводів сьогодні діють лише п’ять

А український ринок все більше заповнюють не завжди якісні зарубіжні вина...

Осінь у розпалі. Закарпатські винороби заходяться збирати урожай аби встигнути до Різдва вистояти напій богів і доповнити ним святвечірній стіл. Вино у нас виготовляють майже в кожній сільській родині і не лише для власних потреб, а й на продаж. Тому численні закарпатські винні фестивалі завжди збирають чимало учасників. Окрім того, ці свята допомагають закарпатським виноробам презентувати і збувати свою продукцію, бо ж ліцензія на офіційний продаж вина у нас коштує 500 тисяч гривень. Колись у всьому СРСР наш край асоціювався з вином, а самі вина не поступалися відомим маркам грузинських та молдавських трунків. Так у 70-ті роки на Закарпатті на площі 12 тисяч гектарів понад 75 відсотків займали цінні європейські сорти винограду, що прославили область на весь Союз. Яка ж нині ситуація у винному царстві Закарпаття, з’ясовуємо у фахівців.
Хочеш торгувати вином — давай 500 тисяч
— Закарпаття за кліматичними умовами, якістю ґрунтів, температурним режимом та кількістю сонячних днів не випадково порівнюють із Францією, — розповідає голова Спілки приватних виноградарів і виноробів краю Олександр Ковач. — Тим не менше, виноробство на Закарпатті занепадає. З колишніх 26 винзаводів нині в області діють лише п’ять, а український і закарпатський ринок все більше заповнюють не завжди якісні зарубіжні вина — італійські, молдовські та грузинські. Натомість із нашого виноматеріалу виробляють майже всі відомі марки кримських та одеських вин. Причина такої ситуації — запровадження ліцензії на здійснення оптової торгівлі алкоголем у розмірі 500 тисяч гривень. Для гігантів винного виробництва ця цифра цілком доступна, а для дрібніших виробників і приватних виноробів — прямий шлях до зубожіння.
До 2007 року згадана ліцензія в Україні коштувала 250 тисяч гривень. Після, скуштувавши мукачівського вина, Президент пообіцяв зменшити цю суму. Але чогось цей дозвіл зараз коштує близько 100 тисяч доларів, до яких варто до плюсувати й акцизний збір. А тепер уявіть собі, де звичайний винороб може знайти такі кошти і чи вигідно йому їх шукати взагалі…
Словом, держава з одного боку прийняла програму підтримки виноградарства,а з іншого — повністю заблокувала її дію. Проте наші чиновники, у тому числі й Президент, чи не на кожному винному фестивалі продовжують нагороджувати виноробів і хвалити їхні напої.
—Ми намагаємося хоч якось захищати свої права, — продовжує Олександ Ковач. —Для цього й створили обласну Спілку приватних виноградарів та виноробів, до складу якої наразі входять понад 50 осіб.
У той же час перший заступник начальника обласного управління АПК Степан Нодь каже, що на Закарпатті повним ходом діє та ж програма підтримки виноробства на 2000-2015 роки. Чиновник каже, що за сім років її дії у краї закладено 1748 гектарів багаторічних насаджень виноградників. А мета цієї програми взагалі грандіозна — довести посадку виноградників до 2015 року із 4,8 тисяч гектарів до восьми. Степан Нодь також розповів, що в цьому році до вересня обсяг вино виробництва склав один мільйон 1719 тисяч декалітрів вина, що на 112 тисяч менше, ніж торік. Зважаючи на цьогорічні погодні умови, такий результат аграрій вважає цілком прийнятним.
СОТ пригальмує виноробство в Україні?
Чиновник також переконаний, що вступ України в СОТ не дуже позитивно вплине на розвиток виноробства в області й державі загалом, бо наші вина ще не готові до європейських стандартів та технологій. Крім того, у нас нема чіткої законодавчої бази, яка б регулювала цю галузь виробництва.
У відповідь на запитання про довжезну ліцензію Степан Нодь показує нам цілу папку звернень до Президента, Прем’єр-міністра та Голови українського парламенту від імені їхнього управління, обласних та народних депутатів.
— На жаль, у наших нардепів руки ніяк не дійдуть до наших звернень, — констатує замначальника. Навіть важко сказати, чи дійдуть взагалі. Очевидно, є у них там важливіші справи.
Власне у зверненні керівництво аграрного сектору краю та депутати різних рівнів просять не здешевити ліцензію, а взагалі її скасувати для тих, хто виробляє менше 50 тисяч декалітрів вина в рік. Натомість пропонують замінити її сертифікатом відповідності продукції.
Причиною такого безладу у винній галузі Закарпаття Степан Нодь вважає відсутність чіткого законодавства, яке б регулювало виробництво і продаж вино продукції. Натомість розповідає про протилежну ситуацію з виноробством у наших сусідів.
Кошти на підтримку виноградарства розподіляються не прозоро?
— От в Угорщині всі землі, що задіяні під виноградники, внесені до єдиного державного реєстру, — каже аграрій. Там чітко визначено сорти, які повинні вирощуватися на тій чи іншій площі та обсяги виробництва. Оплата ж за реалізацію винної продукції нараховується від одного літра, а не як у нас — 500 тисяч і для того, хто виробив 10 тонн і для того, хто — 100 тисяч тонн.
Угорщину у приклад ставить і Олександр Ковач.
— У наших сусідів людина, яка вирішила зайнятися виготовленням вина, повинна мати відповідну освіту, — зауважує винороб. — Це дає їй право звернутися із заявою про свій намір у сільську раду, яка й видає 10-ти доларовий дозвіл. Весь наявний у країні виноград обліковується, навіть вирощений у приватному секторі. В Угорщині держава знає все: показники врожайності, цукристість, пропорції виходу з винограду жмиху тощо. Вся винна тара сертифікована. Про наявність готового напою там винороб сповіщає спеціальну комісію. Її представники співставляють згадані показники з кількістю виготовленого вина. Потім беруть проби з кожного сорту напою і відправляють їх на експертизу в Будапешт, де здійснюється аналіз за 30-35 параметрами. Податок на продаж вина тут символічний — у гривневому еквіваленті це близько 50-70 копійок з кожного літра. Якщо ж напій неякісний, то виноробу доведеться сплатити штраф у сумі майже чотири тисячі доларів…
Що ж до обласної програми підтримки виноградарства, то, на думку Олександра Ковача, варто запровадити і жорсткий контроль за використанням державної підтримки виноробам та виноградарям, бо більшість виділених грошей розподіляється нині не зовсім прозоро й ефективно. Всі ці нюанси міг би передбачити відповідний закон, до котрого ніяк не доберуться депутати. Якщо не вжити цих та інших заходів, то через кілька років, на думку Олександра Ковача, ми можемо назавжди втратити на Закарпатті галузь економіки, яка ще донедавна додавала прославляла наш край і приносила чималі прибутки.
Поки ж замість нового закону маємо окрему статтю Кримінального кодексу про незаконне виготовлення та реалізацію підакцизних товарів, яка забороняє продаж вина без ліцензії у будь-яких розмірах. А в додачу — успадковані з часів колишнього Союзу санітарні норми та держстандарти, за якими виготовляти вино не дозволяється, cкажімо, якщо у радіусі ста метрів від винцеху знаходяться житлові будинки. Словом, поки виноград чекає на переробку, українські винороби чекають, поки нарешті запрацює наш парламент і сподіваються, що парламентарі таки дослухаються до їхніх прохань.
Павло БІЛЕЦЬКИЙ для Репортера