Нескорене життя святого отця Володимира Маргітича

Є і така дата...Міський голова Берегова Золтан Бабяк у середу відвідав греко-католицький храм, де не тільки помолився разом із мирянами, але й привітав його главу з важливою в житті подією.

Вчора в Берегові, у день свята Преображення Господнього, відбулася, на перший погляд, не така вже й помітна, але знакова подія, – громада греко-католицького храму відзначила 55-річчя з часу освячення (у концтаборі) 84-літнього Володимира Маргітича. Що й казати, цей історичний факт для парафіян, як, зрештою, і для усього Берегова, виявився нерядовим, він поєднав у собі в неподільне ціле суспільне та особисте життя однієї окремо взятої людини. І хоча відтоді вже спливло п‘ятдесят п‘ять літ, актуальність цього явища не применшена в часі, не загубилася та не канула в Лету.
Тож із цієї нагоди у греко-католицький храм – на службу Божу завітав міський голова Золтан Бабяк. У коротенькому слові-побажанні, до того ж за великої кількості прочан, мер подякував священику за стійку віру в Бога, пожадав цьому служителю міцного здоров‘я, ще довго-довго об‘єднувати молитвою греко-католиків Берегова. І бути корисним усім громадянам, як і дотепер, довіку зберегти ті чудові людські якості, як мудрість, доброта, зичливість, душевність, з якими прийшов до цієї знаменної дати. Звісно, «винуватець» події тепло й розчулено подякував, що влада не забула його, і отримав у дарунок білий трояндовий букет.
Отже, понад півстоліття служить Богу цей безбоязний і сміливий, мужній і нескорений патріот рідної України, який пройшов тюремні каземати від Харкова і аж до Мордовії. Його, молодого інструктора Берегівського райвиконкому, за фальшивим доносом арештували у 1958 році. Хтось із недоброзичливців інформував КДБ, буцімто молодий випускник Львівського інституту іноземних мов поширює листівки антирадянського змісту. Слідчі прийшли за ним додому, забрали з собою у «воронок», не дозволили навіть попрощатися з рідними. І повезли… Що було далі, можна тільки здогадуватися, хоча небагатослівний священик зрідка каже: «Нікому цього пережити не бажаю…»
Допити В. Маргітича відбувалися в Ужгороді, і його, уродженця с. Неліпино, що на Свалявщині, таки відправили за грати. Але завдяки долі, а вона в цієї людина як непроста, так і славна й щаслива, він у мордовському таборі познайомився з митрополитом Йосипом Сліпим, який фактично у 1944 р. став намісником патріарха Андрея Шептицького. До речі, Й. Сліпого, який за колючкою провів 18 років (арештували його у Львові в 1945 р.), він зустрів не випадково – приятелі підказали, хто саме тут "сидить". Тож цей великий українець, який ніколи більше не бачив рідної землі, бо виїхав у Рим з ініціативи М. Хрущова, зіграв неоціненну роль у житті берегівчанина, освятивши його прямо в бараці.
Обряд освячення в‘язня В. Маргітича, якому тоді ще не було навіть і тридцяти, й насправді відбувався у тюремному приміщенні – між нарами і тумбочкою. Ризами слугував вирізаний підбій зі старого пальто, який перед тим передали митрополиту для проведення ритуалу. Концтабірну церемонію 19 серпня 1960 р. греко-католицький священик затямив на все своє життя, хоча особисто не був на ній присутній, а стояв на чатах, щоби не надійшло концтабірне начальство. За таке могли додати цілих 25 тюремних літ. Звільнившись, він пішов у підпілля, де й проводив службу Божу до 1989 р., коли було легалізовано УГКЦ. У цьому, власне, немала заслуга і отця Володимира, адже його духівницьке життя стало зразком вірного служінні Церкві та Усевишньому.
– Отець Володимир (Маргітич) – це наш духовний світоч, – розповідає берегівський мер Золтан Бабяк. – Громада, парафіяни шанують, цінують його за те, що не покорився тогочасному режиму, а зумів свою незрадливу любов до Бога, до рідної землі пронести через усе свідоме життя. Ми пишаємося, що в місті мешкає, ходить по землі й молиться, слава Богу, такий поважний священик, як Володимир Іванович Маргітич.

Ласло ТОВТИН