Не стало доцента Петрушка та кращого вчителя журналістів Закарпаття (ФОТО)...

Слід сказати, що студенти-закарпатці попередніх років і десятиліть неабияк його поважали, а він, як викладач і заступник декана, зичливо, добродушно та по-батьківськи ставився до кожного з наших краян, які журналістське ремесло на факультеті штудіювали фактично під його "крилом". У засвіти пішов мій учитель і ще цілої сотні наразі живих і вже мертвих мас-медійників нашого краю.

Закарпатські журналісти, як і чимало колег з усієї України, з глибоким сумом сприйняли скорботно-жалобну новину зі Львова з приводу нещодавньої смерті кандидата історичних наук, доцента, колишнього заступника декана однойменного факультету Львівського університету ім. І. Франка Юрія Владиславовича Петрушка. Нашого навчителя (на факультеті він працював понад тридцять років) не стало на 81 році життя, у "замах" декана він ходив наприкінці 70-х та на початку 80-х років (у часи, коли факультет очолював професор Йосип Цьох). А вже будучи на пенсії, працював у Львівському університеті внутрішніх справ на посаді прес-секретаря ректора цього вишу. Знаючи бездоганно мову, теорію та практику журналістики, він чудово писав і готував яскраві іміджеві статті про життя навчального закладу до низки відомчих видань.

Що іще сказати про нього у ці скорботні миті для родини, друзів і численних колег, які працюють у редакціях засобів масової інформації чи не по всій країні? Ми, журналісти багатьох випусків, старших поколінь у тому числі, пам‘ятаємо Ю. В. Петрушка як активного та завжди веселого, доброзичливого викладача, який читав курс про технічне оформлення газети, а у молодіжному середовищі, прямо на лекції, умів формувати дружню студентську атмосферу. Аудиторію під час пари він завжди "заряджав" оптимізмом, невидимою аурою людяності, бадьорості, чесності, порядності. Предмет свій знав чудово, університетські лекції доповнював практичними "картинками" – на прикладі місцевих, обласних і центральних газет демонстрував, як відповідальні секретарі їх верстають, де їхні плюси та мінуси.

Без перебільшення: покійний був людиною творчо обдарованою та володів ледь не енциклопедичними знаннями. Повсякчас цікавився життям випускників факультету, а маючи гарну пам‘ять, тямив прізвища, імена та навіть по-батькові переважної більшості своїх вихованців. Знав: звідки вони й із яких країв приїхали здобувати вищу освіту. Загалом до студентів він ставився по-батьківськи, а закарпатців, які мали своє земляцтво, любив по-особливому. Цьому була вельми прозаїчна підстава: на початку 60-х кілька літ поспіль працював кореспондентом у тодішній газеті "Закарпатська правда". Цей гарний період свого молодого життя згадував ледь не кожній лекції. Пригадував кумедні історії, місцеву говірку й інші придибенції. А ще завжди розпитував, що у краї новенького, як живуть герої його публікацій, тішився, коли йому привозили вісті від тих чи інших газетярів, не кажучи про новинки, які він гортав залюбки.

Покійний доцент Ю. В. Петрушко із ровесницею-дружиною, доньками Оксаною та Оленою (Альоною) любив приїжджати на Закарпаття, під час відпочинку у санаторіях бував у редакціях місцевих газет, зокрема, Сваляви, Мукачева, Волівця, Іршави, Міжгір‘я, Ужгорода, Берегова, Рахіва, де неодмінно заходив до головного редактора та цікавився творчим життям, успіхами випускників тощо. А на пам'ять завжди брав із собою в дорогу кілька примірників того ти іншого часопису. Бувало, що аналізував, а відтак, як знаний публіцист і досвідчений викладач, давав оцінку журналістській роботі. Завжди підмічав, підказував те (найчастіше з іронією), що не бачили на місці – у редакціях видань. До нього, як правило, прислухалися, адже у газетному ремеслі мав навики неабиякі...

З жалем доводиться констатувати, що зі смертю цієї людини-медійника, ученого-доцента, кандидата наук і колишнього заступника декана факультету журналістики Львівського держуніверситету ім. І. Франка у минуле відійшла ціла епоха газетного ремесла. І хоча нині модна комп‘ютерна верстка, уже немає шрифтів нонпарель, цицеро, петіт чи кегль, все ж технічне обличчя завжди залишиться першоосновою тої чи іншої друкованої праці. "Гарне оформлення періодичного видання дарує настрій і бажання його читати", – мовби чуються слова сорокарічної давності Юрія Владиславовича Петрушка у одній із аудиторій, де він читав такий предмет, як верстка газети. На жаль, віднедавна лектора вже немає. Немає людини, яка спершу в університеті опікувалася життям студентів, відтак згодом цікавилася побутом, професійним ростом випускників і щиро, по-дружньому раділа нашим успіхам, перемогам і вдачам. За це йому можна тільки від душі подякувати.

На Закарпатті покійного Ю. В. Петрушка також пам‘ятають у більшості редакцій і згадують сотні читачів й колег-журналістів. Тож нехай земля вам, наш навчителю, стане пухом, а небеса – душевним раєм.

Михайло ПАПІШ, випускник факультету журналістики ЛДУ ім. І. Франка 1982 року.

Фото – з домашнього архіву автора.